Справа №2-5577/2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    8 жовтня 2010 року Калінінський районний суд м.Горлівки Донецької області у складі головуючого судді Дундар І.О.

при секретарі                Бушніной В.М.

за участю позивача      ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Калініч А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Горлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємство «Артемвугілля» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по виплатам, яка належать працівнику при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

17 травня 2010 року позивач звернувся до суду з даною заявою, вказавши, що працював у відповідача на шахті ім..Рум»янцева з 18 грудня 1971 року по 29 жовтня 2008 року. Наказом від 4 листопада 2008 року його було звільнено за власним бажанням в зв»язку з виходом на пенсію за віком за ст..38 КЗпроП України з виплатою одноразової допомоги в розмірі тримісячного заробітку відповідно до п.12.15 Угоди по тарифам та п.7.17 колективного договору. В наказі про звільнення також вказано, що одноразову допомогу йому належить сплатити як такому, що пропрацював у вугільній промисловості 38 років 11 місяців. Вважає, що причина звільнення вказана неправильно. Він є пенсіонером за пільговим стажем з 1994 року. Він отримував пенсію і продовжував працювати на шахті, тому не міг бути звільнений в зв»язку з виходом на пенсію. В нього є професійне захворювання, в зв»язку з яким він не може продовжувати роботу в підземних умовах, в контакті з токсичним газами, тобто причина припинення його трудової діяльності – невідповідність працівника виконуваній роботі в зв»язку зі станом здоров»я, яке перешкоджає продовженню роботи. Відповідач повинен був звільнити його за п.2 ст.40 КЗпроП України. Просив змінити формулювання причини звільнення з посиланням на ці обставини, стягнути х відповідача вихідну допомогу в сумі 2423 грн 48 коп та недоплачену одноразову допомогу в сумі 427 грн 38 коп.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги. Суду пояснив, що він прийшов на роботу. Начальник дільниці сказав, що він не може більше працювати в шахті і не допустив його до роботи. Він пішов до відділу кадрів, де йому сказали написати заяву за власним бажанням, що він і зробив. При звільненні йому виплатили одноразову допомогу в розмірі трьох заробітних плат. Через рік він дізнався, що інші в такому разі отримують чотири заробітних плати. При звільненні йому ніхто нічого не роз»яснив. Він 3 листопада 2008 року пройшов МСЕК, яка визнала його інвалідом. Заяву про звільнення він написав з 29 вересня 2008 року. Ніхто йому не погрожував, не примушував.

Представник позивача підтримав позовні вимоги. Суду пояснив, що позивача примусили написати заяву з метою невиплати вихідної допомоги. Працівники підприємства не мали права брати від нього заяву. Просив позов задовольнити.

 Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав. Суду пояснив, що прийом та звільнення працівників відбуваються на підставі їх особистої заяви. Звільнення за ст..40 КЗпроП України, як просить позивач – це ініціатива підприємства. В даному випадку надійшла заява від позивача. У будь-якому разі – при звільненні за ст..38 КЗпроП України, або за ст..40 КЗпроП України позивач отримав би вихідну допомогу в розмірі трьох заробітних плат.

В судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_4, який суду пояснив, що є головою профспілки на шахті. До нього за консультацією звертався ОСОБА_1. Він пояснив йому, як відбувається звільнення.

При розгляді справи були встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Як виходить з трудової книжки (арк..спр.4-5) позивач з 18 грудня 1971 року працював на шахті ім..Рум»янцева.

З 9 по 18 вересня, з по 8 жовтня та з 9 жовтня по 18 жовтня 2008 року позивач перебував на лікарняному (арк.спр.55).

Висновком ЛКК №1207 від 9 вересня 2008 року ОСОБА_1 було поставлено висновок – не може працювати в підземних умовах, в контакті з пилом, в неблагоприємних метео умовах, виконувати важку фізичну працю з 9 вересня по 8 жовтня 2008 року (арк..спр.59).

Наказом №598к від 9 вересня 2008 року ОСОБА_1 переведено на легку працю з 9 вересня по 8 жовтня 2008 року (арк..спр.54).

Висновком ЛКК №1354 від 8 жовтня 2008 року ОСОБА_1 було поставлено висновок – не може працювати в підземних умовах, в контакті з пилом, в неблагоприємних метео умовах, виконувати важку фізичну працю з 9 по 22 жовтня 2008 року (арк..спр.58).

Наказом №690к від 8 жовтня 2008 року ОСОБА_1 переведено на легку працю з 9 жовтня по 22 жовтня 2008 року (арк..спр.53).

З 19 по 28 жовтня, 29 жовтня 2008 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному (арк..спр.56).  

Висновком ЛКК №1401 від 22 жовтня 2008 року ОСОБА_1 було поставлено висновок – не може працювати в підземних умовах, в контакті з пилом, в неблагоприємних метео умовах, виконувати важку фізичну працю з 23 по 31 жовтня 2008 року (арк..спр.57).

Наказом №738к від 21 жовтня 2008 року ОСОБА_1 переведено на легку працю з 23 жовтня по 31 жовтня 2008 року (арк..спр.52).

4 листопада 2008 року ОСОБА_1 написав заяву про надання розрахунку за власним бажанням в зв»язку з виходом на пенсію з виплатою одноразової допомоги (арк..спр.26).

Наказом №783к від 4 листопада 2008 року позивача було звільнено за власним бажанням в зв»язку з виходом на пенсію за віком, ст..38 КЗпроП України з виплатою одноразової допомоги в розмірі тримісячного заробітку (арк.спр.6, 27, 40).

На підставі ч.1 ст.38 КзпроП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (поважні причини) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, ч.3 – працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

В поданій заяві позивач просив звільнити його саме за ст.38 КзпроП України.

В ході судового розгляду не знайшли підтвердження пояснення представника позивача та позивача стосовно примушення його до написання заяви.

Стаття 40 ч.1 п.2 КзпроП України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров»я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Таким чином, дана підстава розірвання трудового договору за ініціативою підприємства, в той час як позивач висловив власне бажання на звільнення.

Враховуючи волевиявлення позивача щодо звільнення за власним бажанням, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині зміни формулювання звільнення не засновані на законі і не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні представник відповідача визнав факт виплати позивачу одноразової допомоги в розмірі трьох заробітних плат.

    На підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 середній заробіток розраховується виходячи з двох останніх місяців роботи перед звільненням, шляхом розрахунку середньоденної заробітної плати.

Виходячи з табеля (арк.спр.41-42) та довідки (арк.спр.19) позивач відпрацював у відповідача два останні місяці при звільненні – в серпні 2008 року – 17 днів, за що було нараховано 1792 гривні 15 копійок та в вересні 2008 року – 16 днів, отримав 1927 гривень 52 копійки.

 Таким чином середньоденна заробітна плата для розрахунку вихідної допомоги складе 112 гривень 72 копійки (1792,15+1927,52)/(17+16).

Розмір одноразової допомоги позивачу складе 112,72 х 21,5 х 3 = 7270,44 гривні.

В той же час відповідач виплатив позивачу 6843 гривні 06 копійок (арк..спр.64).

Таким чином, відповідач не доплатив позивач 427 гривень 38 копійок (7270,44-6843,06), які належить стягнути з відповідача на користь позивача.

    На підставі ст..44 КЗпроП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених в тому числі, у пункті 2 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

    Оскільки суд не знайшов підстав для зміни формулювання причини звільнення позивача, враховуючи факт нарахування і виплати позивачу одноразової допомоги у розмірі трьох середніх заробітних плат, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення одноразової допомоги в сумі 2423 гривні 48 копійок не підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст.38, 40, 231, 235 КзпроП  України, керуючись ст..ст.6, 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємство «Артемвугілля» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по виплатам, яка належать працівнику при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Артемвугілля» на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову допомогу в сумі 427 (чотириста двадцять сім) гривень 38 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Калінінський районний суд м.Горлівки протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя