ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
05.10.10 р. Справа № 40/189пд
Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.
За участю секретаря судовог засідання Донилкіной П.М.
Розглянув матеріали справи за позовом: фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м. Донецьк
до відповідача фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, м. Донецьк
про розірвання договору
за участю:
представників сторін:
від позивача: ОСОБА_4 - юрисконсульт
від відповідача: ОСОБА_5 – адвокат
З метою усунення суперечностей у доводах сторін, можливістю витребування від них додаткових доказів у справі, у судовому засіданні з 11год. 40 хвил. з 16.09.10р. до 11год. до 20.09.10р. відповідно до вимог статті 77 ГПК України було оголошено перерву, без винесення процесуального документу, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання по справі від 16.09.10р.
СУТЬ СПОРУ:
Фізична особа – підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 про визнання неправомірним розторгнення договору оренди нежилих приміщень №32 від 04.05.2009р. та стягнення з відповідача:
· неодержаного прибутку в сумі 81 326 грн.;
· матеріальної компенсації моральної шкоди в сумі 10 000грн.;
· витрат на юридичне обслуговування в сумі 2 000грн.
Відповідач позов не визнав, мотивуючи свої заперечення наступними доводами:
- до початку судового процесу позивач одночасно змінив предмет та підстави позову, що є порушенням вимог статті 22 ГПК України, оскільки початок судового засідання відбувся 16.09.10р., і суд почав розгляд позовних вимог роз’яснив сторонам права та обов’язки тощо;
- позивач порушив умови пункту 2.5 договору оренди нежитлового приміщення від 04.05.09р. за №32, а саме здійснював своєчасно орендні платежі, а тому згідно вимог пункту 5.2 вказаний договір з ним було розірвано, про що свідчить лист надісланий на його адресу від 15.09.09р., отриманий позивачем. Тому відповідач 01.10.09р. уклав з фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6 договір оренди №1 строком до 01.10.10р.;
- позивачем не доведено матеріальну компенсацію шкоди у розмірі 10 000 грн. та на користь кого вона підлягає стягненню.
З’ясувавши фактичні обставини справи, докази, які їх підтверджують, вислухавши, доводи позивача та заперечення відповідача, суд встановив:
До початку судового процесу позивач уточнив свої позовні вимоги. Натомість, суд вже розпочав розгляд справи по суті у судовому засіданні, яке відбулося 16.09.10р., про що свідчить протокол судового засідання. Початок розгляду справи по суті співпав з початком розгляду позовних вимог, тобто після відкриття судового засідання, роз’ясненням судом сторонам їх прав та обов’язків, з’ясування наявності відводів складу суду тощо. Тому з метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін, оголосив у судовому засіданні перерву.
Таким чином, після початку розгляду справи по суті, а саме відкриття судового засідання, позивач за вхідним № 02-41/42447 від 04.10.10р., по суті фактично змінив предмет та підстави позову, у зв’язку з чим вона містить наступні вимоги:
· розторгнути договір оренди нежитлових приміщень №32 від 04.05.09р.;
· стягнути з відповідача неодержаний прибутку в сумі 81 045 грн.;
· стягнути з відповідача матеріальну компенсації моральної шкоди в сумі 10 000 грн.;
· стягнути з відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 895 грн.;
· стягнути з відповідача витрати по сплаті інформаційне - технічного забезпечення у розмірі 236 грн.
Заяви (клопотання) про зміну предмету позову або підстав позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає у описової частині рішення, прийнятого по суті ( або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи). Таким, чином надані позивачем уточнення не розглядаються судом, і спір вирішується виходячи із раніше заявлених позовних вимог.
У задоволенні клопотання позивача від 16.09.10р. за № 18/09/10 про виклик до судового засідання у якості свідка ОСОБА_6 слід відмовити на тих підставах, що чинний ГПК України не передбачає такого джерела доказування, як показання свідків, а тому суд не вбачає за необхідне використовувати як засіб доказування фактичні дані у справі, у тому числі письмові та усні пояснення вказаного громадянина, як це зазначено у заяві позивача.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 04.05.09р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, далі Орендодавець, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, далі Орендар, було укладено договір оренди нежитлового приміщення за №32.
Предметом вказаного договору є нежитлове приміщення, загальною площею 20 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Щетиніна, 23 т. р „ Радуга”, та передано у користування Орендаря на підставі акту прийому-передачі від 04.05.09р., з метою реалізації промислових товарів.
Порядок внесення орендних платежів визначено сторонами згідно пункту 2.2 договору, а саме за користуванням приміщенням Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в сумі 200 грн. за місяць на розрахунковий рахунок останнього з 25 по 30 число поточного місяця. Втім, за домовленістю сторін розрахунки за користування майном відбувалися шляхом передачі Орендарем грошових коштів Орендодавцю готівкою.
Позивач стверджує, що знаходився у важкому стані, і певний час проводив у лікарні. Після повернення із лікарні, орендна плата була внесена ним на декілька днів пізніше. Увійти до нежитлового приміщення, яке було у його користуванні позивач не мав можливості, оскільки двері були зачинені, а замок змінено.
Після звернення до відповідача, позивач дізнався про те, що договір з ним розірвано, і укладено новий договір із іншою фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6.
Відповідачем порушені умови пункту 1.1 договору, майно за актом прийому-передачі Орендарем на адресу Орендодавця не повернуто, він не був повідомлений про розірвання договору, що є порушенням вимог пункту 5.2. Таким чином, спірний договір оренди не припинив свою дію.
Позбавивши позивача користуватися майном, яке було передано в оренду, відповідач позбавив можливості вивести і товар, який там знаходився, що позбавило його здійснювати підприємницьку діяльність щодо реалізації товару.
Додатково позивачем був отримано кредит на суму 8 000 грн. у закритому акціонерному товаристві „ ПромКредитБанк”, на що 01.09.09р. було з ним було укладено кредитний договір № 402.25776. На думку позивача кредит було придбано з метою здійснення підприємницької діяльності щодо реалізації товарів. Погашення кредиту передбачалося від проведення підприємницької діяльності та отримання, з цього приводу прибутку. Втім за змістом предмету кредитного договору вбачається йог цільове призначення – задоволення особистих неспоживчих потреб, однак не на здійснення підприємницької діяльності придбання або реалізація товарів тощо.
Середньомісячний дохід позивача від здійснення підприємницької діяльності дорівнював 7 000 грн., що підтверджено поданими ним до податкової інспекції звітами. У зв’язку з незаконним розірванням договору відповідач зазнав збитків, у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди), які відповідно до вимог ст.ст. 224, 225 ГК України і підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
З урахуванням того, що позивач є суб’єктом малого підприємництва, має спрощену систему оподаткування та обліку, за останні 6 місяців ним було визначено середню виручку від реалізації продукції, яка дорівнює:
· відповідно до першого розрахунку неодержаного доходу ( упущена вигода) - лист 4 справи – 81 326 грн. за період з 2009 року по 13.08.10р.;
· згідно з другим розрахунком неодержаного доходу ( упущена вигода) – лист 5 справи вона вже дорівнює 81 045 грн. за період з листопада по 13 серпня 2010 року.
На підставі вказаних обставин, позивач стверджує, що своїми діями відповідач завдав йому моральних страждань, які він оцінює в розмірі 20 000 грн. Факт перешкоджання його підприємницької діяльності підтверджено постановою Пролетарського РО ДГУ ГУМВД України у Донецької області від 10.05.10р., де відображено те, що фізична особа - підприємець ОСОБА_6 з 2006 року по лютий 2009 року здійснювала підприємницьку діяльність у приміщенні, яке було надане їй відповідачем. Однак, правоохоронними органами, з посиланням на приписи статті 6 пункту 2 КПК України у порушенні кримінальної справи було відмовлено за ознаками відсутності події та складу злочину. Щодо витребування від правоохоронних органів матеріалів щодо відмови у порушенні карної справи відносно посадових осіб відповідача, суд не вважає за необхідне.
Позивачем додатково заявлені вимоги щодо відшкодування йому витрат на юридичне обслуговування у розмірі 2 000 грн., оскільки з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено договір №1/04 від 20.04.10р. на юридичне обслуговування про надання юридичних послуг.
Дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, з урахуванням рівності, змагальності учасників судового процесу, доводи позивача є хибними, оскільки спростовуються наступним:
Приписи частини другої статті 782 ЦК України вказують, що у разі одержання відмови наймодавця від договору оренди (найму) договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення про відмову від договору.
Для односторонньої відмови від правочину достатньо заяви однієї сторони. Відмову від договору слід відрізняти від розірвання договору. Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України, частиною четвертою статті 188 ГК України договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.
Згідно ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Як визначено у статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином для виникнення зобов’язання по відшкодуванню заподіяної шкоди необхідна наявність наступних умов:
1) протиправна поведінка заподіювача шкоди;
2) заподіяння шкоди майну юридичної особи або громадянину;
3) причинний зв’язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та заподіяною шкодою;
4) вина заподіювача шкоди;
5) обгрунтований розрахунок шкоди.
Як вбачається з положень ст.1166 ЦК України, підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи. Відсутність хоча б одного элемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої цією статтею.
Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення шкоди, або шкоди у вигляді збитків неодержаного прибутку ( упущена вигода), завданих відповідачем, то предметом доказування у даній справі є встановлення всіх обставин, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.
При цьому, вимога надати докази заподіяння майнової шкоди покладається на позивача. Водночас, частина 2 стаття 1166 ЦК України зобов’язує відповідача надати докази відсутності вини у заподіянні позивачеві шкоди.
Отже, при пред’явленні позову особа, якій завдано шкоди, звільняється від обов’язку доводити вину особи, яка заподіяла шкоду. Тягар доказування відсутності вини у заподіянні шкоди лежить на особі, яка її завдала. Статтею 1192 ЦК України передбачено два способи відшкодування заподіяної шкоди: відшкодування шкоди в натурі; повне відшкодування заподіяних збитків. Стягнення збитків можливо лише у тому випадку, коли повернення майна в натурі неможливо.
Компенсація шкоди, заподіяної особі, у повному обсязі за допомогою відшкодування збитків передбачає, зокрема, відшкодування витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права та доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) відповідно до статті 22 ЦК України. Стягнення цих збитків відповідає принципу повного відшкодування заподіяної шкоди та забезпечує відновлення майнового стану особи, якій заподіяно шкоду. Слід звернути увагу на те, що до складу збитків не входить основний борг , а тільки санкції.
Чинне законодавство не містить та не встановлює розрахункового порядку визначення розміру прямих та непрямих збитків у вигляді неодержаних доходів ( прибутку), а саме упущеної вигоди, заподіяних під час проведення господарських операцій, так як не відноситься до підстав цивільно-правової відповідальності.
При спрощеної системи оподаткування, яку обрав позивач, об’єктом оподаткування є виручка від реалізації продукції. Виручкою від реалізації продукції ( товарів та послуг). Робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на поточний рахунок в банку або в касу платника податку за здійснення операцій з продажу продукції ( товарів та послуг), а також різниця між сумою, отриманою від реалізації основних фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу. ( стаття 1 Указу Президента України „ Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”.
Не одержаний кредитором дохід, який стягується кредитором з боржника, не входить до складу названого об’єкту оподаткування при спрощеної системі оподаткування. Це означає, що при стягненні з боржника збитків у вигляді неодержаного прибутку без відрахування податку, що підлягає сплаті, позивач одержує додаткову майнову вигоду, рівну сумі єдиного податку, яка була сплачена, якби кредитор одержав виручку від реалізації, а не стягував неодержаний прибуток. Окрім того, при визначені величини неодержаних доходів валові доходи (виторг) слід зменшити на суму витрат, які кредитор не поніс з метою одержання доходів.
При розрахунку неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивачем не враховано наявність вказаних обставин. Крім того, відповідно до діючого у той час договору оренди від 04.05.09р. за № 32 у пункті 2.2 передбачений порядок розрахунку. А саме на розрахунковий рахунок Орендодавцю повинні бути внесенні орендні платежів. Інших умов щодо внесення змін до форми та порядку проведення розрахунків за договором оренди сторонами не внесено. Учасниками судового процесу не надано розрахункових документів на внесення орендних платежів.
Позивачем помилково надано до позовних заяви два виду розрахунку збитків у вигляді неодержаних доходів ( упущена вигода), які встановлюють дві різні суми неодержаного доходу ( 81 326 грн. та 81 045 грн.), що позбавляє можливості з’ясувати фактичні втрати позивача заподіяні діями відповідача. Тобто, матеріали справи не містять належного обґрунтованого розрахунку збитків у вигляді неодержаних позивачем доходів ( упущеної вигоди), а тому не підлягають стягненню.
Проте під час розгляду справи і вирішення спору по суті позивач вказані правові норми не застосував, внаслідок чого не звернув увагу про наявність чи відсутність всіх елементів складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.1166 ЦК України, що входить до предмету доказування у даній справі.
Вказані порушення норм матеріального права позивачем, призвели до неповного з’ясування обставин справи. У зв’язку з чим суд вважає за необхідне надати правильну юридичну оцінку спірним правовідносинам та зробити відповідаючий чинному нормам матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін по даній справі.
Так предмет позову - це матеріальна-правова вимога до відповідача, щодо якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна нести правовий характер, тобто бути урегульованою нормами матеріального права, а також бути підвідомчою суду. Матеріально-правова вимога повинна опиратися на підставу позову.
Підстава ж позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правових відносин. Це не є доказами по справі.
Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. За вимогами статті 43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили та оцінюються судом за його внутрішнім переконанням у сукупності обставин справи.
Суд приймає до уваги висновок правоохоронних органів передбачений постановою Пролетарського РО ДГУ ГУМВД України у Донецької області від 10.05.10р., поряд з іншими доказами у справі на загальних підставах за правилами статті 43 ГПК України. Встановлені у ній факти, - на відміну від органів, про які йдеться в частинах 2-4 статті 35 ГПК України, - не є преюдиціальними.
Неподання позивачем доказів протиправності дій (бездіяльності) відповідача, його вини у заподіянні шкоди її розміру та наявності причинного зв'язку між такими діями (бездіяльністю) і виною є підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування шкоди. Вимога позивача щодо неправомірного розторгнення договору оренди не відповідає способу захисту порушеного права, передбачених ст.ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
За таких обставин у задоволенні позову фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 щодо визнання неправомірним розторгнення договору оренди нежилих приміщень №32 від 04.05.2009р. та стягнення з останнього:
· неодержаного прибутку в сумі 81 326 грн.;
· матеріальної компенсації моральної шкоди в сумі 10 000 грн.;
· витрат на юридичне обслуговування в сумі 2 000 грн, слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.
Щодо відшкодування витрат в сумі 2 000 грн. за надані юридичні послуги, то вони не ґрунтуються на законі за наступними обставинами, зокрема:
Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.
Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено. Відповідно до частини третьої статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія названого Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Таким чином, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК України передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником (див. також постанову Верховного Суду України від 01.10.2002 зі справи N 30/63.).
Витрати по держмиту в сумі 918 грн. 26 коп. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. відносяться на позивача у справі – фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.
Позивач квитанцією Ощадбанку України від 01.07.10р., оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, зайво перерахував до державного бюджету державне мито в сумі 20 грн. Тому на підставі пункту 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93р. №7-93 „ Про державне мито”, статті 47 ГПК України воно підлягає йому поверненню.
У судовому засіданні, яке відбулося 05.10.10р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 22, ч. 2 ст. 1166, 1167, 1192 ЦК України, ст.ст. 22, 29, 33, 43, 44, 48, 82, 82-1 84, ч.ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суддя, -
В И Р І Ш И В:
1. У задоволенні позову фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 щодо визнання неправомірним розторгнення договору оренди нежилих приміщень №32 від 04.05.2009р. та стягнення з останнього:
· неодержаного прибутку в сумі 81 326 грн.;
· матеріальної компенсації моральної шкоди в сумі 10 000 грн.;
· витрат на юридичне обслуговування в сумі 2 000 грн. - відмовити.
2. Витрати по держмиту в сумі 918 грн. 26 коп. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. відносяться на позивача у справі – фізичну особу-підприємця ОСОБА_2.
3. Повернути фізичної особі - підприємцю ОСОБА_2, свідоцтво про державну реєстрацію серія НОМЕР_2 від 30.07.09р., ідентифікаційний номер платника податків та інших обов’язкових платежів НОМЕР_1, м. Донецьк, 83092, АДРЕСА_1, зайве сплачене державне мито в сумі 20 грн. Підставою повернення державного мита є дане рішення, яке затверджено гербовою печаткою господарського суду Донецької області або довідка цього суду.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя
Повний текст складено –11.10.10р.