Справа № 2-977/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

м. Ковель                                                                                                           12 жовтня 2010 року                                          

Ковельський міськрайонний суд Волинської області

під  головуванням судді                       Шаруновича В.В.

за участю секретаря                              Бортюка А.С.

позивача                                                ОСОБА_1

представника позивача                        ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковель справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей», третя особа директор Комунальної установи «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Філюк Василь Васильович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

    Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до Комунальної установи «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» (надалі КУ «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей»), третя особа директор КУ «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Філюк В.В., яким просить поновити його на роботі оператора котельні КУ «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та завдану йому моральну шкоду.

    В обґрунтування свого позову зазначив, що він працював на даній посаді з 18.11.2008 р. відповідно до наказу директора установи № 8 від 18.11.2008 р. і був прийнятий на роботу на постійній основі. 15.04.2010 р. йому стало відомо, що він звільнений з роботи у зв’язку із закінченням опалювального сезону та закінченням строкового трудового договору. При ознайомленні його з наказом № 12  від 14.04.2010 р. про звільнення, йому стало відомо, що наказом № 3 від 27.01.2010 р.  він переведений на строковий трудовий договір з 29.03.2010 р.          по 14.04.2010 р., по закінченні якого він і звільнений. Дане звільнення вважає незаконним, оскільки про переведення його на строковий договір йому стало відомо при звільненні і про таке переведення його не попереджали та не ознайомлювали з наказом, при звільненні профспілковий комітет згоди на його звільнення не давав. Просить поновити його на попередній роботі, стягнути кошти за час вимушеного прогулу та відшкодувати завдану йому моральну шкоду, яку обґрунтував тим, що йому, в зв’язку з незаконним звільненням, необхідно було прикладати додаткових зусиль для організації свого життя, відшукувати кошти для проживання, лікування онкохворої дружини.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав повністю і пояснив суду, що перебував на постійному місці роботи, про будь-яке переведення на строковий трудовий договір його ніхто не повідомляв і він не відмовлявся ознайомлюватись з наказом, де взявся акт про відмову його від підпису йому не відомо, вважає себе таким, що працював на роботі постійно, а тому позов просить задовольнити поновивши його на роботі та стягнути з відповідача зазначені в позові суми.  

  Представник позивача позов свого довірителя підтримав повністю з зазначених в позовній заяві  підстав, та пояснив, що звільнення позивача проведено з порушенням законодавства, оскільки позивачу не було відомо про будь-яке переведення його на строковий трудовий договір, з наказом про таке переведення ніхто не знайомив, він не давав згоди на переведення його на строковий трудовий договір, профком не давав згоди на його звільнення, а тому наказ № 12  від  14.04.2010 р. про його звільнення вважає незаконним і відповідно він повинен бути поновлений на роботі та в його користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, зважаючи, що позивач зазнав моральних страждань пов’язаних із  тим, що прикладав  додаткові зусилля для організації свого життя, просить сягнути з відповідача заявлену моральну шкоду.  

Представник відповідача позову не визнала та суду пояснила, що позивач наказом № 8 від 18.11.2008 р.   був прийнятий  оператором котельні до відповідача  на роботу постійно. Зважаючи, що в установі змінився штатний розпис і в новому штатному розписі відсутня постійна посада, яку займав позивач, його повідомили про переведення на строковий трудовий договір, однак, позивач відмовився підписати наказ, який йому був зачитаний керівником та ознайомлюватись з даним наказом, та й взагалі ніколи і раніше не погоджувався підписувати будь-які накази так як завжди був не згідний з будь-якими наказами, а тому комісією був складений акт про відмову від підпису від 28.01.2010 р.        Зважаючи, що наказ № 3 від 27.01.2010 р. позивачем не оскаржувався, після закінчення двомісячного строку попередження позивач продовжив працювати, значить він погодився перейти на строковий трудовий договір, а тому був звільнений з роботи з підстав закінчення строкового трудового договору та закінчення опалювального сезону. В трудовій книжці позивача чому зазначено п. 6 ст. 36 КЗпП України, їй невідомо, при заповненні трудової книжки могли помилитись, однак, позивач звільнений з підстав зазначених в оскаржуваному наказі. З підстав зазначених в наказі про звільнення згоди профспілкового комітету на звільнення позивача не потрібно, а тому до профспілкового комітету адміністрація не зверталась, звільнення вважає законним в зв’язку з чим просить в позові відмовити повністю.

Третя особа директор КУ «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей») Філюк В.В., позову не визнав пояснивши, що позивач працюючи на постійній основі був 28.01.2010 р. попереджений про переведення його на роботу на строковий трудовий договір, оскільки змінився штатний розпис, однак, відмовився поставити свої підписи - в наказі про переведення, в  акті про відмову від підпису, перейти працювати на строковий трудовий договір і взагалі від всього відмовився. Наказом № 3 від 27.01.2010 р. він був переведений на роботу на умовах строкового трудового договору з 29.03.2010 р. по 14.04.2010 р., по закінчення строку якого він і був звільнений, його свідчення про те що він не був ознайомлений з наказом про переведення його на строковий трудовий договір вважає такими, що не відповідають дійсності, позивач і раніше ніколи ні з чим не погоджувався і не підписував будь-які документи. Позивач належним чином повідомлявся про необхідність проставлення підпису в наказі про перевід на строковий трудовий договір, з наказом усно був ознайомлений, однак, не погоджувався на переведення і не виконав запропонованих дій, про що свідчить відповідний акт, який є в матеріалах справи, в зв’язку з чим просить в позові відмовити. Зазначив, що позивач звільнений з підстав зазначених в наказі.

    Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, третьої особи, покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов обгрунтований і підлягає до  часткового задоволення.

    Як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами, позивач працював у відповідача на посаді оператора котельні з 19.11.2008 р. на яку був прийнятий по безстроковому трудовому договору.  27.01.2010 р. відповідно до наказу № 3  від цього ж числа  він був переведений на роботу на цій же посаді по строковому договору, в строк з 29.03.2010 р. до 14.04.2010 р. Наказом № 12 від 14.04.2010 р. позивач звільнений з роботи в зв’язку з закінченням опалювального сезону та закінченням строкового трудового договору.  Позивач є членом профспілкової організації, яка зареєстрована в Ковельському міськрайонному управління юстиції і відповідно до довідки останнього від 26.02.2010 р.        дана профспілкова організація статусу юридичної особи набула з даної дати. При звільненні позивача з роботи відповідач до профспілкового органу установи, про дачу згоди на звільнення позивача, не звертався і такий дозвіл відсутній. Позивач звільнений, згідно наказу про звільнення, з роботи в зв’язку з закінченням опалювального сезону та закінченням трудового договору, записом в трудовій книжці позивача зазначено « звільнений з посади оператора котельні Волинського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей згідно п. 6. ст. 36 КЗпП України».  

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі, органом який розглядає трудовий спір.

Як вбачається з запису № 1 від 18.11.2008 р. в трудовій книжці позивача, останній прийнятий на посаду оператора котельні центру відповідно до наказу № 8 від 18.11.2008 р.

Оскільки, позивач був  прийнятий на роботу без зазначення строку трудового договору, що не заперечується і сторонами, суд вважає, що позивач з 18.11.2008 р. був прийнятий і працював на умовах безстрокового трудового договору.

Як вбачається з запису № 2 від 27.01.2010 р. в трудовій книжці позивача, останній переведений на строковий трудовий договір з 29.03.2010 р. до 14.04.2010 р. відповідно до наказу № 3 від 27.01.2010 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків передбачених ст. 33 цього кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

    Відповідно до ч. 3, цієї ж статті, у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 статті 36 цього Кодексу.

Як встановлено в судовому засіданні, як з показів всіх учасників судового розгляду так і з запису в трудовій книжці позивача, останній був 27.01.2010 р. переведений на роботу по строковому трудовому договору, відповідно до змін у штатному розпису установи на 2010 р. За таких умов суд приходить до висновку, що в установі стосовно посади позивача були проведені зміни в організації виробництва і змінились у позивача істотні умови праці, оскільки переведення на строковий трудовий договір не було обумовлено при прийнятті його на роботу  18.11.2008 р., та був визначений термін трудового договору, що суд відносить до істотних умов праці позивача.

За таких умов, позивача слід було попередити за два місяці про введення змін істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, оскільки попередні умови праці не могли бути збережені для позивача, в зв’язку з введенням нового штатного

розпису, а у разі його незгоди на продовження роботи на нових умовах трудовий договір міг бути розірваний на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

В судовому засіданні не знайдено і суду не представлено будь-яких доказів дачі згоди позивачем на переведення його на строковий трудовий договір. Як сам позивач пояснив в судовому засіданні, про що зазначено і в позовній заяві, він не давав згоди на таке переведення, та і взагалі про таке переведення йому не було відомо, так і директор установи – третя особа, ствердив у судовому засіданні, що позивача було ознайомлено з наказом № 3 від 27.01.2010 р. усно, однак, він відмовився від переходу на строковий трудовий договір та від підпису на наказі, в зв’язку з чим і було складено акт від 28.01.2010 р. про відмову від підпису наказу. Крім того, з пояснень свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 вбачається, що позивач повідомлявся про зміну істотних умов праці, тоб-то усно був ознайомлений з наказом № 3 від 27.01.2010 р., що суд вважає доведеним, оскільки дані свідки були присутні при зачитанні наказу і вони були у складі комісії, яка складала акт про відмову позивача від підпису в даному наказі, так як позивач не довів протилежного і не подав жодних доказів крім своїх пояснень, однак, дані свідки повідомили суду, що позивач відмовився від переведення та від підпису, однак, йому було відомо про такий наказ. Сам хід подій з ознайомленням з наказом підтверджує даний висновок, оскільки при дачі згоди на переведення, не було потреби особі відмовлятись від підпису про ознайомлення з наказом.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач була повідомлений про зміну істотних умов його праці, однак, згоди на таке переведення не давав, а тому таке переведення вважається незаконним, а зважаючи, що відповідач не скористався своїм правом передбаченим ч. 6 ст. 36 КЗпП України, суд вважає, що позивач перебував до часу звільнення у безстрокових трудових відносинах з відповідачем, оскільки трудові відносини фактично продовжували тривати.

Відповідно, в зв’язку з вищенаведеним, у відповідача не було жодних підстав для видачі наказу № 12 від 14.04.2010р. про звільнення позивача з роботи в зв’язку із закінченням опалювального сезону та закінченням строкового трудового договору, який відповідно не може вважатись законним, а тому позивач підлягає поновленню на попередній роботі, на умовах, на яких був прийнятий на роботу 18.11.2008 р.  

    Як вбачається з запису № 3 від 15.04.2010 р. в трудовій книжці позивача, він звільнений з займаної посади згідно п. 6. ст. 36 КЗпП України відповідно до наказу № 12 від 14.04.2010 р.

    З даного наказу № 12 про звільнення від 14.04.2010 р. вбачається, що позивач звільнений з формулюванням: в зв’язку із закінченням опалювального сезону та закінченням строкового трудового договору звільнити ОСОБА_1 з посади оператора котельні.

     Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р, № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення-удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

    Зважаючи на вимоги вищезазначеної інструкції, пояснення представника відповідача та третьої особи, які наголосили, що позивач звільнений відповідно до формулювання наказу, суд вважає позивача звільнену в зв’язку з закінченням строкового трудового договору, що передбачено п. 2 ст. 36 КЗпП України, а оскільки суд прийшов до висновку, що позивач не давав згоди на переведення його на роботу по строковому трудовому договору, жодна із сторін не поставила вимогу про розірвання договору, він не може бути звільнений з роботи в зв’язку з закінченням строкового трудового договору, а тому підлягає поновленню на роботі на умовах безстрокового трудового договору з дня, наступного після його звільнення.

     Підстави, з яких проводиться розірвання трудового договору, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою профспілкового комітету, визначені ст. 43 КЗпП України, однак, звільнення працівника в зв’язку із закінченням строкового трудового договору, такої вимоги не передбачає, а тому твердження позивача та його представника, про відсутність згоди профспілкового комітету на звільнення, що підтвердив в судовому засіданні свідок, голова профспілкового комітету КУ «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» ОСОБА_7, як іще однієї підстави для поновлення на роботі судом не приймаються.      

    Відповідно до ст. 235 КЗпП України  при винесенні рішення  про поновлення на роботі суд одночасно вирішує вимоги про оплату вимушеного прогулу, та за затримку видачі трудової книжки.

    З матеріалів справи вбачається, що вимушений прогул позивача з 15.04.2010 р. по 12.10.2010 року  і при середньомісячному заробітку за останні два місяці в розмірі 989,92 грн. підлягає оплаті в розмірі 5939,52 грн.  

    Згідно ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу винну в незаконному звільненні працівника обов'язок покрити шкоду заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою вимушеного прогулу.

    Як встановлено в судовому засіданні,  позивача звільнено без законних на то підстав за наказом  директора Комунальної установи «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Філюка Василя Вассильовича.

    Відповідно до п.8 ст. 134 КЗпП України зазначена шкода повинна бути покрита  Філюком В.В.  в повному обсязі.

    Згідно ст. 237-1 КЗпП України незаконно звільнена особа має право на відшкодування моральної шкоди, якщо порушення її прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації праці.

    Приймаючи до уваги, що незаконним звільненням порушено конституційне право особи на працю,  враховуючи, що позивач має на утриманні непрацюючу, онкохвору дружину,  при звільненні зазнав моральних переживань і страждань, суд вважає обгрунтованою вимогу про стягнення  з відповідача моральної шкоди. Разом з тим суд вважає можливим обмежити розмір відшкодування моральної шкоди до 600,00 грн., оскільки поновлення прав позивача є частковим відшкодуванням заподіяної йому моральної шкоди

    Відповідно до ст.217 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та про присудження працівнику середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

    Судові витрати по справі  в сумі 59,39 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу  слід стягнути з відповідача на користь держави.            

    На підставі ст.ст.36,43,134,233,235,237,237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 15,15-1,30,62,203,217 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

    Позов задовольнити частково.  

    Поновити  ОСОБА_1 на посаді оператора котельні Комунальної установи «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» з 15 квітня 2010 року.

    Стягнути з Комунальної установи «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» на користь ОСОБА_1 оплату за час вимушеного прогулу в сумі 5939 ( п’ять тисяч дев’ятсот тридцять дев’ять) грн. 52 коп.

    Покласти на Філюка Василя Васильовича матеріальну відповідальність за незаконне звільнення ОСОБА_1 стягнувши з нього на користь Комунальної установи «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» 5939 ( п’ять тисяч дев’ятсот тридцять дев’ять) грн. 52 коп. виплачених у зв’язку із незаконним звільненням працівника.

    Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення в його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 989 (дев’ятсот вісімдесят дев’ять) грн. 92 коп. виконати негайно.

Стягнути з Комунальної установи «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 600 ( шістсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Комунальної установи «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» на користь держави 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 39 коп. судового збору та 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В решті позову відмовити.      

    Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ:                                                                                              В.В.ШАРУНОВИЧ