Апеляційний суд Кіровоградської області ________________________________________________________________________________
Справа № 22 – 7282 2010року Головуючий у 1-й інстанції Щенюченка С.В.
Категорія 46 Доповідач Чорнобривець О.С.
Ухвала
Іменем України
29 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого судді - Белінської І.М.
суддів - Чорнобривець О.С.
Гайсюка О.В.
при секретареві Зіновьєвій Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 6 травня 2009року,-
встановила :
У лютому 2008 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи на стороні відповідачів ОСОБА_5 про визнання права власності на майно, виділ в натурі частки із спільної власності, відшкодування витрат на лікування.
Зазначала, що з 1991року проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. За період спільного проживання ними як подружжям за спільні кошти і спільною працею збудовано житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2, придбано автомобіль «Опель-Вектра» і здійснено банківський вклад у розмірі 50тис.грн., які зареєстровані на ім’я ОСОБА_6
Після смерті ОСОБА_6, про своє спадкове право на зазначене майно заявили ОСОБА_3, з якою він з 1991року не проживав, але перебував у зареєстрованому шлюбі, та його дочка ОСОБА_4 Відповідачами її право на майно не визнається, тому просила з підстав передбачених ст.74 СК України, ст.ст.370, 392 ЦК України, визнати зазначене майно спільною сумісною власністю, як набуте за час спільного її проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6, визнати її право власності на Ѕ частку цього майна та виділити його в натурі, визнавши за нею право власності на житловий будинок і автомобіль, з відповідачів стягнути на її користь грошову компенсацію у розмірі 8.988грн.50коп., як різницю у вартості належної їй частки у спільній сумісній власності.
У червні 2008року позивачка уточнила підставу позову та просила задовольнити її вимоги з урахуванням положень ч.1 ст.17 Закону України «Про власність».
Крім того, на підставі ст.1232 ЦК України просила стягнути зі спадкоємців ОСОБА_6 понесені нею витрати на його лікування в сумі 2233грн.44коп.
Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 6 травня 2009року позов задоволено частково. На користь ОСОБА_2 з відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 стягнуто 2233грн.44коп. у рівних частинах витрат на лікування спадкодавця. В решті вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про визнання спільної сумісної власністю спірного майна та його поділу, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права /ч.1 ст.308 ЦПК України/.
Судом правильно встановлено, що з 1991року спадкодавець ОСОБА_6 і позивачка проживали однією сім’єю не перебуваючи у шлюбі між собою, водночас, ОСОБА_6 і відповідачка ОСОБА_3 на момент смерті ОСОБА_6 перебували у шлюбі.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про визнання права власності позивачки на частку спірного майна та його поділ, суд правильно керувався ч.1 ст.17 Закону України «Про власність», ст.74 СК України і дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності заявлених вимог.
Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях /ст.ст. 10,60 ЦПК України/.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про власність», який діяв до червня 2007року, право спільної сумісної власності виникає коли майно придбано за рахунок спільної праці членів сім»ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Матеріалами справи підтверджується, що за час спільного проживання ОСОБА_2 і ОСОБА_6 в якості членів сім’ї, за останнім було зареєстровано майно: в 2002році автомобіль «Опель-Вектра», в 2005році будинок АДРЕСА_2, 31 жовтня 2007року здійснено банківський вклад в розмірі 50тис.грн.
Однак, безспірних і належних доказів того, що зазначене майно було набуто за рахунок спільної праці і за спільні кошти позивачки і ОСОБА_6 не надано.
Доводи позивачки про те, що придбання автомобіля та будівництво житлового будинку, яке нібито розпочалося в 2003році, проведено за рахунок коштів, отриманих кожним з них від продажу приватизованої квартири, спростовуються матеріалами справи.
Так, з матеріалів справи убачається, що дійсно квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_6, позивачці та її дочки ОСОБА_7, була ними продана у лютому 2003року/а.с.14/. Однак, у свідоцтві про реєстрацію спірного автомобіля та довідці Маловисківського РЄВ ДАЇ зазначено, що вказаний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_6 у лютому 2002року /а.с.25,26/.
За даними технічного паспорту на спірний будинок, виготовлений у 2001році, акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом спірного будинку від 27.11.2003року, початок та закінчення монтажно-будівельних робіт зазначено 1992-1998р.р. /а.с.19-22/.
Інших доказів позивачкою надано не було, не надано їх і до суду апеляційної інстанції.
Після втрати чинності Закону України «Про власність» правової режим майна, набутого
чоловіком та жінкою, які проживають однією сім’ю без реєстрації шлюбу, врегульовано нормами Сімейного Кодексу України.
Відповідно до положень ст.74 СК факт перебування ОСОБА_6 у шлюбі з
відповідачкою ОСОБА_3 виключає можливість існування спільної сумісної власності з
позивачкою на грошові суми, що були внесені на банківський рахунок ім’я ОСОБА_6 за
договором банківського вкладу від 31.10.2007року/а.с.31/.
Таким чином, право позивачки на 1/2 частину спірного майна є недоведеним. У суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не дають підстав для висновку
про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права.
Рішення суду є законним і обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 6 травня
2009року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: