справа № 2-1702/10
РІШЕННЯ
Іменем України
16 березня 2010 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого - судді Руденко В.В.,
при секретарі Криворучко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про визнання незаконним формулювання звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що вона 15.08.2005 року була призначена на посаду начальника відділення № 11 філії ВАТ КБ»Надра» Дніпропетровського регіонального управління згідно наказу № 119-п від 15.08.2005 року. 13.04.2009 року вона подала заяву про звільнення із займаної посади за власним бажання з 27.04.2009 року, яку відправила поштою і яка була отримана відповідачем 15.04.2009 року. Проте, відповідач не звільнив її і вона 4.05.2009 року повторно звернулась до відповідача з вимогою надати пояснення про причини її незвільнення. 12.05.2009 року згідно наказу № 130-П від 12.05.2009 року її було звільнено на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довіри, підставою для чого стали висновки ревізії, проведеної згідно наказу № 29 від 16.04.2009 року. Проте, вважає, що висновки ревізії не можуть бути підставою для її звільнення, оскільки з наказом про її проведення вона ознайомлена не була, під час перевірки знаходилась на лікарняному, акт підписано членами комісії, які відповідно до наказу ними не являються, порушення, встановлені ревізією, не є суттєвими. Внаслідок того, що відповідачем безпідставно зруйнована її ділова репутація та поставлені під сумнів її професійні якості, вона втратила можливість працевлаштуватись, тому вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй середньомісячну заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 27.04.2009 року по 31.08.2009 року, що становить 15785,71 грн. Також вважає, що діями відповідача їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює в 20000 грн. Просить суд визнати формулювання її звільнення недійсним та зобов’язати відповідача змінити формулювання її звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України, стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15785,71 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Позивач в судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги в повному обсязі та надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, надала суду пояснення, відповідно до яких вважала звільнення позивача законним та обґрунтованим. Просила у позові відмовити.
Вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що з 15 серпня 2008 року по 12 травня 2009 року позивач працювала начальником відділення № 11 філії ВАТ КБ «Надра» Дніпропетровського регіонального управління згідно наказу № 119-п від 15.08.2005 року. 12 травня 2009 року згідно наказу № 130-П про звільнення, позивача було звільнено з посади начальника відділення №11 філії ВАТ КБ «Надра» на підставі ст. 41 п.2 КЗпП України за дії, що дають підставу для втрати довіри до неї зі сторони керівництва банку.
Відповідно до ч.2 ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого органу.
Відповідно до ч.1,6 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей; відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків.
Відповідно до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском) перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Так ,судом встановлено, що за результатами ревізії цінностей у відділенні № 11 філії ВАТ КБ «Надра», проведеної на підставі наказу № 29 від 23.04.2009 року, виявлено: нестачу в сумі 950 грн., відсутність в сейфі 29 платіжних карток та 29 пін-конвертів до них, які враховані на балансовому рахунку; в касі відділення в файлі платіжні картки і два паперових листка, на яких зазначені паспортні дані співробітників відділення, карткові рахунки, суми в доларах США; виявлені карточки та ПІН-конверти до них невідомого походження; безлад в паперових носіях конфіденційної інформації. Проте, відповідачем не взято до уваги пояснення самостійно відповідальної особи - касира за недостачу коштів у розмірі 950 грн., даних щодо притягнення останньої до матеріальної відповідальності відповідачем не надано. Також, відповідно до акту ревізії від 23.04.2009 року він підписаний членами комісії ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які згідно наказу № 29 від 16.04.2009 року на були призначені членами комісії. Зазначені факти свідчать про необ’єктивність та упередженість проведення ревізії цінностей у відділенні №11 філії ВАТ КБ «Надра», проведеної на підставі наказу № 29 від 23.04.2009 року. Крім того, позивач в судовому засіданні пояснила, що з нею не було укладено договору про повну матеріальну відповідальність, а відповідачем не надано суду доказів, які б спростували зазначені твердження позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що звільнення позивача за ч.2 ст.41 КЗпП України є незаконним, і оскільки від позивача була заява про звільнення її за власним бажанням за станом здоров’я, тому відповідачу необхідно змінити формулювання звільнення на вищевказане.
Відповідно до ч.3 ст. 235 КЗпП України, якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбаченою частиною 2 цієї статті.
Суд вважає, що формулювання звільнення позивача перешкоджало її працевлаштуванню згідно її освіти, професійної спеціальності та досвіду роботи, оскільки були поставлені під сумнів її ділова репутація та професійні якості, таким чином відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день винесення судом рішення, оскільки згідно трудової книжки позивача, остання незаконно звільнена 12 травня 2009 року на підставі наказу № 130-П від 12.05.2009 року та не працевлаштована до теперішнього часу.
Отже, період вимушеного прогулу почався з 13.05.2009 року та закінчився 16.03.2010 року, тобто днем винесення рішення. Відповідно до довідки ВАТ КБ «Надра» №862 від 24.02.2010 року заробітна плата позивача за період з листопада 2008 року по квітень 2009 року становить 22328,08 грн. Таким чином, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 8.02.1995 року № 100 середньомісячна заробітна плата позивача складає 4124,03 грн.
На день винесення рішення судом вимушений прогул складає 221 день, таким чином середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає 41240,30 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі вимог п.2 ч.1 ст 367 ЦПК України, суд вважає за необхідне рішення суду в частині стягнення суми середньої заробітної плати за один місяць в сумі 4124,03 грн. допустити до негайного виконання
Керуючись положеннями ст.237-1 КЗпП України, суд вважає, що позивачу незаконними діями відповідача, що порушили конституційні права позивача, спричинено моральну шкоду, яку суд оцінює, враховуючи вимоги розумності та справедливості, в розмірі 1000 грн.
В іншій частині позовних вимог позивачу суд вважає за можливе відмовити, оскільки вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 20000 грн. є завищеними і неспівмірними.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача, так як вони спростовуються вищезазначеними доказами.
Згідно зі ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню держмито в сумі 420,90 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 грн.
Керуючись ст.ст.212-215 ЦПК України, ст.ст. 41,134,135-1,235,237-1 КЗпП України, суд
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про визнання незаконним формулювання звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати формулювання звільнення ОСОБА_1 за п.2 ст. 41 КЗпП України незаконним та зобов’язати відкрите акціонерне товариство комерційний банку «Надра» в особі тимчасового адміністратора ВАТ КБ «Надра» змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 на підставі ст.38 ч.1 КЗпП України, тобто за власним бажанням.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра»на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу на день розгляду справи судом у розмірі 41240,30 грн., а також моральну шкоду у розмірі 1000 грн., а всього 42240 (сорок дві тисячі двісті сорок)гривень 30 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення в частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць в розмірі 4124 грн. 03 копійки допустити до негайного виконання.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра»на користь держави судовий збір у розмірі 420,90 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Суддя: