ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.09.2007р. | м.Київ | № 11/335-А |
За позовом | Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва |
до | 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гардар», |
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Колден» |
про | визнання правочину недійсним. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар судового засідання Дупляк С.А.
Представники:
від позивача | - Мишковець О.В. (предст. за дов.); |
від відповідача-1 | - не з’явилися; |
від відповідача-2 | - не з’явилися. |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 25.07.2007 о 16 год. 09 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 01.10.2007 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено позивачу після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним з підстав, передбачених ст. 207, 208 ГК України, укладеного між відповідачами правочину на суму 42.721,08 грн., в т.ч. ПДВ –7.120,18 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача-1 в доход Державного бюджету України грошові кошти в сумі 42.721,08 грн., в т.ч. ПДВ –7.120,18 грн., за спірним договором.
На думку позивача, умисел відповідача-2 на укладання правочину з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, підтверджується наступними доказами:
- вироком Дніпровського районного суду у кримінальній справі № 1-367/06 від 23.05.2006, яким визнано Антонюка А.П. –засновника ТОВ „Колден” винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво);
- рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22.10.2004 визнано недійсними установчі документи ТОВ „Колден” з моменту реєстрації та свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Колден” з моменту внесення його в реєстр платників ПДАВ, тобто з 23.05.2003; Актом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 11.01.2005 № 578/19-4013-1 анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Колден” з 23.05.2003 на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22.10.2004.
Відповідачі відзиву на позов та витребуваних судом доказів не надали, явку своїх представників в судове засідання не забезпечили. У зв’язку з нез’явленням представників відповідачів та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення направлялися відповідачам за всіма наявними у матеріалах справи адресами, в т.ч. зазначеними в їх установчих та реєстраційних документах.
Відповідно до ст. 128 КАС України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Як підтверджено матеріалами справи, починаючи з січня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гардар" (далі - Відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колден" (далі - Відповідач-2) було укладено правочин на постачання товарів, за яким Відповідач-2 (Постачальник) зобов'язувався поставити товар, а Відповідач-1 (Покупець), відповідно, прийняти та оплатити товар в обумовленому обсязі.
На виконання даної господарської операції, а саме згідно з рахунком-фактурою № 25 від 16.03.2004 про постачання матеріалів Відповідачем-2 на підставі податкової накладної № 59 від 16.03.2004 було реалізовано товар на загальну суму 42.721,08 грн., в т.ч. ПДВ –7.120,18 грн., а Відповідачем-1 отримано товар та оплачено його у повному обсязі в т.ч. ПДВ у сумі 7.120,18 грн.
Таким чином, Відповідач-1 згідно з рахунком-фактурою та податковою накладною придбав товар у Відповідача-2 на загальну суму 42.721,08 грн., в т.ч. ПДВ –7.120,18 грн., сплачений в загальній вартості придбаного товару.
Вказана податкова накладна включена до книги придбання товарів (робіт, послуг) відповідачем-1, яка зареєстрована в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 28.02.2002 за № 05007/51-404.
Позивачем була проведена комплексна планова документальна перевірка ТОВ „Гардар” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 31.01.2002 по 01.01.2005, за результатами якої, було складено акт № 44/23-05/31808783 від 27.06.2005 (далі –акт перевірки).
Актом перевірки правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 31.01.2002 по 01.01.2005 встановлено заниження ТОВ „Гардар” чистої суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 672.519,00 грн., у т.ч. по періодах: серпень 2003 р. - 863 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 19.09.2003 за № 208398); вересень 2003 року - 4856 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 20.10.2003 за № 249932); жовтень 2003 року - 24762 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 18.11.2003 за № 278291); листопад 2003 року - 12695 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 19.12.2003 за № 299105); січень 2004 року - 159.880 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 18.02.2004 за № 13553); лютий 2004 року –167.035 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 18.03.2004 за № 34063); березень 2004 року – 34.370,00 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 16.04.2004 за № 66901) квітень 2004 року - 55.604 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 18.05.2004 за № 104659); травень 2004 року –38.739 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 18.06.2004 за № 116947); червень 2004 року –46.922 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 19.07.2004 за № 156471); липень 2004 року - 14964 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 18.08.2004 за № 186171); серпень 2004 року –76.989 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 17.09.2004 за № 206037); вересень 2004 року 2983 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 19.10.2004 за № 243130); жовтень 2004 року - 9090 грн. (Декларація з податку на до дану вартість від 18.11.2004 за № 278291); листопад 2004 року - 17.996 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 17.12.2004 за № 293426); грудень 2004 року - 4771 грн. (Декларація з податку на додану вартість від 18.01.2005 за № 327659).
В акті перевірки зазначено про порушення ТОВ Гардар пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 та пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв’язку з чим зменшено ТОВ „Гардар” суму податкового кредиту з ПДВ, зокрема за спірним договором з ТОВ „Колден” виключно податковий кредит з ПДВ з тієї підстави, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22.10.2004 визнано недійсними установчі документи ТОВ „Колден” з моменту реєстрації та свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Колден” з моменту внесення його в реєстр платників ПДАВ, тобто з 23.05.2003; Актом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 11.01.2005 № 578/19-4013-1 анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Колден” з 23.05.2003 на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22.10.2004.
За змістом ст. 207 ГК України недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.
Позивач, стверджуючи про наявність в діях ТОВ “Колден” умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, вважає, що підставою для висновку щодо протиправної спрямованості діяльності ТОВ “Колден” є вирок Дніпровського районного суду у кримінальній справі № 1-367/06 від 23.05.2006, яким визнано гр. Антонюка А.П. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, що вчинено повторно або заподіяло велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам).
Вироком Дніпровського районного суду в м. Києві від 23.05.2006 встановлено наступне.
Підсудний Антонюк А.П. за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, в період з 04.04.03 року по 07.04.03 року, умисно, з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності подав до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю “Колден”, тобто вчинив дії, пов’язані зі створенням суб’єкта підприємницької діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб.
Також Антонюк А.П. з метою отримання прибутку, без наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах ТОВ “Колден”, в приміщенні офісу приватної нотаріальної контори надав приватному нотаріусу проекти статуту та установчого договору ТОВ “Колден”; в подальшому надав до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації та державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва документи, що свідчать про його участь у створенні та державній реєстрації ТОВ “Колден”.
Вказаний вирок набрав законної сили та є чинним станом на день розгляду цього спору.
Обставини, викладені у вироку суду у кримінальній справі відносно Антонюка А.П., на думку позивача, є доказом наявності у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Колден" умислу на укладення спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, та визначення цього договору, як такого, що підпадає під ознаки ст. 207 ГК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи не вчинене воно цією особою.
Згідно з п. 11 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 необхідними умовами для визнання угоди недійсною є укладання її з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. До угод, що підпадають під ознаки статті 49 Цивільного кодексу, належать, зокрема, угоди, спрямовані на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали, або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
Склад злочину - фіктивне підприємництво, за вчинення якого засуджено Антонюка А.П., визначається як створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, що вчинено повторно (ч. 2 ст. 205 КК України).
Згідно з п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 25 квітня 2003 року № 3 „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” під незаконною діяльністю, про яку йдеться у ст. 205 КК, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.
На наявність мети - прикриття незаконної підприємницької діяльності або здійснення її видів, щодо яких є заборона (фіктивного підприємництва), - може вказувати використання викрадених, знайдених, підроблених, позичених паспортів або тих, що належали померлим громадянам, а також документів осіб, які дали згоду зареєструвати юридичну особу на своє ім'я. Використання при цьому підроблених документів або їх підробка мають додатково кваліфікуватися за ст. 358 чи ст. 366 КК.
Такий злочин вважається закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) або набуття права власності на нього.
Суб'єктами цього злочину є громадяни України, особи без громадянства, іноземці (як службові особи, так і неслужбові), які з визначеною в цій статті метою вчинили дії, спрямовані на створення (заснування чи реєстрацію) або придбання суб'єкта підприємницької діяльності.
У п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 25 квітня 2003 року № 3 „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” зазначено, що дії осіб, на ім'я яких за їхньою згодою зареєстровано суб'єкт підприємництва з метою, зазначеною в ст. 205 КК, мають кваліфікуватись як пособництво фіктивному підприємництву, а в разі, коли їх діями здійснено легалізацію (державну реєстрацію) суб'єкта підприємництва (підписання та нотаріальне посвідчення установчих документів, призначення на посаду керівника підприємства тощо), - як виконавство цього злочину.
У пункті 20 вказаної Постанови вказано, що у разі, коли створений чи придбаний суб'єкт підприємницької діяльності розпочав незаконну діяльність, що містить ознаки ще й іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 205 КК і тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за здійснення незаконної діяльності.
Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення тих самих дій повторно або якщо такі дії заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам (ч. 2 ст. 205 КК України). Разом з тим, як вбачається з наведеного вироку, під час розгляду кримінальної справи відносно Антонюка А.П., який значиться засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Колден", факту заподіяння матеріальної шкоди державі не встановлено. Визнання цієї фізичної особи винною у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України, може вказувати на наявність умислу на досягнення мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства, проте це ще не означає наявності такого умислу при укладенні всіх угод, вчинених Товариством з обмеженою відповідальністю "Колден". По кожній угоді слід окремо доводити наявність такого умислу.
Саме лише встановлення факту, що підприємство створене в порушення встановленого законодавством порядку, не тягне недійсності за ст. 207 ГК України всіх угод, укладених суб'єктом підприємницької діяльності, а лише тільки тих угод, які направлені на ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів, легалізації коштів, набутих злочинним шляхом тощо.
Отже, позивачем має бути доведено, що саме спірний договір укладався з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, був направлений на ухилення від сплати податків, в результаті укладення та виконання такого договору державі спричинені збитки. При цьому суд відзначає, що ухилення від сплати податків є окремим складом злочину (ст. 212 КК України) і, відповідно, потребує окремою кваліфікації судом за наявності відповідних і доведених у суді обставин.
Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" № 3 від 28.04.1978 (з наступними змінами) до угод, укладених з метою, свідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому у ст. 67 Конституції України.
Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно зі ст. 207 ГК України, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави
Для даної норми закону характерними є такі ознаки:
а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;
б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;
в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.
Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб’єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.
Оскільки суб’єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини саме за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідача-2, як особи, щодо наявності у якої протиправного умислу стверджує позивач, встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Як встановлено господарським судом, засновника ТОВ “Колден” Антонюка А.П. засуджено виключно за пособництво у фіктивному підприємництві, однак жодних доказів (в т. ч. вироку суду) наявності в його подальших діях ще й ознак іншого кримінального карного злочину, зокрема ухилення від оподаткування, підробки документів, шахрайства тощо, позивачем не надано.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому суд зазначає, що юридичним наслідком притягнення засновника юридичної особи до кримінальної відповідальності за пособництво у фіктивному підприємництві має бути, у випадку звернення уповноважених на це органів з відповідним позовом до суду, визнання в судовому порядку недійсними статуту та установчого договору, скасування державної реєстрації підприємства і відповідно здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Діючим законодавством України не передбачено автоматичне визнання недійсними всіх угод підприємства, засновника якого засуджено за пособництво у фіктивному підприємництві.
Також суд відхиляє посилання позивача на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22.10.2004, яким визнано недійсними установчі документи ТОВ „Колден” з моменту реєстрації та свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Колден” з моменту внесення його в реєстр платників ПДАВ, тобто з 23.05.2003; та на акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 11.01.2005 № 578/19-4013-1, яким анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Колден” з 23.05.2003 на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22.10.2004.
Як підтверджено матеріалами справи, вказане рішення скасовано у судовому порядку, а за наслідками його перегляду рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17.03.2006, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27.09.2006, у позові про визнання недійсними установчих документів ТОВ „Колден” та свідоцтва платника ПДВ ТОВ „Колден” відмовлено.
Суд враховує, що Верховним судом України відкрито касаційне провадження у справі за позовом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва до ТОВ „Колден” про визнання недійсними установчих документів.
Разом з тим рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17.03.2006 набрало законної сили та є чинним станом на день розгляду спору.
Відповідно до п. 4.7 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ДПА України № 80 від 19.02.1998, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за № 172/2612, у редакції, чинній на момент взяття ТОВ "Колден" на податковий облік, для взяття на облік платники податків - юридичні особи подають в органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи:
заяву за формою N 1-ОПП (додаток 1);
завірені в нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;
копію положення (для бюджетних установ, благодійних організацій);
копію свідоцтва про державну реєстрацію;
копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.
Пунктом 4.13 вказаної Інструкції встановлено, що усі документи, перелічені в пункті 4.7, подає особисто власник, засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник), або призначений керівник, або головний бухгалтер. Документи приймаються лише за наявності паспорта особи, яка подає документи, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера з ДРФО власників, засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера.
Заяви приймають відділи обліку та реєструють у загальному відділі (канцелярії). Приймання заяви фіксується в журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, реорганізацію, унесення змін) платників податків за ф. N 2-ОПП. Перевірку паспортних даних та встановлення місцезнаходження платника податків виконують підрозділи податкової міліції. Заява заповнюється друкарським способом або від руки чорнилом темного кольору друкованими літерами та підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним бухгалтером підприємства.
Як вбачається з матеріалів справи, підставами для реєстрації засновників та керівників ТОВ „Колден” у податкових органах, стали визначенні законодавством документи, на підставі яких здійснювалась відповідна реєстрації, і їх відповідність законодавству перевірялась під час реєстрації. При цьому суд відзначає, що згідно з наявними в матеріалах справи документами ТОВ „Колден” (установчим договором та статутом) особи засновників товариства, їх дієздатність та повноваження та справжність підписів при підписанні цих установчих документів засвідчені нотаріально.
Розглядаючи спір по суті суд також відзначає, що спірний договір виконаний сторонами в повному обсязі, зокрема відповідач-2 поставив відповідачу-1 певний товар, а відповідач-1 прийняв їх та оплатив, сплативши при цьому в ціні товару суму податку на додану вартість, що позивачем не заперечується.
Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
Відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1991 № 509-ХП зі змінами і доповненнями, на державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції покладені функції здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) та забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами (ч. 1, ч. 6 ст. 10).
Згідно з п. 1.12 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-111 зі змінами і доповненнями, контролюючий орган - державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону. Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3 цього пункту є органи державної податкової служби.
Підпунктом 4.2.2 п.4.2 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:
а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;
б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;
в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.
г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.
У відповідності до пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги, які є письмовою вимогою податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу (пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, п. 1.10 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").
Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.
В матеріалах справи відсутні докази наявності у ТОВ „Колден” податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору. До справи не надано рішень податкового органу про донарахування ТОВ „Колден” податкових зобов’язань, податкових повідомлень та вимог, які б підтвердили наявність податкового боргу у ТОВ „Колден”, у т.ч. внаслідок виконання спірної угоди.
Навпаки, матеріали справи містять докази в підтвердження того, що ТОВ „Колден” в період виконання спірного договору та складання податкової накладної здавалась до податкового органу податкова звітність, податки сплачувались.
За таких обставин позивачем не доведено, що за результатом виконання спірної угоди у ТОВ „Колден” наявний податковий борг, в зв’язку з чим твердження позивача про завдання державі збитків у вигляді несплачених податків є недоведеним. Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
Суд також звертає увагу на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.
Сама по собі досліджувана судом угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Товар, реалізований відповідачем-2, не виключено законом із цивільного обігу, немає й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.
Окрім того, беручи до уваги, що позов заявлено на підставі ст. ст. 207 та 208 Господарського кодексу України, суд відзначає наступне.
Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, цей кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до ч. ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції (в розумінні ст. ст. 238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
При цьому суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Як стверджує позивач, спірна угода були укладена відповідачами у 2004 році.
Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Оскільки позивач звернувся до суду 26.06.2007, тобто більш ніж через два роки після вчинення відповідачем-2, як стверджує позивач, правопорушення, то за таких обстави суд приходить до висновку про пропущення строків для застосування до відповідача-1 адміністративної санкції у вигляді конфіскації.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують факту укладення спірного договору, підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню лише в частині визнання недійсним спірного договору.
Керуючись ст.ст. 69-72, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В позові відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –01.10.2007.