НАХІМОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

                                                  Справа №2-2494/10

                                                                                                                           Категорія 26

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2010 року Нахімовський районний суд м. Севастополя у складі:

головуючого судді – Котешко Л.Л.

при секретарі – Лактіоновій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Севастополі цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, суд

В С Т А Н О В И В:

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» звернулося до суду  з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 38 151,61 долар США та 2 422,97 грн.

Згідно заяви ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» про збільшення позовних вимог сума заборгованості за кредитним договором станом на 27.05.2010 року складає 39 316,33 доларів США та 5 135,49 грн.  

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов’язань по повному та своєчасному погашенню кредиту за кредитним договором № 6809325 від 27.08.2008 р., через що заборгованість ОСОБА_2 перед ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» складає 39 316,33 доларів США та 5 135,49 грн., а саме 34 272,86 долара США заборгованості за кредитом, 4 693,47 долара США заборгованості за несвоєчасну оплату прострочених відсотків, 5 135,49 грн.  пені, нарахованої за порушення строків виконання зобов’язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, 350,00 доларів США штраф за порушення Відповідачем обов’язку, передбаченого п.п. 4.3.5. Кредитного договору. Вказана заборгованість до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена, що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених вище. Крім того, в обґрунтування позовних вимог представником позивача надана суду виписка про рух коштів по особистому рахунку відповідача.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі.

У судовому засіданні 19.07.2010 р. відповідачем був пред’явлений зустрічний позов, відповідно до якого відповідач просить суд визнати кредитний договір № 6809325 від 27.08.2008 р. та іпотечний договір № 6817831 від 27.08.2008 р. недійсними.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач зазначає, що при укладенні кредитного договору Банк порушив норми чинного законодавства, оскільки, зокрема, договір укладений в іноземній валюті за відсутності відповідної індивідуальної ліцензії Національного банку України, що є підставою для визнання цього договору недійсним. Позивач за зустрічним позовом посилається на ст.99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривна. Ст.524 ч.1 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов’язання має бути виражено  виключно в грошової одиниці України – гривні. Ст.533 Цивільного кодексу грошові зобов’язання має бути виконано виключно у гривні.

В судовому засіданні позивач зустрічні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених вище.

Відповідач за зустрічним позовом проти позову заперечує, просить суд у позові відмовити через його необґрунтованість.

Вивчивши матеріали справи, надавши їм належну правову оцінку суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК»  на підставі кредитного договору № 6809325 від 27.08.2008 року надав ОСОБА_2 у користування кредитні кошти у розмірі 35 000,00 доларів США строком до 27.11.2015 р. включно, для використання на розсуд позичальника, зі сплатою за користування кредитними коштами з розрахунку 13,49 відсотків річних (пункт 1.3. кредитного договору).

Видача кредиту підтверджується меморіальним ордером № 488737069 від 27.08.2008 р., та випискою операцій та оборотів за позичковим рахунком.

Умовами кредитного договору визначено наступне.

Кредит надається шляхом перерахування коштів у сумі 35 000,00 доларів США (тридцять п’ят тисяч доларів США 00 центів) на поточний рахунок Відповідача (п.п. 1.1, 2.3.2 договору).

Згідно пункту 3.2.1. кредитного договору відповідач зобов'язався здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та строки, передбачені Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в додатку №1, який є невід’ємною частиною кредитного договору.

Відповідно до положень пункту 3.1.1. договору відповідач зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом в строки, передбачені Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в додатку №1, який є невід’ємною частиною кредитного договору. Положеннями пунктів 5.2, 5.3, 5.5, Договору закріплено обов’язок відповідача  сплатити штрафні санкції за першою вимогою Позивача у разі неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором, а саме пеню за порушення строку погашення заборгованості за кредитом та/або сплати відсотків, комісій в розмірі 1% (одного) відсотку від своєчасно несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 3.5.7. кредитного договору передбачено право Банку в односторонньому порядку вимагати дострокового повернення кредиту, сплати відсотків та можливої неустойки та достроково стягнути суму заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків і штрафних санкцій, направивши відповідну письмову вимогу Відповідачу, у випадку, якщо Відповідачем не виконуються умови кредитного договору та з його боку має місце затримання сплати частини кредиту та/або відсотків за користування кредитом щонайменше на один календарний місяць.

Матеріали справи свідчать, що починаючи з «29» серпня 2009 року , відповідач, порушуючи умови кредитного договору, припинив виконання прийнятих на себе зобов'язань по погашенню кредиту, оплаті нарахованих відсотків за користування кредитом та комісії за управління кредитом.

У зв'язку з невиконанням Відповідачем зобов'язань за кредитним договором, позивач, керуючись положеннями пункту 3.5.7 Кредитного договору, надіслав Відповідачу письмову вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, а саме: про повернення в повному обсязі суми кредиту, сплати нарахованих відсотків за користування кредитом, комісії за управління кредитом та пені за несвоєчасне виконання умов кредитного договору, протягом тридцяти календарних днів з дати отримання зазначеної вимоги (вих. № 23/1072/1/119 від 24.11.2009 р.). Дана вимога була отримана Відповідачем 30.11.2009 року, що підтверджується особистим підписом на даній вимозі.

Проте, станом на 31.12.2009 року відповідачем не виконано вимогу Банку та не здійснено погашення зобов'язань по Кредитному договору.

Станом на 27 травня 2010 року   заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 6809325 від 27.08.2008 р. становить 39 316,33 доларів США та 5 135,49 грн. , в тому числі:

-   заборгованість за кредитом  у розмірі 34 272,86 доларів США.

-   заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 4 693,47 долара США.

-   пеня, нарахована за порушення строків виконання зобов’язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в розмірі  5 135,49 грн.

-   штраф за порушення Відповідачем обов’язку в розмірі 350,00 доларів США.

У статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов’язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак повинні не порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов’язків. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках.

По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)    (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ст. 227 ЦК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог.

Відповідно до ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також  платіжних  документів в іноземній валюті при здійсненні  розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.2 ст.198 Цивільного кодексу України грошові зобов’язання можуть бути виражені у іноземній валюті лише у  випадках, якщо суб’єкти господарювання мають  право  проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч.3 ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19). Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

Відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” від 19.02.1993 № 15 (далі –Декрет) валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки (стаття 7 Декрету).

При цьому, нерезидентами  у розумінні Декрету є, зокрема, юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України; резидентами є юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач створений відповідно до законодавства України, місцем знаходженням відповідача є територія України, про що свідчить наявні в матеріалах справи свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що дає підстави для висновку про те, що відповідач є резидентом.

Наведене дозволяє суду зробити висновок, що діюче законодавство, яке передбачає гривню в якості єдиного законного платежу, не містить імперативної норми щодо заборони використання  на території України іноземної валюти в якості валюти платежу, однак встановлює певні умови використання іноземної валюти.

Відповідно до ст.5 Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто виходячи з положень ст.5 Декрету, можна зробити висновок, що генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб’єктів: банкам, фінансовим установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб’єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій.

    Відповідно до п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275,  письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93.

Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки Банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти.

    Відповідно до п.«в» ч.4, ст. Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тому висновок Позивача про обов’язковість отримання банком індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті, які надаються банкам, суперечить положенням ст.19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, Банк не має зобов’язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам. Національний банк України у своєму листі від 29.05.2001р. №28-313/2178 з посиланням на норми Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Матеріали справи свідчать, що 23 грудня 1991 року Національним банком України видано ЗАТ «ПУМБ» банківську ліцензію №8 на право здійснювати банківські операції, у тому  числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власних ризик, та письмовий Дозвіл №8-1 від 23 грудня 2001 року на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно листа Національного банку України від 07 грудня 2009 року №13-210/7871-22612 «Про правомірність укладення кредитних договорів у іноземної валюті» уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземної валюті.

Згідно вищевказаного можна зробити висновок, що банк має право надавати кредити в іноземній валюті, отже посилання позивача про те що при укладені кредитного договору були порушені ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої фінансова установа несе відповідальність за порушення прав споживачів фінансових послуг, оскільки банк зловживав юридичної неграмотністю позичальника, який не знав про недійсність укладання договору у іноземній валюти, - є необґрунтованим.

Твердження позивача про те, що зобов’язання здійснювати сплати за кредитом в іноземній валюті, встановлене умовами Договору, порушує його право діяти у рамках правового порядку, не обґрунтована.

Таким чином, ЗАТ «ПУМБ» має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. У зв’язку з тим, кредитний договір №№11105689000 від 28 грудня 2006 року, укладений між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк», є таким, що відповідає положенням чинного законодавства України. Отже у позові про визнання його недійсним слід відмовити.  Оскільки вимога про визнання іпотечного договору № 6817831 від 27.08.2008 р., укладеного між позивачем та відповідачем, є похідною від вимоги про визнання недійсним основного зобов’язання, отже в цій частині позов також задоволенню не підлягає.

Виходячи з встановленої правомірності правочину, суд дійшов висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог через наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту  або  інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, згідно до статті 1048 Цивільного кодексу України Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу  України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

У п. 14 постанові Верховного Суду України «Про судове рішення в цивільній справі» вказано, що суд має право ухвалювати рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті  з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадку і в порядку встановлених законом.

Оскільки кредит банком видавався в іноземній валюті, відповідач отримав кредит в іноземній валюті і за умовами договору  і на підставі Графіка повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом в отриманій валюті, то стягненню з нього підлягає заборгованість в іноземній валюті.

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» має банківську ліцензію № 8 і дозвіл № 8-1 на здійснення банківських операцій в іноземній валюті, зареєстровані Національним Банком України 23 грудня 1991 року.

До банківських операцій відносяться і кредитні відносини, зокрема видача і повернення кредитів в іноземній валюті.

Відповідач за власним бажанням отримав кредит в доларах США і прийняв на себе зобов’язання повернути його в тій же валюті, підписав договір, а отже прийняв всі умови, які вказані в договорі, у тому числі і по поверненню отриманого кредиту і сплаті процентів за користування кредиту в отриманій іноземній валюті.

Відповідач  відповідно до частини 3 статті 10 ЦПК України не представив доказів повної та своєчасної оплати заборгованості, процентів та комісії за кредитним договором. За такими обставинами, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті 39 316,33 доларів США та 5 135,49 грн. за кредитним договором № 6809325 від 27.08.2008 р., в тому числі : 34 272,86 долара США заборгованості за кредитом, 4 693,47 долара США заборгованості за несвоєчасну оплату прострочених відсотків, 5 135,49 грн. пені, нарахованої за порушення строків виконання зобов’язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, 350,00 доларів США штраф за порушення Відповідачем обов’язку, передбаченого п.п. 4.3.5. Кредитного договору.

Згідно довідки Банку - офіційний курсу національної валюти України станом на 01.10.2010 року, у відповідності до встановленого НБУ, становить 7,91 гривень за 1 долар США.

Вказані розрахунки перевірені судом, є обґрунтованими, через що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 39 316,33 доларів США що еквівалентно 310992,17 грн. та 5 135,49 грн . за кредитним договором № 6809325 від 27.08.2008 р.  підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст.84,88 Цивільного процесуального Кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати, в тому числі сума судового збору в іноземній валюті у розмірі 210,59 доларів США (що еквівалентно 1665,77 грн.), судового збору в національній валюті у розмірі 13,37 грн., сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120,00 грн. та сума судових витрат у розмірі  33,98 грн. за направлення на адресу відповідача телеграми про виклик до суду, оскільки є в матеріалах справи документальне підтвердження зазначених витрат.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку ч. 3 ст. 209 ЦПК України. Повний текст рішення складений та підписаний 07.10.2010 року.

На підставі ст. ст. 509, 526, 530, 536, 549, 629, 1048, 1055 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 84, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_3, виданий Нахімовським РВ УМВС України в м. Севастополі 24.05.2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (місцезнаходження: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 2 А; код ЄДРПОУ: 14282829) заборгованість за Кредитним договором № 6809325 від 27.08.2008 року, в загальному розмірі   39 316,33 доларів США  (що еквівалентно 310992,17 грн.) і  5 135,49 грн .  та складається з: 34 272,86 долара США (що еквівалентно 271098,32 грн.) заборгованості за кредитом, 4 693,47 долара США (що еквівалентно 37125,35 грн.) заборгованості за несвоєчасну оплату прострочених відсотків, 5 135,49 грн. пені, нарахованої за порушення строків виконання зобов’язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, 350,00 доларів США (що еквівалентно 2768,50 грн.) штрафу за порушення обов’язку, передбаченого п.п. 4.3.5. Кредитного договору.  

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» суму судового збору в іноземній валюті у розмірі 210,59 доларів США (що еквівалентно 1665,77 грн.), судового збору в національній валюті у розмірі 13,37 грн., суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120,00 грн. та суму судових витрат 33,98 грн.

У зустрічному позові ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» про визнання недійсними кредитного договору № 6809325 від 27.08.2008 р. та іпотечного  договору № 6817831 від 27.08.2008 р. відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Севастополя через Нахімовський районний суд м. Севастополя шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.  

Суддя                              підпис

Копія вірна

Суддя Нахімовського

районного суду м. Севастополя                          Л.Л. Котешко