Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22-5831/2010 Головуючий І інстанції: Іванова Л.А.
Категорія: 53 Доповідач: Гайсюк О.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
06 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючої судді – Белінської І.М.,
суддів – Гайсюка О.В.,
Чорнобривець О.С.,
при секретарі - Зінов ' євій Ю.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 червня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції з карантину рослин по Кіровоградській області, ОСОБА_3 про стягнення матеріального забезпечення по листах непрацездатності, грошової компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної інспекції з карантину рослин по Кіровоградській області, ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди. Зазначала, що з 25 лютого 2000 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем - державною інспекцією з карантину рослин по Кіровоградській області. 12 грудня 2001 року була звільнена з роботи за п.2 ст.40 КЗпП. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 27.01.2005 року була поновлена на роботі з відшкодуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Наказом по Інспекції від 01 квітня 20005 року була знову звільнена з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП, але під час звільнення Державна інспекція не виплатила їй грошової компенсації за невикористані нею відпустки з 12.12.2001р. по 27.01.2005 року. Посилаючись на ці обставини, просила стягнути з Держінспекції грошову компенсацію за невикористані відпустки за період з 12.12.2001 року по 27 січня 2005 року, стягнути з Держінспекції на свою користь за час затримки проведення повного розрахунку заробіток у сумі 31 947 грн., на відшкодування моральної шкоди, яка полягає в моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв’язків, приниження честі, гідності і ділової репутації, 40 000грн.
В доповненнях до позовної заяви, позивачка просила стягнути з Держінспекції на свою користь матеріальне забезпечення по листах непрацездатності за період з 17.07.2001р. по 13.08.2001р., та з 04.09.2001р. по 14.09.2001р. /а.с.56, т.1/ за листами непрацездатності № 559260, № 813951, № 559425.
В травні 2008 року позивачка уточнила свої вимоги, просила стягнути з Держінспекції на свою користь грошову компенсацію за невикористані відпустки з 08.01.2002р. по 04.04.2005 року 2 933,78 грн., матеріальне забезпечення по листах непрацездатності № 559260, № 813951, № 559425, середній заробіток за час затримки розрахунку після звільнення у сумі 62 172 грн. /а.с.14, том 2-й/.
У жовтні 2009 року позивачка знову уточнила свої вимоги, просила стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію за невикористані відпустки з 08.01.2002р. по 04.04.2005р. у сумі 2 933,98грн., компенсацію втрачених грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 651,78 грн., матеріальне забезпечення по листах непрацездатності № 559260, 813951, 559425, середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 92 257грн., 40 000 грн. на відшкодування моральної шкоди /т.2, а.с.141/.
У березні 2010 року ОСОБА_2 уточнила свої вимоги, просила стягнути грошову компенсацію за невикористані відпустки з 08.01.2002р. по 04.04.2005р. у сумі 3 324,16 грн., компенсацію втрачених доходів у сумі 651, 78 грн., матеріальне забезпечення по листах непрацездатності № 553260, 559425, 813951 у сумі 61,87грн., середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації у сумі 134 898 грн., на відшкодування моральної шкоди 40 000грн. /т.2, а.с.197-198/.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 червня 2010 року позов задоволено частково. З Держінспекції на користь позивачки стягнуто грошову компенсацію за невикористані відпустки у сумі 1 369,68 грн., в задоволенні решти вимог до Інспекції відмовлено. В задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить залишити без змін рішення в частині стягнення на її користь грошової компенсації за невикористані відпустки у сумі 1 369,68 грн., а рішення в частині, що стосується інших вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
В судовому засіданні апеляційного суду позивачка і її представник доводи апеляційної скарги підтримали. Представники відповідача з доводами скарги не погодилися.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 була прийнята на посаду провідного спеціаліста прикордонного пункту з карантину рослин Інспекції, а 08 січня 2002 року звільнена з роботи за п.2 ст.40 КЗпП. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 27 січня 2005 року вона була поновлена на роботі на посаду провідного агронома ППКР Державної інспекції з карантину рослин по Кіровоградській області з 08 січня 2002 року, на її користь з Державної інспекції стягнуто 19 624 грн. за вимушений прогул та 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди /т.2, а.с.223-225/.
Наказом від 01.04.2005 року позивачка знову звільнена з роботи, з посади провідного агронома ППКР Держінспекції за п.1 ст.40 КЗпП з 04 квітня 2005 року з виплатою вихідної допомоги і компенсації за невикористану відпустку /т.2, а.с.159/.
Рішенням суду, яке набрало законної сили позивачці відмовлено в задоволенні позову про поновлення на роботі, що не заперечують сторони.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 грудня 2005 року зобов’язано Державну інспекцію призначити та надати матеріальне забезпечення ОСОБА_2 у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності № 559260, № 813951, № 559425 /т.1, а.с.60-61,62/. Зазначене рішення було виконане, що не заперечують сторони.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка не довела того, що відповідач не доплатив їй матеріальне забезпечення у сумі 61,87 грн., що розрахунки надані відповідачем є неправильними /т.2, а.с.139-140, 152/.
Висновок експертизи на який посилається позивачка /т.2, а.с.205-210/ стосується іншої особи (ОСОБА_4.), а тому не може бути доказом, який би спростував висновки суду.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в день звільнення 04 квітня 2005 року відповідач не виплатив позивачці грошову компенсацію за невикористані відпустки у сумі 1369,68 грн. зазначену суму сторони в апеляційному порядку не оскаржували. Оскільки зазначена сума позивачці не нараховувалася, то не підлягає нарахуванню і компенсація втрати грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати.
Отже, рішення суду в частині стягнення на користь позивачки з відповідача 1369,68 грн. не підлягає скасуванню чи зміні.
Відповідно до ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статі відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відмовляючи позивачці у вимозі про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд помилково послався на відсутність вини в тому, що позивачці в день звільнення не були виплачені всі розрахункові суми, а саме частина грошової компенсації за невикористані відпустки у сумі 1369,68 грн.
Адже в справі відсутні докази того, що відповідач не мав можливості правильно нарахувати та вчасно виплатити позивачці в день звільнення всі належні їй суми. Тому колегія суддів вважає, що позивачці невиплачені належні суми в день звільнення з вини відповідача.
Отже, відповідач повинен бути притягнутий до відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП).
Але, оскільки вимоги позивачки задоволенні частково (позивачка просила стягнути грошову компенсацію у сумі 3324,16 грн., а суд стягнув лише 1369,68 грн., то відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП розмір відшкодування за час затримки розрахунку повинен визначити суд).
Колегія суддів вважає, що з врахуванням всіх обставин справи розмір відшкодування у сумі 1000грн. буде достатнім для належної відповідальності відповідача за затримку розрахунку.
При цьому суд враховує, що відповідач вчасно не виплатив відносно невелику суму грошової компенсації (1369,68), звільнення позивачки мало місце у квітні 2005 року, а до суду вона звернулася із спором про розмір грошової компенсації лише в листопаді 2006 року стосовно невикористаних відпусток з 2001 року /т.1, а.с.2-3/.
Отже, рішення суду в частині вирішення спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині, яким вимоги позивачки слід задовольнити частково із стягненням з відповідача на її користь 1000грн.
Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП відшкодування моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Позивачка не довела того, що невиплата в день звільнення 1369,68грн. при тому, що їй була виплачена вихідна допомога та інші розрахункові суми призвели її до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків. Сам факт звернення позивачки до суду для стягнення з відповідача зазначеної суми не може розцінюватися, що вона зазнала моральної шкоди.
Тому рішення суду в цій частині спору відповідає обставинам справи і нормам трудового законодавства і підстави для скасування чи зміні рішення в цій частині відсутні.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 червня 2010 року в частині відмови в стягненні відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з Державної інспекції з карантину рослин по Кіровоградській області на користь ОСОБА_2 відшкодування за час затримки при звільненні у сумі 1000 гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуюча:
Судді: