Справа № 22ц-13954/10 Головуючий в суді першої інстанції
Категорія 44 Суконцева Л.Г.
Доповідач в суді апеляційної інстанції
Медведєва Л.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :
Головуючого - Медведєвої Л.П.
Суддів - Карташова О.Ю.
Савченко В.О.
при секретарі - Якушевої А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду в місті Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Кіровського міського суду Луганської області від 10 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про припинення правовідношення та стягнення збитків,
В С Т А Н О В И Л А :
Звернувшись з апеляційною скаргою в інтересах позивача ОСОБА_5, ОСОБА_4 посилається на порушення норм матеріального і процесуального права та ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового по суті позовних вимог.
Заперечення на апеляційну скаргу від інших осіб, які беруть участь у справі, до суду не надано.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.
Відповідачі в судове засідання не з’явилися, про час і місце останнього їх повідомлено належним чином і в установленому законом порядку.
Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.
Представник позивача в судовому засіданні також апеляційну скаргу підтримав та пояснив, що суд правильно визначив, що сума, яка була передана позивачем відповідачу ОСОБА_7 не є завдатком. Висновок суду про те, що відповідачі понесли витрати у розмірі 42 260,31 гривень, не відповідає дійсності. Про те, що відповідачі не понесли жодних витрат свідчить доданий ними до матеріалів справи договір купівлі-продажу автомобіля, який був вчинений ОСОБА_6 за суму 200,00 гривень.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
У березні 2010 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. У викладенні обставин, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги,позивач зазначив, що він уклав безоплатний договір доручення з відповідачами на придбання на своє ім’я за кордоном автомобіля, доставку його в місто Рубіжне до 15 вересня 2009 року та реєстрації за ним права власності у відповідних органах. З цією метою він видав довіреність на вчинення юридичних дій та забезпечив відповідачів грошовими коштами в сумі 27 000 гривень. Відповідачі відповідно до умов договору та розписки зобов’язалися до 15 вересня 2009 року купити за кордоном і перегнати автомобіль до міста Рубіжне Луганської області і зареєструвати на його ім’я. Однак,автомобіль був доставлений в Україну тільки 07 жовтня 2009 року у технічно несправному стані, що змусило його відмовитися від нього. Заявою, посвідченою приватним нотаріусом, він відмовився від прийняття автомобіля, при цьому він погодився на те, що кошти ,які він віддав відповідачам в сумі 27 000 гривень, будуть йому повернуті після реалізації автомобіля третій особі. З моменту складання заяви відповідачі користуються належними йому грошовими коштами. Просив стягнути з відповідачів на свою користь суму основного боргу у розмірі 27 000,00 гривень, суму на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1517,11 гривень, 3% річних у розмірі 369,74 гривень.
За результатами розгляду справи судом першої інстанції були встановлені наступні обставини.
Так, судом встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 07 вересня 2009 року, ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_7 та ОСОБА_6 купити за кордоном на його ім’я будь-який автомобіль, укласти договір купівлі - продажу ё перегнати
автомобіль в місто Рубіжне, зареєструвати право власності. Довіреність видана строком на три роки. Із розписки від 07 вересня 2009 року ё наданої ОСОБА_7 позивачу, убачається, що ОСОБА_7 отримав від позивача 3 000 доларів США в якості завдатку за автомобіль Фольксваген Т-4,який зобов’язався доставити позивачу до 15.09.2009 року. Із ксерокопії паспорта ОСОБА_6 убачається, що він 13.09.2009 року перетнув кордон України з Польщею на потязі, а 16.09.2009 року перетнув кордон Польщі з Україною на автомобілі. Із ксерокопії купчої витікає, що автомобіль був придбаний ОСОБА_6 на м.’я ОСОБА_5 15.09.2009 року за 1950 євро. Відповідно до Повідомлення про транзитне переміщення від 16.09.2009 року, виданого Ягодинською митницею на м.’я ОСОБА_5 ёввезено в Україну вантажний автомобіль марки VOLKSWAGEN моделі TRANSPORTER. Транспортний засіб переміщується своїм ходом м.. ОСОБА_6. Відповідно до сертифікату відповідності, видного Державним підприємством «Житомирстандартметрологія» на м.’я позивача, вказаний автомобіль, що був у користуванні, відповідає вимогам ДСТУ. Відповідно до заяви ОСОБА_5 від 13 жовтня 2009 року останній відмовився від купленого ОСОБА_6 на його м.’я автомобіля у зв’язку з його незадовільним технічним станом , при цьому ОСОБА_5 згоден, що сплачений завдаток в сумі 27000 гривень буде повернуто після реалізації автомобіля. З наданої копії висновку НДЕКЦ № 2601 з фотокартками убачається, що автомобіль не має видимих технічних ушкоджень.
Спір судом вирішено на підставі ст.ст.11,1000,1007,1009 ЦК України, при ухваленні рішення суд керувався ст.ст.10,60,212,214,215 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, що автомобіль мав технічні пошкодження або несправності.
За наслідками розгляду апеляційної скарги колегія суддів визнала, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, виходячи з наступних підстав.
Визначення договору доручення передбачено у ст.1000 ЦК України, вказаний договір регулює правовідносини , які витікають із договірних зобов’язань.
Відповідно до ч.1 ст.1004 ЦК України, яка передбачає виконання доручення, повірений зобов’язаний вчинити дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Як установлено в судовому засіданні суду першої інстанції і це не оспорюється сторонами, відповідно до довіреності від 07 вересня 2009 року , позивач на підставі усно укладеного безоплатного договору доручення уповноважив відповідачів, зазначивши, що кожен з яких може діяти самостійно, купити за кордоном на його ім’я будь-який автомобіль, укласти договір купівлі-продажу, перегнати автомобіль в місто Рубіжне Луганської області ё Україна,зареєструвати за ним право власності у відповідних органах в установленому законом порядку.
Як убачається із заяви позивача від 13 жовтня 2009 року ё посвідченої приватним нотаріусом Кіровського міського округу Луганської області і зареєстрованого в реєстрі за № 1701, позивач відмовляється від автомобіля VOLKSWAGEN у зв’язку з незадовільним технічним станом автомобіля за умови повернення йому суми в розмірі 27 000,00 гривень після реалізації автомобіля іншій особі.
Після укладення даної заяви, власником автомобіля VOLKSWAGEN став відповідач ОСОБА_6, за дорученням якого автомобіль було продано відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 002283 від 08 грудня 2009 року, укладеного на товарній біржі, за суму, яка становить 200,00 гривень.
Однією з підстав припинення договору доручення є відмова довірителя або повіреного від договору / п.1 ч.1 ст.1008 ЦК України/. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час/ ч.2 ст.1108 ЦК України/.
Наслідки припинення договору доручення встановлено ст.1009 ЦК України.
Відповідно до ч.1 цієї статті, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов’язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата – також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі.
Відмова довірителя від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.
Колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_6 відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, яка передбачає обов’язки доказування і подання доказів, не довів ті обставини,на які він посилався як на підставу своїх заперечень щодо витрат, пов’язаних з виконанням доручення.
Відповідно до зазначеної вище довіреності, між сторонами був укладений усний безоплатний договір доручення.
Як убачається з висновку Луганської митниці про стан автомобіля / а.с. 44-45 / на автомобілі зафіксовано пошкодження ё а саме забрудненість, пошкодження обшивки сидінь та салону, сліди підтікання, сторонній шум в роботі КПП, сколи та подряпини ЛФП та інше.
У зв’язку із зазначеною обставиною, позивач і відмовився від автомобіля, правовідносини між сторонами за договором доручення припинені.
Посилання в апеляційній скарзі на ст. 1046 ЦК України, колегія суддів вважає таким, що відповідає правовідносинам між сторонами, оскільки в даному випадку і відсутні ознаки договору позики як такого, однак, колегія суддів вважає, що в даному випадку боргові зобов’язання виникли з інших боргових зобов’язань.
Зі змісту статті 1046 ЦК України вбачається, що позика – є боргове зобов’язання однієї особи перед іншою. Суть позики тягне за собою боргові зобов’язання позичальника повернути гроші або речі.
Відповідно до ст.1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу,найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням. Заміна боргу позиковим зобов’язанням проводиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики / стаття 1047 цього Кодексу/. Новація – це перетворення, переоформлення, трансформація одних зобов’язань в інші.
У разі невиконання зобов’язання по поверненню предмету позики ё настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме : відповідач повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми / ч.1 ст.1050, ч.2 ст.625 ЦК України /.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає позовні вимоги про стягнення з відповідачів суми основного боргу у розмірі 27000,00 гривень, суми, на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1517,11 гривень, 3% річних у розмірі 369,74 гривень задовольнити .
Сума , на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції, становить 28 517, 11 гривень, виходячи з наступного розрахунку:
27000,00 грн. х 100,8% = 27216,00 гривень - вересень 2009 року
27216,00 грн. х 100,9% = 27460,94 гривень - жовтень 2009 року
27460,94 грн. х 101,1% = 27763,01 гривень - листопад 2009 року
27763,01 грн. х 100,9% = 28012,88 гривень - грудень 2009 року
28012,88 грн. х 101,8 % = 28517,11 гривень - січень 2010 року
Сума , на яку збільшився борг з урахуванням 3% річних за кожен день прострочення становить:
3 % х 365 днів = 0,0082 % за кожен день
27000,00 грн. х 0,0082% х 167 = 369,74 гривень.
Відповідно до ст.309 ЦПК України, однією з підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.209,307,309 ЦПК України,
В И Р І Ш И Л А :
Рішення Кіровського міського суду Луганської області від 10 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про припинення правовідношення та стягнення збитків, скасувати і у справі ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про припинення правовідношення та стягнення збитків задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 солідарно на користь ОСОБА_5 суму основного боргу у розмірі 27000,00 гривень / двадцять сім тисяч гривень /, суму, на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 1517,11 гривень / одна тисяча п’ятсот сімнадцять гривень 11 копійок/, 3 відсотка річних у розмірі 369,74 гривень / триста шістдесят дев’ять гривень 74 копійки /.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий
Судді