НАХІМОВСЬКИЙ  РАЙОННИЙ  СУД  МІСТА  СЕВАСТОПОЛЯ

                                                  Справа №2-2454/10

                                                                                                                           Категорія 26

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 травня 2010 року Нахімовський районний суд м. Севастополя у складі:

головуючого судді – Котешко Л.Л.

при секретарі – Пекарініній І.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання частково недійсним кредитного договору ,

В С Т А Н О В И В:

    Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в якому просить суд визнати недійсним пункт 6.1 кредитного договору № 1122/07-И, укладеного 26.12.2007 р. між позивачем та відповідачем.

 Вимоги позивача обґрунтовуються невідповідністю положень пункту 6.1 кредитного договору № 1122/07-И від 26.12.2007 р.  щодо встановлення відповідальності сторін за порушення строків виконання зобов’язань за договором положенням Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», у зв’язку з чим зазначений пункт договору підлягає визнанню недійсним на підставі пункту 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

В ході попереднього судового засідання представником позивача були доповнені позовні вимоги, згідно яких позивач окрім первісних вимог просить додатково вимогу позивача в частині стягнення пені в розмірі 131859,00 грн. задовольнити частково, стягнувши з відповідача суму в 25 разів меншу, а саме 5274,36 грн., вимоги позивача про стягнення комісійної винагороди в розмірі 3087,00 грн. залишити без задоволення, як такі, що суперечать законодавству.      

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з урахуванням доповнень, просив його задовольнити на підставі наявних у справі матеріалів.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, просить суд у позові відмовити у повному обсязі, оскільки вважає, що зміст спірного пункту договору повністю відповідає положенням чинного законодавства України.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши всі представлені сторонами докази та надавши їм належну правову оцінку, знаходить позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) був укладений кредитний договір № 1122/07-И.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Банк надає Позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 656500,00 грн. з оплатою по процентній ставці 14,5% річних.

Згідно пункту 3.2 Договору Позичальник зобов’язується щомісячно, в строк з 26 по останнє число кожного місяця здійснювати погашення судної заборгованості по виданим кредитним ресурсам в розмірі 3647,22 грн. згідно Графіку зниження розміру заборгованості. Крім того, Позичальник сплачує відсотки щомісячно в строк з 26 по останнє число (включно) кожного місяця. (пункт 4.3)

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів Позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення Позичальником строків платежів, передбачених пунктами 3.2, 3.4, 4.3, 4.4, 4.6, 4.7, 4.8 дійсного договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених дійсним договором. Сплата пені не звільняє Позичальника від зобов’язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

 Позивач посилається на те, що зміст вказаного пункту договору суперечить вимогам Цивільного кодексу України а також Закону України «Про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», у зв’язку з чим підлягає визнанню недійсним.

    Відповідно  до   статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають з дій осіб,  передбачених  актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, які не передбачені цими актами, але аналогічно породжують цивільні права та обов'язки.

При цьому, у відповідності з частиною 2 вказаної  норми підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є:

1) договори і інші  правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів і інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) спричинення  майнової (матеріального) і моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої  цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

В  свою  чергу стаття 203 Цивільного кодексу України, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

        Цивільним кодексом України закріплено положення щодо можливості особливостей регулювання законом майнових відносини в сфері господарювання. ЦК України в частині 2 статті 9 передбачає, що "законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин в сфері господарювання". Цю норму ЦК слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання, які однак не суперечать нормам ЦК, мають прийматися у відповідності до частини 2 статті 4 ЦК.

    Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу  України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

        У свою чергу ст.. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором  або актом цивільного законодавства. До того ж , розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. (ч.2 вказаної статті)

    Отже, пункт 6.1 Договору не суперечить вимогам чинного законодавства, та є таким, що цілком відповідає положенням цивільного законодавства.

  Стосовно посилання позивача на порушення пунктом 6.1 Договору вимог ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» суд зазначає наступне.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.  

Між тим, в преамбулі цього закону зазначено, що суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.  В той же час Позичальник за кредитним договором – позивач у вказаній справі, таким суб’єктом не є.

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд робить висновок, що  відповідно до вимог чинного законодавства сторони (суб’єкти, в встановлені в преамбулі закону) в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву.

Проте, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

    З огляду на викладене,  у суду відсутні підстави для визнання пункту 6.1 кредитного договору № 1122/07-И від 26.12.2007 р., укладеного між  Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 недійсним.

Надаючи правову оцінку вимогам, викладеним представником позивача в заяві від 16 квітня 2010 роу, якими були доповнені позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Дійсно, ч. 2 ст. 31 ЦПК України передбачено крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, право позивача протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Позов в цивільному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

Предмет позову - це матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.

Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об'єктивуються у поданих доказах. Верховний Суд України відзначив, що під підставами позову, які згідно зі ст. 31 ЦПК може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обгрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини.

Проте, з вказаної заяви, в якій позивач просить «вимогу позивача в частині стягнення пені в розмірі 131859,00 грн. задовольнити частково, стягнувши з відповідача суму в 25 разів меншу, а саме 5274,36 грн.; вимогу позивача про стягнення комісійної винагороду в розмірі 3087,00 грн. залишити без задоволення, як таке, що суперечить законодавству», взагалі не зрозуміло в чому є невизнане, оспорюване чи порушене право позивача і яким чином його потрібно захистити з огляду також на те, що у первинному позові вимоги позивача до відповідача майнового характеру взагалі не ставилися.

Отже, у позовних вимогах, яким позивач доповнив позов, викладених в заяві від 16.04.2010 р. «уточнення позову про визнання договору частково недійсним» слід відмовити як таких, що не обгрунтовані ані нормативно, ані документально.

Відповідно до ст.ст.84,88 Цивільного процесуального Кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

На підставі ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 546-549,611 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,11,15,60,84,88,212-215 ЦПК  України, суд

В И Р І Ш И В :

У позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Севастополя через Нахімовський районний суд м. Севастополя шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Суддя                              підпис

Копія вірна

Суддя Нахімовського

районного суду м. Севастополя                          Л.Л. Котешко