НАХІМОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

 Справа №2-2474/10

                                                                                                                           Категорія 43

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

23 червня 2010 року Нахімовський районний суд м. Севастополя у складі:

головуючого судді – Котешко Л.Л.

при секретарі – Потєєвій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору,: 1) ДЕУ -2 сел. Кача м. Севастополя, 2) 1997 ВМІСЧФ МО РФ, про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2, який є її колишнім чоловіком, в якому просила визнати останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням  в квартирі АДРЕСА_1 у м. Севастополі. Позовні вимоги мотивовані тим, що з грудня 2006 року відповідач разом із сім'єю не проживає, в січні 2008 р. шлюб між сторонами був розірваний, відповідач не проживає в квартирі понад шість місяців, ніякого його майна в квартирі не має, витрат по оплаті житла та комунальних послуг відповідач з грудня 2006 року не несе, тому згідно ст.71 ЖК України втратив право користування житловою площею.

В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги позову з підстав, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представники 3-іх осіб явку в судове засідання не забезпечили,  просили суд розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відповідності з чинним законодавством.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату та час судового засідання був сповіщений належними чином. Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами, таким чином, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається, у зв’язку з чим, враховуючи думку позивача, у відповідності зі ст. 169 ч.4 ЦПК України, визнаючи наявні матеріали про права і взаємовідносини сторін достатніми, суд знаходить можливим розглянути справу у відсутності відповідача та ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.  

Дослідивши матеріали справи та надавши їм належну правову оцінку, вислухавши пояснення позивача, суд знаходить позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 у м. Севастополі має статус службової, належить РФ та знаходиться на балансі 1997 ВМІС. В квартирі зареєстровані сторони по справі та їх діти – ОСОБА_3, 1986 року народження, ОСОБА_4, 1988 року народження.

Згідно пояснень 1997 ВМІС та талону до ордеру № 115 від 19 вересня 2007 року на спірну квартиру вона була виділена ОСОБА_2  із сім’єю, що складається з дружини ОСОБА_1, дочки ОСОБА_3, сина ОСОБА_4

Згідно свідоцтву про розірвання шлюбу шлюб сторін по справі розірваний 30.01.2008 р.

Факт не проживання відповідача в спірній квартирі понад шість місяців підтверджується актом № 59 від 27.01.2010 р., затвердженим начальником домоуправління с. Кача, довідкою № 310 від 30.04.2010 р. 1997 ВМІС.

Однак, суд вважає позивачку ОСОБА_1 неналежним позивачем по вимогах щодо визнання основного наймача службового житла ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з наступних підстав.

Згідно ст.118 ЖК України  службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Отже, надання службових приміщень невідривно пов’язано із трудовими (або службовими) відносинами сторін, зокрема військовослужбовця ЧФ РФ – ОСОБА_2 та власника житла - МО РФ, основним наймачем таких приміщень є особа, якій за характером трудових відносин було надано житло, яким  мають право користуватися й члени сім’ї наймача. З цього вбачається, що право користування службовим жилим приміщення членів сім’ї наймача є лише похідним від права наймача.

    Таким чином, питання щодо користування службовим житлом є компетенцією його власника або його основного наймача, до кола яких позивачка, як колишня дружина основного наймача не відноситься, тому згідно житлового законодавства України вона не наділена правом вимоги щодо нього, у зв’язку з чим в задоволенні її позову слід відмовити.  

    При цьому суд враховує, що у випадку визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним службовим житлом, між власником житла та членами сім’ї колишнього наймача виникає потреба укладення нового договору найму житла, оскільки в житлі залишиться проживати члени сім’ї наймача, тоді як згідно ст.123 ЖК України зміна договору найму у службовому жилому приміщенні законодавством не передбачена, що також свідчить про неможливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1

    Стосовно посилань позивачки на той факт, що в серпні 2009 р. ОСОБА_2 вибув на нове місце служби та постійне місце проживання на територію РФ в м. Єйськ, суд зазначає наступне. По-перше, суду не надано жодного доказу у підтвердження вказаних тверджень позивача.

Відповідно до ст. 5 Угоди між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України „Про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності Чорноморського флоту РФ на житловий фонд і об’єкти соціально-побутового призначення у містах дислокації його військових формувань на території України”, особи, що звільняються з військової служби зі складу Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, і члени їх сімей, що вибрали постійне місце проживання на території України в місцях дислокації Чорноморського флоту РФ забезпечуються житловою площею за рахунок засобів Російської Федерації.

Вказане узгоджується з п. 11 Постанови Пленуму ВСУ від 12.04.1985 р. № 2 зі змінами, згідно якого громадяни відсутні у місці постійного проживання за умовами та характером роботи, можуть бути визнані на підставі ст. 107 ЖК України такими що втратили право користування жилим приміщенням, з якого вони вибули у зв’язку з цією роботою, в разі одержання жилої площі, вселення на жилу площу членів сім’ї або в інших випадках забезпечення їх жилою площею для постійного проживання.

В той час, як відповідачу, якому на склад сім’ї була виділена спірна квартира під час проходження військової служби в м. Севастополі, в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачу іншого житла для проживання за новим місцем проходження служби.

Судом вбачається, що згідно з зазначеними обставинами, визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом в квартирі АДРЕСА_1, порушить його права та права та законні інтереси його сім’ї як осіб, які на відповідній правовій підставі  перебувають на території України.

Оскільки суду не надано доказів того, чи забезпечений ОСОБА_2 при переведенні його на постійну військову службу до м. Єйськ іншим житловим

приміщенням для проживання його та членів його сім’ї, суд приходить до висновку, що позбавлення його права на користування житлом буде суперечити  статті 41 ч.8 Конституції України, в якій передбачена неможливість при використанні свого права власності завдання шкоди правам та свободам громадян.                    

На підставі ст.ст. 118,123 Житлового кодексу України, керуючись ст.ст.  10,11,60, 209, 212, 214-215, 224-226, 233   ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Севастополя через Нахімовський районний суд м. Севастополя шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Суддя                              підпис

Копія вірна

Суддя Нахімовського

районного суду м. Севастополя                          Л.Л. Котешко