ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72 |
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
№ 6/322 | 17.09.07 |
За позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз"
До Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"
Про стягнення 22424779,75 грн.
Суддя Ковтун С.А.
Представники:
Від позивача Козченко В.М. (за дов. № 4004 від 28.12.2006)
Від відповідача Комісар С.П. (за дов. № Д07/500 від 23.01.2007)
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До господарського суду міста Києва звернулася з позовом дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" до акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" про стягнення 22017147,65 грн., а саме: 18995038,74 грн. втрат від інфляції та трьох процентів річних в розмірі 3022108,91 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав грошового зобов’язання щодо сплати 34777462,54 грн., встановлених рішенням арбітражного суду міста Києва у справі № 14/694 від 22.02.2001, у зв’язку з чим на підставі ст. 625 ЦК України зобов’язаний сплатити інфляційну складову боргу та три проценти річних за період прострочення, а саме: з 05.03.2001 по 31.03.2007. Початком прострочення, на думку позивача, є дата набрання рішенням арбітражного суду міста Києва законної сили.
До прийняття рішення по справі позивач збільшив розмір позовних вимог і просить стягнути 22424779,75 грн., які складаються з 3022108,91 грн. трьох процентів річних та 19402670,84 грн. інфляційної складової боргу. Збільшення розміру позову пов’язано зі збільшенням періоду стягнення до з 05.03.21001 по 31.05.2007.
Відповідач позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у відзиві. За твердженням відповідача, оскільки позовні вимоги пов’язані зі стягненням фінансових санкцій за невиконання рішення суду, спірні правовідносини регулюються нормами Закону України "Про виконавче провадження", у зв’язку з чим посилання на ст. 625 ЦК України є неправомірним. Крім того, як вважає відповідач, оскільки позивач втратив право вимоги основного зобов’язання (боргу) внаслідок непред’явлення у визначений строк наказу суду до органів примусового виконання, ним втрачено право на додаткові вимоги. Виникнення боргу мало місце у зв’язку з невиконанням зобов’язань за договором на поставку та транспортування природного газу у 1997 році від 04.01.1997 № 2/97/1, а не на підставі рішення арбітражного суду, яке не є підставою для припинення або зміни зобов’язань за договором.
Також відповідач посилається на пропущення відповідачем строку позовної давності, обґрунтовуючи свою позицію приписами ст. 266 ЦК України, в силу якої зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та трьох відсотків річних є додатковими вимогами до вимоги про стягнення основного боргу, який виник за договором від 04.01.1997 № 2/97/1 вісім років тому.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
22.02.2001 рішенням арбітражного суду міста Києва від 22.02.2001 у справі № 14/694 вирішено стягнути з акціонерної енергопостачальної компанії (далі –АЕК) "Київенерго" на користь дочірньої компанії "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" 33775762,54 грн. основного боргу, 1000000 грн. пені та 1700 грн. державного мита.
Підставою для стягнення боргу та пені у вказаному розмірі стало невиконання АЕК "Київенерго" умов договору № 2/97/1 від 04.01.1997, укладеного між сторонами, щодо оплати поставленого та протранспортованого позивачем природного газу.
Таким чином, в даному випадку, договір № 2/97/1 від 04.01.1997, як юридичний факт, є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків між сторонами, на якому ґрунтуються правовідносини між позивачем та відповідачем щодо постачання та транспортування природного газу.
У свою чергу, рішення арбітражного суду від 22.02.2001 у справі № 14/694 не є окремою підставою виникнення у позивача права на борг і, відповідно, у відповідача обов’язку його сплатити, оскільки виникнення боргу, прав та обов’язків щодо нього врегульовано умовами договору № 2/97/1 від 04.01.1997. Внаслідок прийняття рішення суду цивільні права і обов’язки за договором № 2/97/01 від 04.01.1997 не припинились, і чинне на той час законодавство (глава 19 ЦК УРСР) не передбачало вказаних підстав припинення зобов’язань. Тобто, рішення суду є правозахисним актом, яке встановлює фактичні обставини, з яких виникли цивільні права та обов’язки, підтверджує наявність цих прав та обов’язків, та спрямовано на захист порушених прав в силу своєї обов’язковості та можливості примусового виконання.
З огляду на це, оскільки право позивача на одержання коштів та обов’язок відповідача їх сплати ґрунтується на умовах договору № 2/97/1 від 04.01.1997, а не на рішенні арбітражного суду від 22.02.2001 у справі № 14/694, вимоги позивача щодо нарахування інфляційної складової боргу та трьох відсотків річних слід оцінювати в контексті виконання зобов’язань за договором, а не в контексті виконання рішення суду.
Відповідно до рішення арбітражного суду міста Києва від 22.02.2001 у справі № 14/694 у відповідача перед позивачем існує прострочена заборгованість за договором № 2/97/1 від 04.01.1997 у розмірі 33775762,54 грн., що пов’язана з несплатою поставленого і протранспортованого природного газу.
Даний факт, в силу ч. 2 ст. 35 ГПК України, не потребує повторного доведення при вирішення вказаної справи, оскільки сторонами у ній є ті ж особи, що були сторонами у справі № 14/694.
Відповідальність за прострочення боржником виконання грошового зобов’язання на час виникнення заборгованості була встановлена ст. 214 ЦК УРСР, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
01.01.2004 набрав чинність ЦК України від 16.01.2003, який також передбачає аналогічну відповідальність за порушення грошового зобов’язання.
Зокрема, в силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 10 прикінцевих та перехідних положень до ЦК України правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коди відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
Оскільки несплата боргу є триваючим правопорушенням, при застосуванні відповідальності за порушення грошового зобов’язання починаючи з 01.01.2004 застосовуються правила ст. 625 ЦК України.
Визначення періоду нарахування інфляційної складової боргу та трьох процентів річних повинно здійснюватись з урахуванням правил про позовну давність, встановлених главою 19 Цивільного кодексу України.
Позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Виключний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, передбачено ч. 1 ст. 268 ЦК України, серед яких відсутні вимоги про нарахування інфляційної складової боргу та трьох процентів річних. Частиною 2 вказаної статті також передбачено, що законом можуть бути встановлені інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Виходячи з цього, для незастосування до тих чи інших вимог строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу, повинна існувати конкретна вказівка закону про непоширення на дані вимоги позовної давності.
Передбачений у ст. 625 ЦК України обов’язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення не є вказівкою у розумінні ч. 2 ст. 268 ЦК України щодо непоширення позовної давності на ці вимоги, оскільки дане положення регулює тільки період нарахування, а не строк для судового захисту порушеного права. У зв’язку з цим до вимог про стягнення інфляційної складової боргу та трьох відсотків річних застосовується загальна позовна давність –три роки.
Оскільки одне з заперечень відповідача ґрунтується на пропуску позивачем позовної давності, що фактично є заявою про застосування позовної давності, в силу ч. 3 ст. 267 ЦК України вона підлягає застосуванню судом.
З огляду на це, виходячи з того, що позов подано суду 15.05.2007, позовна давність з вимог про стягнення інфляційної складової боргу та трьох процентів річних за період з 05.03.2001 по 15.05.2004 спливла. Наслідком спливу позовної давності, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, є відмова у позові.
Інші вимоги позивача заявлені в межах строку, встановленого ст. 257 ЦК України.
Посилання позивача на ст. 266 ЦК України як на підставу спливу позовної давності за вимогами про стягнення інфляційної складової боргу та трьох процентів річних є необґрунтованими з огляду на наступне. Зокрема, відповідно до вказаної норми зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Тобто, необхідною умовою її застосування до додаткових вимог є сплив позовної давності до основної вимоги. У той же час, вимоги про стягнення боргу за договором № 2/97/1 від 04.01.1997, як зазначено вище, розглянуті арбітражним судом міста Києва і прийнято рішення про їх задоволення, що свідчить про дотримання позивачем строків звернення до суду за захистом порушеного права. Відповідач помилково ототожнює строк позовної давності зі строком пред’явлення наказу суду, який був пропущений позивачем, до виконання. Строк пред’явлення наказу суду до виконання не регулюється Цивільним кодексом України, а тому наслідки його пропущення не пов’язані з наслідками, встановленими ст. 266 ЦК України.
Станом на 15.05.2007 шляхом виконання рішення суду через органи виконавчої служби частково було погашено заборгованість відповідача за договором № 2/97/1 від 04.01.1997 і вона становила 32918062,54 грн.
16.06.2004 борг відповідача за вказаним договором було зменшено на 292950 грн. і заборгованість склала 32625112,54 грн. На сьогоднішній день розмір заборгованості не змінився, стосовно чого відповідач не заперечує.
Таким чином, інфляційна складова боргу за 2004 рік (починаючи з 15.05.2004) складає 280049,57 грн., за 2005 рік –3219886,15 грн., за 2006 рік –3849763,28 грн., за 2007 рік (по 31.05.2007) –619877,15 грн. Разом 10490024,15 грн.
Три проценти річних за цей же період складають 2982616,4 грн.
Таким чином, позов в частині стягнення 13472640,55 грн. є обґрунтованим.
Інші вимоги позивача, а саме: стягнення інфляційної складової з вимог про стягнення 1000000 грн. пені та 1700 грн., задоволенню не підлягають у зв’язку з їх необґрунтованістю, оскільки ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, сплатити виключно суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Підстави виникнення зобов’язань встановленні ст. 11 ЦК України (ч. 2 ст. 509 ЦК України), частиною 5 якої передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.
Арбітражний процесуальний кодекс України, на підставі якого арбітражним судом міста Києва було прийнято рішення про розподіл державного мита, не є актом цивільного законодавства, а тому на підставі рішення суду про стягнення державного мита не виникають цивільні зобов’язання у розумінні ст. 509 ЦК України.
Сплата пені є відповідальністю за неналежне невиконання зобов’язання, тобто не є боргом, виключно з несплатою якого законодавець передбачає наслідки, зазначені в ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Зокрема, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 15603,45 грн. державного мита та 72,2 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (м. Київ, вул. І. Франка, 5, рахунок 26005359502 в АБ «Енергобанк»м. Київ, МФО 300272, код 03346331) на користь дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" (м. Київ, пр-т Комарова, 44, рахунок 2607301241695 в КМФ ПІБ, МФО 322250, код 23517243) 13472640,55 грн., 15603,45 грн. державного мита та 72,2 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позову відмовити.
Суддя С.А.Ковтун
Рішення підписано 11 жовтня 2007 року