справа № 2а-6471/10/0670
категорія 2.11.3
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2010 р. м.Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Хаюк С.М. ,
при секретарі - Дойничко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом закритого акціонерного товариства "Трубосталь" до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення,
встановив:
03 серпня 2010 року закрите акціонерне товариство «Трубосталь» (далі – ЗАТ «Трубосталь») звернулося до суду з вказаною позовною заявою і зазначає, що Коростенською об»єднаною державною податковою інспекцією Житомирської області було проведено виїзну планову перевірку ЗАТ «Трубосталь» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 р. по 31.12.2009 р.. За результатами перевірки складено акт № 167/23-01/13548581 від 05.05.2010 року на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 17.05.2010 року № 0000472301/0 і визначено суму податкового зобов»язання по сплаті податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1829200, 00 грн.. Позивач вважає рішення 0000472301/0 від 17.05.2010 року необґрунтованим, безпідставним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, а тому просить суд визнати його нечинним та відшкодувати їм понесені судові витрати.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Просив відмовити у задоволенні позову і пояснив, що позивачем неправомірно було віднесено до складу валових витрат відсотки по договорах позики укладених між ЗАТ "Трубосталь" та ТОВ Компанія з управління активами "Дельта", оскільки ТОВ КУА "КУА Дельта" має ліцензію лише на управління активами венчурних інвестиційних фондів, але не має права надавати позику або кредит, які передбачають сплату процентів. Враховуючи вищенаведене Коростенська об»єднана державна податкова інспекція Житомирської області вважає податкове повідомлення - рішення № 0000472301/0 від 17.05.2010 року винесеним відповідно до норм чинного законодавства і таким, що скасуванню не підлягає.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Спірні правовідносини регулюються Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94, "Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181.
Коростенською об»єднаною державною податковою інспекцією Житомирської області у період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року було проведено виїзну планову перевірку ЗАТ «Трубосталь» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої було складено акт від 05.05.2010 року № 167/23-01/13548581 (далі - Акт).
Податковим повідомленням-рішенням від 17.05.2010 року № 0000472301/0 (далі - Рішення), винесеним на підставі Акту Коростенської об»єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі – Коростенська ОДПІ) «Про результати виїзної планової перевірки закритого акціонерного товариства «Трубосталь» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року від 17.05.2010 року було встановлено порушення п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 та п.п. 11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94 і відповідно до п.п. 17.1.3, 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181 визначено суму податкового зобов»язання по сплаті податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1829200, 00 грн., з яких: 914600, 00 грн. - основний платіж, 914600, 00 грн. – штрафні санкції.
На думку суду, зазначене рішення є безпідставним і таким, що суперечить вимогам чинного законодавства з наступних підстав:
Так, у п.п. 3.1.2 Акта «Валові витрати» на підставі аналізу ст.30 Закону України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) від 15.03.2001 року №2299-Ш зроблено висновок, що компанія з управління активами (далі - КУА) взагалі не має права надавати позики за рахунок активів інститутів спільного інвестування (далі - ІСІ).
Статтею 1 Закону України "Про інститути спільного інвестування" № 2299 передбачено, що завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері спільного інвестування щодо створення та діяльності суб»єктів спільного інвестування, забезпечення гарантій прав власності на цінні папери та захист прав учасників фондового ринку.
Згідно зведеного облікового реєстру акціонерів ЗАТ «Трубосталь» від 28.11.2008 року, до складу акціонерів ЗАТ «Трубосталь» входять Пайовий закритий недиверсифікований венчурний інвестиційний фонд (ПЗНВІФ) «Співдружність» ТОВ КУА «Дельта», а саме до складу активів перелічених ІСІ входять акції (частки у корпоративних правах) ЗАТ «Трубосталь».
Тобто, ТОВ КУА «Дельта» у межах здійснення діяльності з управління активами ПЗНВІФ «Співдружність» шляхом укладання договорів позики залучає до складу активів венчурного фонду боргові зобов»язання ЗАТ «Трубосталь» як емітента, частка у корпоративних правах якого входять до складу активів ПЗНВІФ «Співдружність».
ЗАТ «Трубосталь» не є ані суб»єктом спільного інвестування, ні інститутом спільного інвестування чи учасником фондового ринку. Інспектори не взяли до уваги положення ст. 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування", яка прямо визначає право венчурного ІСІ мати у складі своїх активів боргові зобов»язання, оформлені договорами позики, а також коло осіб, які можуть виступати у якості позичальника за договорами позики, наданими за рахунок активів венчурного ІСІ. Особами-позичальниками за такими договорами можуть бути емітенти, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів такого ІСІ.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється виключно Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Здійснюючі свої владні повноваження щодо встановлення основних функцій, вимог, обмежень та особливостей здійснення компанією з управління активами та юридичними особами, що здійснюють професійну діяльність з управління активами пенсійних фондів, діяльності з управління активами, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку затвердила Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, що затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.11.2006 року № 1227 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.11.2006 року № 1252/13126, яким встановила право КУА венчурного фонду надавати позики за рахунок активів ІСІ, яке прямо зафіксовано у п. 1.21: «обмеження діяльності КУА, передбачені пунктами 1.3, 1.6, 1.9 та 1.10 розділу V цього Положення, не поширюється на діяльність КУА венчурного інвестиційного фонду»(п. 1.6 Надавати позики або кредит за рахунок активів ІСІ).
У ст. 10 Закону України "Про податкову службу в Україні" зазначено, що функції державних податкових інспекцій у районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об»єднаних державних податкових інспекцій. Таким чином, відсутнє жодне посилання на право ОДПІ здійснювати офіційне тлумачення чи роз»яснювати норми спеціальних законодавства у сфері інститутів спільного інвестування чи цінних паперів.
П. 23 ст. 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" право роз»яснювати порядок застосування чинного законодавства про цінні папери належить виключно Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Таким чином, висновок інспекторів, оформлений в Акті щодо незаконності видачі компанією з управління активами позики за рахунок активів інститутів спільного інвестування не відповідає законодавству.
Договори позики, укладені ТОВ КУА «Дельта» із ЗАТ «Трубосталь» на підставі ліцензії на здійснення діяльності з управління активами ІСІ № АВ 389590, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 04.12.2007 року у зв»язку із зміною місцезнаходження замість ліцензії № АВ 020521 від 06.02.2006 року.
ТОВ КУА «Дельта» є фінансовою установою і занесена до державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів – Свідоцтво за реєстраційним № 800, видане ДКЦПФР 13.02.2006 року та внесена до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування з присвоєнням реєстраційного коду № 233084 – свідоцтво № 84 від 20.09.2004 року.
Таким чином, в Акті перевірки безпідставно всупереч нормативним положенням діючого законодавства стверджується, що ТОВ КУА «Дельта» не має права надавати фінансові позики.
ТОВ КУА «Дельта», що згідно з вимогами Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року № 2664-ІІІ та Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 року № 2299-ІІІ має статус небанківської фінансової установи і має право надавати фінансові позики за рахунок активів відповідних ПЗНВІФ ЗАТ «Трубосталь» як емітенту, частка корпоративних прав якого входить до активів цих ПЗНВІФ.
Не визнаючи кошти, що були отримані від ТОВ КУА «Дельта», фінансовими позиками, в Акті перевірки робиться висновок про те, що проценти, сплачені за договором позики за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року на загальну суму 914600, 00 грн. не підлягають віднесенню до складу валових витрат.
Згідно ж п.п. 5.5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов»язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов»язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв»язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Відповідно до ст. 1.11.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом чи нерезидентом…, резидентами та нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, … у позику юридичній чи фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Термін «фінансовий кредит», який застосовується у даному значенні стосується лише Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", про що зазначено у преамбулі даної статті. Таким чином, це поняття може розповсюджуватися й на інші договори, в яких прямо не вказано, що це фінансовий кредит.
Відповідно до ст. 1.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", „процент –доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна”. До процентів відносяться: платежі за використання грошових коштів чи товарів, отриманих у кредит; платежі за використання грошових коштів, залучених у депозит; платежі за придбання товарів у розстрочку.
Крім того, процентом вважається різниця між ціною розміщення та ціною погашення цінного паперу, або встановлений відсоток від номіналу емітованого цінного паперу у вигляді облігації, казначейських чи ощадних сертифікатів. Цей перелік є виключним згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до ст. 1.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", кредит – кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.
Згідно зі ст. 5.5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов»язані з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов»язаннями (у тому числі кредитам, депозитам) протягом звітного періоду, якщо такі виплати чи нарахування здійснюються у зв»язку з веденням господарської діяльності платника податку.
У зазначеній статті законодавець використовує саме невичерпний перелік зобов»язань, які можуть бути борговими, оскільки використовує словосполучення «у тому числі кредитам, депозитам».
Також поняття «зобов»язання», «боргове зобов»язання» не є власне спеціальними термінами податкового законодавства, саме тому законодавець використав таку конструкцію побудови правової норми ст. 5.5.1.
Так, статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов»язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).
Частиною 4 ст. 34 Закону України "Про ІСІ" встановлено, що до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов»язання емітентів, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду. Такі зобов»язання можуть бути оформлені векселями, облігаціями (у тому числі конвертованими) та договорами позики.
Метою залучення коштів було їх використання ЗАТ «Трубосталь»для поповнення обігових коштів, а отже, надання позики пов»язане з веденням саме господарської діяльності платника податку і повністю відповідає умовам ст. 5.5.1 вище наведеного Закону.
Крім того, відсотки за користування позики становлять нормальну ринково виважену відсоткову ставку у розмірі 14-20 % на фактичну суму залишку за позикою. Зазначені угоди є дійсними, у судових органах недійсними не визнавалися та ніким не оспорюються.
Укладені договори відповідають умовам, визначеним у ст. 1.11.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств": згідно договору кошти передаються юридичній особі на визначений строк; кошти передаються виключно для цільового використання –для поповнення обігових коштів; кошти передаються під обґрунтований процент – від 14 до 20 % річних.
Таким чином, Коростенською ОДПІ звужено дію норми спеціального Закону України "Про порядок оподаткування прибутку підприємств" та не взято до уваги п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", яким передбачено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов»язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Отже, позики, що були отримані від ТОВ КУА «Дельта» відповідають визначенню фінансового кредиту у розумінні п. 1.11.1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а відсотки по позиках, отриманих від ТОВ КУА «Дельта» за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року на загальну суму 914600, 00 грн., включені ЗАТ «Трубосталь» до складу валових витрат у повній відповідності до вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими у відповідності з чинним законодавством і такими, що підлягають задоволенню.
ЗАТ «Трубосталь» сплачено судовий збір у розмірі 3, 40 грн., що підтверджено документально.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб»єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Таким чином, суд приходить до висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст.86,94,158-163,254 КАС України, суд-
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000472301/0 від 17.05.2010 року.
Стягнути із Державного бюджету України на користь закритого акціонерного товариства "Трубосталь" 3,40 грн. сплаченого судового збору.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
Уразі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: С.М. Хаюк
Повний текст постанови виготовлено: 12 жовтня 2010 р.
присуджено до стягнення < сума > грн.
матеріальну шкоду < сума > грн.
моральну шкоду < сума > грн.