АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«05» квітня 2007р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого -Троїцької Л.Л.,
суддів - Сидоренко І.П., Фальчука В.П.
при секретарі - Басовій Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2та ОСОБА_3на
рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 травня 2006р. по
цивільній справі за позовами ОСОБА_1, що діє в своїх інтересах та
в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, до ОСОБА_3
Анатолійовича, ОСОБА_2, 3-ті особи: ОСОБА_7,
ОСОБА_5, ОСОБА_6, - про визнання права
користування жилим приміщенням, -
ВСТАНОВИЛА:
21.04.2005р. ОСОБА_1. звернулась до суду з даним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що 20.06.1992р. вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_5. та з цієї дати постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1
В спірній квартирі також проживають ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_2та ОСОБА_3.
Відповідачі по справі не дають письмової згоди на реєстрацію її по вказаній адресі.
На підставі викладеного, просила суд визнати за нею право проживання в квартирі АДРЕСА_1(а.с.2).
За таких же підстав 08.02.2006р. ОСОБА_1. в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4. звернулась до суду з вимогами до відповідачів про визнання за ОСОБА_4. право проживання в зазначеній квартирі (а.с.36).
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 травня 2006р. цивільні справи об'єднані в одне провадження (а.с.50).
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 травня 2006р. позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені.
Суд визнав за ОСОБА_4. та ОСОБА_1. право проживання в квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1
В частині реалізації права ОСОБА_1. щодо приватизації вказаної квартири відмовив.
Стягнув з ОСОБА_2., ОСОБА_3. на користь ОСОБА_1. судові витрати у розмірі 4,25грн. (а.с.60-63).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2. та ОСОБА_3. просять рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Справа №22ц -500 /2007р. Категорія ЦП : 44
Головуючий у першій інстанції -Шляхтицький О.І. Доповідач - Троїцька Л.Л.
2
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про реалізацію її права щодо приватизації спірної квартири, посилаючись на те, що рішення в цій частині постановлено з порушенням норм процесуального права.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав доводи апеляційних скарг, зміст рішення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив з того, що позивачі проживають в спірній квартирі з 1992р., проте, відповідної реєстрації за даною адресою не мають у зв'язку з відсутністю письмової згоди ОСОБА_2. та ОСОБА_3., що передбачено ст.65 ЖК України.
При цьому, у контексті предмету спору суд порахував необхідним право проживання розділити як право проживання з відповідною приватизацією житлової площі та на право проживання щодо фактичного права користування житлом та правом на відповідну державну реєстрацію згідно з Законом України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Між тим, з такими висновками суду колегія погодитись не може.
Вимоги позивачки, як в своїх інтересах так і в інтересах неповнолітньої доньки, були фактично заявлені в порядку ст.65 ЖК України. При розгляді справи по суті, суд також керувався ст.65 ЖК України, а вимоги, які вказані в позовній заяві, про визнання права на проживання даною нормою права не передбачено.
Відповідно до ст.65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно,
Особи, що вселились в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї право користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем і членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Із матеріалів справи вбачається що наймачем спірної квартири є ОСОБА_6. (а.с.99). ОСОБА_2. і ОСОБА_3.,як колишні члени сім'ї наймача, які мешкають в цій квартирі і зареєстровані в ній, ніколи не давали письмової згоди на вселення в квартиру позивачки ОСОБА_1. і її неповнолітньої доньки ОСОБА_4.
Між ними на протязі багатьох років виникали житлові спори, які розглядались в судових органах.
Вказане підтверджується матеріалами справи і не оскаржується сторонами.
При викладених обставинах, висновки суду про те, що ОСОБА_1., проживаючи в спірній квартирі з 1992р., набула самостійне право користування в ній з послідуючою приватизацією, не відповідають вимогам вище вказаної норми ЖК України.
Більш того, вимоги ОСОБА_1. не були пов'язані з приватизацією житла, у зв'язку з чим, суд не повинен був робити будь-яких висновків з цього приводу на майбутнє.
Крім того, колегією встановлено, що задоволення вимог ОСОБА_1. необхідно для вирішення питання про її реєстрацію за місцем фактичного проживання.
Між тим, колегія вважає, що реєстрація є відповідний адміністративний акт, який здійснюється згідно до Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Із оглянутого у судовому засіданні паспорту ОСОБА_1. вбачається, що вона зареєстрована по АДРЕСА_2і згідно ст.6 вище вказаного Закону при зміні місця проживання в межах адміністравно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження органу реєстрації, зобов'язана лише письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації.
Доводи позивачки про те, що вона з 1992 року проживає в спірній квартирі, здійснює догляд за наймачем цієї квартири і являється законним представником неповнолітньої
3
доньки Чезари, яка також мешкає в цій квартирі, не можуть служити правовими підставами для задоволення її вимог. Судом встановлено, що ОСОБА_1. фактично проживає в спірному приміщенні і питання про її виселення не заявлено.
З урахуванням викладеного, колегія приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1. є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.
Що стосується вимог ОСОБА_1. в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4., то вони підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_5. у встановленому законом порядку у січня 2004р. удочерив неповнолітню доньку позивачки - ОСОБА_4і згідно ч.1 ст.65 ЖК України на її вселення в спірну квартиру згоди інших членів сім'ї наймача не потрібно (а.с.8).
Оскільки рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог.
Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 травня 2006р. скасувати.
Ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4задовольнити.
Визнати за ОСОБА_4право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
У задоволенні вимог ОСОБА_1до ОСОБА_3, ОСОБА_2про визнання права користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1-відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, однак, може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі 2-ох місяців з дня його проголошення.