Котовський міськрайонний суд

66300,пров.Спортивний 1а,м.Котовськ,Одеська область                     

Справа  № 2-А-124

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М                У К Р А Ї Н И

07 травня 2010 року Котовський міськрайонний суд Одеської області

          в складі: головуючого судді - Фабіжевський С.А.

                           при секретарі          - Поберещенко К.В.

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Котовська адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Котовську Одеської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

                    в с т а н о в и в:                    

          Позивачка звернулася до суду до відповідача з адміністративним позовом, в якому просить визнати відмову відповідача щодо виплати йому щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком –незаконною, зобов’язати відповідача здійснити нарахування вказаної грошової допомоги та забезпечити її виплату за 2006-2008 роки в сумі 4321 грн. 00 коп., а також виплачувати її в подальшому відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

          Позивачка просить задовольнити її вимоги, стверджуючи, що вона відповідно до ст. 1 Закону України № 2195-ІV від 18.11.2004 р. “Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни. Згідно зі ст. 6 вказаного Закону, з 01.01.2006 року, їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відповідачем, на якого покладено обов’язок щодо своєчасної і повної виплати пенсій, допомоги, тощо, було порушено його право на отримання допомоги як дитині війни.

          Представник відповідача позов не визнав та просив у задоволенні позовних вимог відмовити з наступних підстав. Вважав, що вимоги позивача щодо стягнення невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги є безпідставними, так як ст. 7 Закону № 2195 передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Статтею 110 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” № 3235-ІV встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону № 2195, запроваджуються з 01.01.2006 року, а статтею 6 –протягом 2006 року поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабміном України за погодженням з Кабміном Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки у 2006 році урядом не розроблено порядок надання пільг на законодавчому рівні, передбачених ст.. 6 Закону № 2195, тому, протягом 2006 року відсутні законні підстави для проведення органами ПФУ щомісячних доплат дітям війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Статтею 71 ЗУ “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 р. № 489-V встановлено, що з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію ст.. 6 Закону № 2195 з урахуванням ст.. 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”. Положення ЗУ “Про Державний бюджет України на 2007 рік” втратило силу з 09.07.07 р., тому 09.07.2007 р. не було законних підстав для здійснення виплат відповідно до ст.. 6 Закону № 2195-І V. У 2008 році, відповідно до ст. 41 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік” дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту”) до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки встановленої  для учасників війни. Інше, діючим законодавством не передбачене.

          Заслухавши пояснення сторін та дослідивши докази, які маються в матеріалах справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Як встановлено судом, позивач, дійсно відповідно до  ст. 1 Закону України № 2195-4 від 18.11.2004 р. “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, оскільки на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) йому не виповнилося 18 років. Вказаний закон набрав чинності 1 січня 2006 року. Статус “дитини війни” підтверджується штампом в паспорті.

Виходячи з того, що позивач має правовий статус дитини війни, то на ним розповсюджуються всі пільги та гарантії, передбачені ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, зокрема й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.. 6 зазначеного Закону.

Відповідачем не нараховано та не виплачено надбавку дітям війни у 2006 році, а з 2007 року надбавка дітям війни виплачувалася згідно ЗУ “Про державний бюджет на 2007 рік”, а саме тільки особам, які є інвалідами. З 01 січня 2008 року надбавка виплачується згідно ЗУ “Про державний бюджет на 2008 рік” у встановлених законодавством розмірах.

Спірні правовідносини регулюються ст.. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195, якою встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ № 1058 від 09.07.2003 р., мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, в контексті положень ст.. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Стаття 62 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” встановила розмір прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність: з 01 січня –380 грн., з 01 квітня –406 грн., з 01 жовтня –411 грн.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” було зупинено дію ст.. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст.. 11 цього закону, якою визначено певні умови отримання підвищення пенсії інвалідам.

Проте, згідно положень ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені Законом, не можуть обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” серед яких: ст.. 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 ріку” за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни, та п. 12 ст. 71 яким зупинено на 2007 рік дію ст.. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст.. 111 цього Закону. Отже, з цього часу відновлено ст.. 6 Закону в повному обсязі.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, ст.. 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, на яку посилається представник відповідача у своїх запереченнях та якою керувався відповідач у 2007 році, втратила чинність саме 09.07.2007 р.

Судом встановлено, що всупереч рішенню Конституційного суду України Управління Пенсійного фонду України в м. Котовську Одеської області вказані надбавки позивачу не виплачували і не сплачені до цього часу.

За таких обставин суд вважає, що право позивача порушено, він має право на підвищення пенсії в розмірі визначеному Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, таким чином нарахування та підвищення має бути вчинено з дня ухвалення рішення Конституційним судом України № 6-рп/2007, тобто з 09.07.2007 р.

Відповідачем не надано доказів, щодо вжиття заходів для здійснення підвищення пенсії позивачу в 2007 році, після прийняття рішення Конституційним судом України від 09.07.2007 р.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 р. (п. 41 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України”) викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” розділ ІІ цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до ст.. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, набирає чинності з 01.01.2008 р.

За таких обставин, підвищення до пенсії, передбачене ст.. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції до 01 січня 2008 року), підлягало виплаті у період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року.

Рішенням Конституційного суду України по справі № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення.

При цьому, у п. 6 Конституційний суд України зазначив, що рішення у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнаних неконституційними.

Виходячи з того, що редакція ст.. 65 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 01.01.2008 р. втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним судом України по справі № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, то з 22.05.2008 року відновилася попередня редакція цієї статті, а також право позивача на нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.. 58 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений в 2008 році у розмірі: з 01 січня –470 грн., з 01 квітня –481 грн., з 01 липня –482 грн., з 01 жовтня –498 грн.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, необхідним вимоги позивача задовольнити частково, шляхом зобов’язання Управління пенсійного фонду України в м. Котовську Одеської області провести перерахунок та виплатити позивачу підвищення до пенсії, яке передбачене ст.. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 30 листопада 2008 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Таким чином, вимоги позивача щодо виплати соціальної допомоги за період з 01.01.2006 року по 09 липня 2007 рік та за період з 01.01.2008 року по 22 травня 2008 рік задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача про подальшу виплату соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду не може прийматися як застереження від будь-яких порушень та не може бути умовним, розглядати справу та приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявні не існуючі порушення суперечить приписам чинного законодавства України.

          Керуючись Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2008 рік”, рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року по справі № 1-29/2007, рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року по справі № 10-рп/2008, ст.ст. 7-9,11,71,158,160,162,163 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 –задовольнити частково.

2. Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в м. Котовську Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, що передбачене ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеного законодавством, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за період з 22 травня 2008 року по 30 листопада 2008 року.

3. В іншій частині позову відмовити.

          Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя –підпис

Суддя –                                           Секретар -

Постанову суду складено в повному обсязі 11 травня 2009 року.