ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
04 жовтня 2010 року справа № 5020-5/092
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1)
до Публічного акціонерного товариства Банк «Морський»
(99001, м. Севастополь, вул. Брестська, б. 18-А)
про стягнення заборгованості в розмірі 23683,96 грн.
Суддя Євдокімов І.В.
Представники сторін:
позивач –ОСОБА_2 –адвокат, свідоцтво НОМЕР_1, ордер б/н від 04.10.2010;
відповідач –Сухроменда Наталія Михайлівна, довіреність № 14/6 від 16.07.2010.
Суть спору:
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства Банк «Морський», про стягнення заборгованості в розмірі 23683,96 грн.
В процесі розгляду справи позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, якою збільшив позовні вимоги до 39 816,40 грн., з яких 38 500,00 грн. –сума основного боргу, 1316,40 грн. –пеня.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконувались обов’язки щодо виконання умов договору про компенсацию витрат на утримання приміщення.
Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючі свої заперечення тим, що не займає спірне приміщення з 14 квітня 2010 року, а тому, підстави для компенсації позивачу витрат на оплату комунальних послуг відсутні.
Представнику відповідача в судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд, -
ВСТАНОВИВ:
01.12.2009 між позивачем (далі - Сторона 1) та відповідачем (Сторона 2) був укладений договір (далі –Договір) на компенсацію витрат на утримання /а.с. 9/.
Відповідно до умов договору, Сторона 1 є постачальником послуг необхідних для забезпечення експлуатації виробничого цеху Літера «А», яке розташоване за адресою місто Сімферополь, Московське шоссе, 11 км.
Згідно з пунктом 1.1 Договору, Сторона 2 зобов`язується компенсувати витрати на оплату Стороні 1 за фактично отримані послуги, які будуть використанні.
Пунктом 1.2 передбачено, що компенсації за зазначеним договором підлягають тільки отримані послуги.
За твердженням позивача, з квітня по серпень 2010 року, на виконання умов договору він надав відповідачу послуг на загальну суму 38500,00 грн., а відповідач не сплачує надані послуги.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статей 525, 526 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як свідчать матеріали справи, Договір між позивачем та відповідачем був укладений 01 грудня 2009 року, а у березні 2010 відповідачем були оплачені отримані послуги з грудня 2009 по березень 2010, що підтверджується меморіальним ордером № 1143 від 02.04.2010 /а.с. 22/.
Починаючи з 14 квітня 2010 приміщення, що за Договором потребувало надання послуг, стоїть опечатаним згідно акту /а.с. 40/, тобто не функціонує, тому що договір оренди № 02, укладений 01.12.2009 між відповідачем та фізичною особою-підприємцем «ОСОБА_3», був розірваний у зв`язку з неналежним виконанням фізичною особою-підприємцем «ОСОБА_3»умов зазначеного договору оренди /а.с. 41/.
Відповідно до пункту 1.2, предметом Договору є поставка або надання послуг. Компенсації за зазначеним договором підлягають тільки отримані послуги.
Тобто, позивач повинен довести суду факт отримання відповідачем послуг за договором від 01.12.2009 на компенсацію витрат на утримання, однак крім виставлених рахунків інших доказів позивачем не надано.
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1316,40 грн.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 610, частини третій статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня визначена грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до вимог статей 546, 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання неустойкою вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Таким чином, стягнення пені повинно здійснюватись тільки у разі невиконання боржником своїх зобов’язань за договором. Позивач просить стягнути з відповідача суму пені, яка нарахована не по договору.
З огляду на те, що сторонами не було досягнуто згоди у відповідній письмовій формі щодо встановлення відповідальності у вигляді пені за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язання саме відповідача, застосування до нього відповідальності у вигляді сплати пені є неправомірним та таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
У позові відмовити повністю.
Суддя підпис І.В. Євдокімов
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано
11.10.2010