Справа № 22ц-631/2007 Головуючий у 1 інстанції -
Категорія - цивільна Рябота В.І.
Доповідач - Позігун М.І.
РІ ШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2007 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
Головуючого-судді: ПОЗІГУНА М.І.,
суддів: ЛИТВИНЕНКО І.В., МЕЛЬНИЧЕНКА Ю.В.
при секретарі: ГАВРИЛЕНКО Ю.В.
з участю: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 січня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1до Державного підприємства завод "Пожспецмаш" про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ДП завод "Пожспецмаш", в якій просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 3093 грн. 81 коп., вихідну допомогу, середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а також моральну шкоду в розмірі 5000 грн.. Свої вимоги мотивувала тим, що з 01 вересня 2004 року працювала у відповідача на різних посадах. З початку 2005 року і до моменту звільнення фактично не отримувала заробітну плату. Наказом № 359 від 08.06.2006 року була звільнена у зв"язку зі скороченням штату. При звільненні підприємство також не провело з нею остаточного розрахунку по заробітній платі, в зв"язку з чим сума заборгованості на день її звільнення становила 3093 грн. 81 коп..
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 січня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто з державного підприємства завод "Пожспецмаш" на її користь 1 857 грн. 02 коп. суми заборгованості та 2 818 грн. 27 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Стягнуто з державного підприємства завод "Пожспецмаш" на користь держави 51 грн. державного мита та 30 грн. витрат з інформайційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ на користь ТУ ДСА в Чернігівській області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог, посилаючись на те, що рішення суду є необгрунтованим, прийняте з порушенням норм процесуального права, таким, що ґрунтується на припущеннях і таким, що не відповідає вимогам закону і фактичним обставинам справи. В порушення вимог ст. 367 ЦПК України суд не допустив до негайного виконання рішення суду про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Апелянт вважає, що рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суперечить положенням ст. 237-1 КЗпП та роз'яснення, викладеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", в силу якого відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за невиплату заробітної плати. Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, суд приходить до висновку, що можна більше року жити не отримуючи заробітну плату і при цьому не докладати жодних додаткових зусиль для організації свого життя .
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до слідуючого висновку.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 з 01.09.2004 року по 08.06.2006 року працювала на державному підприємстві "Пожспецмаш" на різних посадах і була звільнена в зв"язку з скороченням штату (а.с. 4, 6).
Внаслідок браку коштів відповідач в день звільнення позивача з роботи не виплатив всі належні їй суми.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість по заробітній платі підприємства перед ОСОБА_1 становила 1857 грн. 02 коп., при цьому суд враховував суму, стягнуту на підставі судового наказу, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку - 2 818 грн. 27 коп..
Розмір середнього заробітку, стягнутий на користь позивача з відповідача, сторонами не оспорюється і підтверджується довідками підприємства про наявність заборгованості по оплаті праці (а.с. 15, 16, 19, 20,); копією судового наказу (а.с. 17) та поясненнями сторін в судовому засіданні.
Отже, висновок місцевого суду про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку є вірним, оскільки сама по собі відсутність у ДП "Пожспецмаш" необхідних для проведення з позивачем остаточного розрахунку коштів не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення строку розрахунку при звільненні позивача з роботи, і ця обставина не свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплати всіх належних ОСОБА_1 сум. Такі висновки випливають з норм ст. 117 КЗпП України.
Проте, застосувавши до відповідача відповідальність за невиплату заробітної плати з вини власника, передбачену ст.. 117 КЗпП України суд в той же час відмовив у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди в зв'язку з відсутністю вини відповідача у затримці виплати заробітної плати. Таким чином висновок суду про відсутність вини відповідача для виплати
моральної шкоди суперечить висновку суду в іншій частині щодо наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності . передбаченої ст.. 117 КЗпП України.
За таких обставин апеляційний суд не погоджується з висновком місцевого суду про відсутність вини підприємства в затримці виплати заробітної плати, а в зв'язку з цим і відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки затримка виплати заробітної плати протягом тривалого часу за відсутності у позивачки інших доходів призвела до істотних вимушених зміни у її житті, погіршення її матеріального стану, що вимагало додаткових зусиль для організації її життя.
Таким чином, позивачу була заподіяна моральна шкода, а тому суд відповідно до положень ст.237-1 КЗпП України приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди. З врахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, тривалості негативних наслідків морального характеру, ступеня вини відповідача та обставин справи, а також виходячи із засад розумності, справедливості та виваженості, апеляційний суд вважає, що розмір морального відшкодування позивачу належить визначити в сумі 300 грн..
За викладених обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.І п.3, 309 ч.І п.3, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 січня 2007 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1про стягнення моральної шкоди скасувати.
Стягнути з Державного підприємства заводу "Пожспецмаш" на користь ОСОБА_1у відшкодування моральної шкоди 300 грн..
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.