НАХІМОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

 Справа №2-2648/10

                                                                                                                           Категорія 41

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2010 року Нахімовський районний суд м. Севастополя у складі:

головуючого судді – Котешко Л.Л.

при секретарі – Лактіоновій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Орган опіки та піклування Нахімовської районної державної адміністрації м. Севастополя, за участю Прокурора м. Севастополя, про виселення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду в інтересах малолітньої ОСОБА_2, в якому просить суд прийняти рішення про виселення ОСОБА_3, яка самоуправно зайняла житлову кімнату АДРЕСА_2, в якій зареєстрована малолітня ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, мотивуючи свої вимоги тим, що 25.07.2005 р. Нахімовською районною державною адміністрацією було винесено розпорядження № 557-р про закріплення за ОСОБА_2 право на житлову площу за адресою : АДРЕСА_2, однак ОСОБА_3, скориставшись тимчасовою відсутністю позивачів, самовільно та безпідставно зайняла вказану кімнату. Позивач посилається на відсутність правових підстав для вселення та проживання в спірну кімнату АДРЕСА_2, відповідачки ОСОБА_3, а отже остання підлягає виселенню в судовому порядку.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що ОСОБА_4 – мати малолітньої ОСОБА_2 була звільнена з с/г «Качинський», у зв’язку з чим була позбавлена права обіймати вказане житлове приміщення. Крім того, представник відповідача зазначає про відсутність у позивача права вимоги у вказаному спорі, оскільки позивач не є власником спірної кімнати.

Представник Органу опіки та піклування Нахімовської районної державної адміністрації м. Севастополя у судовому засіданні просила прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням інтересів дитини.

Дослідивши матеріали справи та надавши їм належну правову оцінку, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, третьої особи та прокуратури, суд знаходить позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Нахімовської районної державної адміністрації м. Севастополя № 557р від 25.07.2005 р. було поміщено малолітню ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2  у державну установу м. Севастополя, та закріплено за ОСОБА_2 право на житлову площу за адресою : АДРЕСА_2.

Розпорядженням Ленінської районної державної адміністрації м. Севастопля № 419-р від 11.05.2006 р. було встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, опікуном призначено ОСОБА_1

Згідно довідки КП «Житлосервіс № 15» № 2892 від 08.10.2009 р. ОСОБА_2 постійно не проживає в гуртожитку по АДРЕСА_2.

Позивач посилається на те, що ОСОБА_3, скориставшись тимчасовою відсутністю позивачів, самовільно та безпідставно зайняла вказану кімнату, а отже підлягає виселенню в судовому порядку.

Оскільки спірне житлове приміщення в АДРЕСА_2 є гуртожитком, спірні правовідносини регулюються ст.ст. 9, 18, 127-132 Житлового кодексу України, Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208.

Відповідно до п.3 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку передбачених законом.

Ст. 129 ЖК України встановлено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Позивачем не представлено суду доказів отримання відповідного ордеру на виконання розпорядження Нахімовської районної державної адміністрації м. Севастополя № 557р від 25.07.2005 р.

Відповідно до ст. 18 Житлового Кодексу України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Із матеріалів справи вбачається, а також підтверджено сторонами в ході судового засідання, що гуртожиток АДРЕСА_2 є комунальною власністю та в теперішній час перебуває на балансі КП «Житлосервіс №15».

Ані ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, ані сама малолітня ОСОБА_2 власниками  кімнати АДРЕСА_2 не являються.

Отже, позов про виселення заявлено неналежним позивачем, а саме особою,    яка не має права розпоряджатися вказаною кімнатою, а має право лише за наявності відповідних правовстановлюючих документів – користуватися кімнатою.  

Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання,  що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України"  роз'яснив,  що в силу статті  61 Житлового кодексу України  житлово-експлуатаційна організація,  а при її відсутності - підприємство,  установа,  організація як наймодавець можуть бути стороною в спорах,  що виникають з договорів найму жилого приміщення. Вони вправі,  зокрема,  пред'являти позови про визнання наймача таким,  що втратив право користування жилим приміщенням,  розірвання договору найму жилого приміщення і виселення в зв'язку з систематичним порушенням правил співжиття,  псуванням і руйнуванням жилих приміщень. Однак у справах із питань,  віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації,  або з питань управління житловим фондом,  віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі статтею  18 Житлового кодексу України  (наприклад,  про визнання ордера недійсним,  надання,  бронювання або обмін жилого приміщення,  визнання права на жиле приміщення,  крім випадків,  коли в ньому проживають інші члени сім'ї наймача),  належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду .

Крім того, у п. 22 вказаної Постанови Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що для з'ясування статусу спірного жилого приміщення необхідно витребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні позивача.

Судом встановлено, що власник житлового фонду, до якого віднесено зазначений гуртожиток, або відповідний орган управління, у вказаній справі з вимогою про виселення  ОСОБА_3 не звертався. Суду також не надано доказів можливої передачі повноважень щодо подання позову про виселення відповідачки з зазначеного приміщення ОСОБА_1    

Враховуючи викладене,  суд вважає,  що задовольняючи позовні вимоги про виселення ОСОБА_3 на користь неналежного позивача, вирішується  питання про права іншої особи,  яка не зверталася до суду з відповідними вимогами.

За таких обставин,  оскільки  ОСОБА_1 не мала права ставити питання про виселення відповідачки, її позов задоволенню не підлягає.  

На підставі ст.9,18 ЖК України, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60,  169, 212 – 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У позові ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про виселення, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Севастополя через Нахімовський районний суд м. Севастополя шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя                              підпис

Копія вірна

Суддя Нахімовського

районного суду м. Севастополя                          Л.Л. Котешко