ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2007 р. | № 14/609 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Перепічая В.С. (головуючий), |
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. у справі за позовом Приватного ремонтно-виробничого підприємства “ТЕПЛОЕНЕРГЕТИК” до Дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про стягнення сум |
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд
У С Т А Н О В И В :
У листопаді 2006р. Приватне ремонтно-виробниче підприємство “ТЕПЛОЕНЕРГЕТИК” пред’явило в господарському суді позов до Дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про стягнення 11970 грн. основного боргу за виконані роботи за договором №6 від 27.04.2002р., 3746,61 грн. інфляційних та 2186,32 грн. пені.
Рішенням господарського суду м. Києва від 01.02.2007р. (суддя Калатай Н.Ф.) у позові було відмовлено.
Позивач оскаржив дане рішення в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. (судді Моторний О.А. –головуючий, Кошіль В.В., Вербицька О.В.) апеляційну скаргу Приватного ремонтно-виробничого підприємства “ТЕПЛОЕНЕРГЕТИК” було задоволено частково, рішення господарського суду м. Києва від 01.02.2007р. скасовано, позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 11970 грн. основного боргу, 3746,61 грн. інфляційних та 1127,80 грн. пені. В іншій частині відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р., а рішення господарського суду м. Києва від 01.02.2007р. залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2002р. між сторонами укладено договір №6 на проведення поточного ремонту, налагоджування системи автоматики безпеки контрагентів і технологічних установок, за яким позивач зобов’язався виконати обумовлені договором роботи, а відповідач оплатити їх вартість (далі –Договір).
Пунктом 5 Договору сторони передбачили, що розрахунки за виконані роботи проводяться замовником (відповідачем) щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним згідно протоколів погодження ціни та актів форми 2.
При цьому судами у порядку виконання вимог ст. 43 ГПК України було встановлено, що заявлена сума основного боргу до стягнення випливала з договору, який було покладено в основу пред’явленого позову, як і те, що він наявний і у підписаному сторонами акті звірки взаєморозрахунків від 09.01.2004р.
У касаційній скарзі порушується питання про переоцінку встановлених судом обставин, що не входить до повноважень касаційної інстанції.
Відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом з тим, місцевий господарський суд, приймаючи рішення про відмову в позові з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, виходив з того, що підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 09.01.2004р. не може свідчити про переривання цього строку.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом частин 1, 3 статті 264 цього ж Кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Отже, апеляційний суд, скасовуючи рішення першої інстанції і задовольняючи позов про стягнення заявленої суми основного боргу та інфляційних, правильно прийшов до висновку, що підписання вказаного акту є свідченням визнання ним своєї заборгованості перед позивачем за виконані роботи по Договору.
Проте не можна погодитись до кінця з постановою другої інстанції в частині, що стосується задоволення позову про стягнення пені, так як судом не досліджено належним чином питання дотримання позивачем строку позовної давності з моменту його переривання і до пред’явлення позову.
Частина 1 статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
За приписом ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Суд же другої інстанції не звернув увагу і не врахував, що 6-ти місячний строк –це строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а річний строк –це строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
За таких обставин постанова суду другої інстанції та рішення господарського суду щодо позовних вимог про стягнення пені, а у зв’язку з цим і стосовно розподілу судових витрат, підлягають скасуванню, з направленням справи в цій частині на новий розгляд, в іншому складі суду.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. та рішення господарського суду м. Києва від 01.02.2007р. в частині позову про стягнення пені, а також щодо розподілу судових витрат скасувати і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.
В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. залишити без змін.
Головуючий В.Перепічай
С у д д і
І.Вовк
П.Гончарук