Справа  № 2-2752/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

29 вересня 2010 року                              

Деснянський районний суд м. Чернігова

у складі судді Логвіної Т.В.

при секретарі Тітовій О.Б.,

за  участю  позивача, представника позивача, відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідачів, представника третьої особи ПП «Автострада Київ»,

     розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі – продажу, треті особи – приватне підприємство «Автострада Київ», Чернігівська універсальна товарна біржа, ОСОБА_5,

в с т а н о в и в :

    позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів та просить визнати недійсними договори купівлі – продажу транспортних засобів від 19.12.2002 року та від 19.06.2007 року в частині покупця – ОСОБА_2 та визнати, що дійсними покупцями за даними договорами є позивач та відповідач ОСОБА_1 мотивуючи свої вимоги тим, що дані правочини є удаваними правочинами в частині, що стосується покупця, усі необхідні документи були підписані відповідачем ОСОБА_1 та фактично автомобілі були придбані за спільні сімейні кошти подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1

    В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги і просили суд їх задовольнити.

    Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представник в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що спірні автомобілі були придбані відповідачем ОСОБА_2 за її власні кошти для її власних потреб, а оформленням необхідних документів для укладання угод купівлі – продажу дійсно займався відповідач ОСОБА_1

    Представник приватного підприємства «Автострада Київ» в судовому засіданні у вирішення спору поклався на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_4, представник Чернігівської універсальної товарної біржи та ОСОБА_5 в судове засідання не з’явились, про розгляд справи повідомлялись в установленому законом порядку, причини неявки суду не повідомлені.

Заслухавши пояснення та дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

    Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі – продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.  

Судом встановлено, що 19 грудня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі – продажу транспортного засобу, згідно умов якого ОСОБА_2 сплатила та прийняла автомобіль моделі TOYOTA Corolla 1992 року випуску.

    19 червня 2007 року між Приватним підприємством «Автострада Київ» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу, відповідно до умов якого ПП «Автострада Київ» зобов’язується передати у власність, а ОСОБА_2 прийняти та оплатити автомобіль TOYOTA Corolla 2007 року випуску.

    Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Частина 1 статті 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, підставою недійсності правочину може бути недотримання спеціальних вимог закону щодо вчинення певних видів правочинів.

Відповідно до пояснень відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які в судовому засіданні ніяким чином не спростовані, волевиявлення учасників оспорюваних правочинів було вільним, відповідало внутрішній волі сторін договорів та договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків.  

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, з аналізу даної норми випливає, що презумпція правомірності правочину може бути спростована лише за наявності припису закону, що забороняє такі дії та правом суду є виходити з того, що заборона правочину може або міститися у спеціальних нормах ЦК, або слідувати із правил ст. 13 ЦК про межі здійснення цивільних прав.

Таким чином, виходячи з того, що судом не встановлено порушень при укладанні оспорюваних договорів норм закону, положень інших нормативно – правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України, які б давали суду право визнати їх недійсними, за відсутності правової норми, яка б передбачала підстави для визнання недійсним договору в частині його сторони, а також враховуючи відсутність у позивача передбаченого законом права на оспорення укладених договорів, позов, за викладеними в ньому підставами, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 61, 88, 209,  212, 213, 215  ЦПК України,  ст. ст. 215, 217 ЦК України,  суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене  до апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення в порядку ч. 1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя: