категорія №3.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 вересня 2010 року Справа № 2а-6250/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравцової Н.В.
суддів Борзаниці С.В.
Цицюри С.О.
при секретарі Бражник В.І.
за участю сторін:
позивача: не з’явився,
представників відповідача
Державної судової адміністрації України: не з‘явився,
Міністерства фінансів України: По не з’явився,
апеляційного суду Луганської області: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до апеляційного суду Луганської області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України про визнання незаконною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
19 серпня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до апеляційного суду Луганської області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України про визнання незаконною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він працює на посаді судді судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області з 25 жовтня 2005 року, рішенням кваліфікаційної комісії загальних судів Луганського апеляційного округу від 05 лютого 2010 було присвоєно другий кваліфікаційний клас судді. Стаж роботи, який дає право на одержання надбавки до посадового окладу судді за вислугу років, обчислений нормами Закону України «Про статус суддів» перевищує 16 років.
Щодо неправомірності дій відповідачів, пов’язаних із обрахуванням стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу судді позивач вказав наступне.
До 17 травня 2010 року першим відповідачем обчислення стажу роботи позивача помилково здійснювалося без врахування часу наукової роботи у період з 1994-1997 роки асистентом кафедри правознавства у Східноукраїнському державному університеті м. Луганська з одночасним навчанням на стаціонарі цього університету.
Відповідно до Постанови КМУ від 4 березня 2004 року № 257 «Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладах 3-4 рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію…» час навчання у аспірантурі та час роботи на посаді асистента кафедри входить до наукового стажу, який, у свою чергу, відповідно до п. 3 Постанови КМУ від 3 травня 1994 року № 283 «Про порядок обчислення стажу державної служби» включається до стажу державної служби, а отже повинен був враховуватись і при обчислені надбавки за вислугу років судді та при наданні права на додаткову оплачувану відпустку, у порядку зазначеному у ч. 5, 6 статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, позивач вважає, що розмір надбавки за вислугу років з 2005 року йому повинен був нараховуватись у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а з липня 2009 року у розмірі 25% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Після звернення позивача до першого відповідача у квітні 2010 року щодо помилкового здійснення обрахунку стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу судді за вислугу років, перший відповідач підтвердив наказом № 97 від 17 травня 2010 року, що станом на 1 січня 2010 року стаж роботи позивача, що дає йому право на одержання надбавки до посадового окладу судді за вислугу років, складає 15 років 06 місяців, проте перерахунок стажу здійснив лише з січня 2010 року.
Тому позивач просить зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату недоплаченої надбавки за вислугу років з 25.10.2005 у розмірі 20%, а з 01.07.2009 а розмірі 25%.
Щодо неправомірності дій відповідачів, пов’язаних з нарахуванням посадового окладу у розмірі 3154 грн. позивач вказав, що у відповідності до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно ч. 2 ст. 44 вказаного Закону в редакції станом на 01.06.2005 розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Частиною 4 даної статті передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Однак, з червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, якими змінено порядок встановлення посадового окладу суддям та розрахунку надбавки за вислугу років. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 514 від 30.06.2005 підвищено посадові оклади голові, першому заступнику та заступникам голови Верховного Суду України без підвищення посадових окладів іншим суддям, постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 з 1 січня 2006 року підвищено посадові оклади суддям та в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 до постанови Кабінету Міністрів України № 865 внесено зміни та зазначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Починаючи з 01.01.2006 позивачу перераховано розмір заробітної плати на підставі вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України і у подальшому, незважаючи на неодноразове підвищення мінімальної заробітної плати, не змінювався та не перераховувався з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2008 визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 та пункт 4 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 1-28/2008, № 10-рп/2008 положення пунктів 36-100 розділу ІІ та пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у яких містяться положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційними.
Таким чином, позивач вважає, що є всі підстави для перерахунку його заробітної плати у відповідності із нормами діючого законодавства.
У судове засідання позивач не з’явився, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, просив розглянути праву без його участі.
Представник відповідача – апеляційного суду Луганської області у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце справи був повідомлений судом належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача - Державної судової адміністрації України у судове засідання не з’явився, був повідомлений належним чином, причини неявки суду не доповів, надав до суду заперечення, у яких позовні вимоги не визнав, вказав, що Державна судова адміністрація України є державним органом, а тому у своїй діяльності керується нормами Конституції України, законів України та підзаконних актів. Розмір заробітної плати суддів встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року зі змінами та доповненнями. У спірний період вказана постанова була чинною. Здійснити відповідні перерахунки з урахуванням постанови Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2008 було неможливо, оскільки кошти для цих цілей не було передбачено у Державному бюджеті України. Відповідач вважає, що оскільки сума коштів вказана у позовній заяві належить до асигнувань які не були передбачені в Державному бюджеті України на 2005-2009 роки, тому і не передбачені в кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача - Міністерства фінансів України – у судове засідання не з’явився, просив розглянути справу без його участі, надавши суду заперечення щодо позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
ОСОБА_2 з 2002 року працював на посаді судді Жовтневого районного суду м. Луганська, з 25.10.2005 працює на посаді судді судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області і по теперішній час (а.с. 12, 35-37).
Рішенням кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Луганського апеляційного округу ОСОБА_2 присвоєно другий кваліфікаційний клас судді, що також підтверджено копією трудової книжки. (а.с. 35, 36, 38).
Згідно довідок апеляційного суду Луганської області заробітна плата ОСОБА_2 у 2005 році розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 541 грн., з березня 2006 року розраховувалася з посадового окладу - 3154 грн.
Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст.3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995р.), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З урахуванням статусу позивача – судді апеляційного суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов’язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Позивач є професійним суддею апеляційного суду і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до п. 5 Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Луганську область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».
Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 посадовий оклад судді апеляційного суду Луганської області становить 9,5 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п. 14 ст. 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч.1 ст. 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов’язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід’ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002р. № 3018-ІІІ, частина 3 ст. 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов’язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом, в якому працює суддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб’єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов’язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов’язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов’язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів – посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб’єктів владних повноважень є "гарантією стабільності суспільних відносин" між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, та є обов’язковою для виконання.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005р. № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
Колегія суддів вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень — це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.
Отже, враховуючи норми п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто в не вчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.
Відповідно до частини 2 статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Тобто з моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та апеляційний суд Луганської області зобов’язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
З урахуванням положень ч. 2 статті 11 КАС України для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати дії відповідачів протиправними.
Статтею 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року, та становити у серпні 2009 року 4286,40 грн. (з 1 по 18 серпня 332 грн. х 9,5/20 робочих днів місяця х 12 робочих днів до 18 серпня + 630 грн. х 9,5/20 х 8 робочих днів з 19 до 31 серпня = 4286,40 грн.), у вересні 2009 року 5985 грн. (630 грн. х 9,5 мінімальних заробітних плат), у жовтні 2009 року – 6175 грн., з 1 листопада 2009 року – 7068 грн. і т.д.
Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов’язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям.
Щодо вимоги позивача про зобов’язання апеляційний суд Луганської області провести перерахунок надбавки до посадового окладу за вислугу років у розмірі – 20% з 25.10.2005 та 25% з 01 липня 2009 року з урахуванням стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу судді за вислугу років, час наукової роботи у період 1994-1997 роках у Східноукраїнському державному університеті (м. Луганськ) суд зазначає наступне.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 257 «Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" До наукового стажу, який дає право на призначення пенсій та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", зараховується час роботи наукових (науково-педагогічних) працівників на посадах, зазначених у статті 118 Кодексу законів про працю України, якщо цій роботі безпосередньо передувала і після неї слідувала робота на посадах, передбачених переліком, та час роботи осіб, які мають науковий ступінь, на посадах за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей галузі науки, з якої присуджено науковий ступінь, з дня зайняття посади за цією спеціальністю, час роботи на посадах керівника (начальника, завідуючого тощо), старшого викладача, викладача Вищих курсів іноземних мов Міністерства закордонних справ України в період з 1 січня 1990 р. по 1 січня 2004 року, на посаді начальника (керівника) бригади в наукових підрозділах наукових установ у період до 1 січня 1980 р.; час роботи наукових (науково-педагогічних) працівників на посадах, передбачених переліком, у наукових установах, організаціях, вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації недержавної форми власності, які пройшли державну атестацію згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", у порядку, визначеному Міністерством освіти і науки за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством промислової політики; час навчання в аспірантурі або ад'юнктурі за денною (очною) формою навчання випускників аспірантури, ад'юнктури, час перебування в докторантурі випускників.
Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року «Про порядок обчислення стажу державної служби» до стажу державної служби включається стаж наукової роботи, набутий в державних установах, організаціях, закладах на посадах, визначених переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. N 257, незалежно від наявності перерв у роботі
Згідно частини 6 статті 44 Закону України «Про статус суддів» для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.
Як вбачається із матеріалів справи, наказом № 213 від 25.10.2005 апеляційного суду Луганської області позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 15% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, як такому, стаж роботи якого становить 08 років 03 місяця 23 днів. (а.с. 39).
Згідно наказу № 153 від 02 липня 2007 року апеляційного суду Луганської області позивачу з 02 липня 2007 року встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 20% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, як такому, стаж роботи якого становить 10 років (а.с. 39).
Як вбачається із трудової книжки ОСОБА_2 у період 1994-1997 роки позивач працював у період навчання на стаціонарі в аспірантурі Східноукраїнського державного університету (м. Луганськ) (а.с. 35).
Таким чином, відповідач – апеляційний суд Луганської області зобов’язаний був, враховуючи положення вищезазначених норм права, при обчислені стажу роботи позивача, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу судді за вислугу років, включити до стажу роботи державної служби час роботи у аспірантурі у період навчання в Східноукраїнському державному університеті (м. Луганськ).
Крім того, відповідач (апеляційний суд Луганської області) підтвердив наказом № 97 від 17 травня 2010 року той факт, що станом на 01.01.2010 стаж роботи судді апеляційного суду Луганської області ОСОБА_2., що дає йому право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років складає 15 років 06 місяців (а.с. 40).
За таких підстав, колегія суддів вважає, що відповідач – апеляційний суд Луганської області неправомірно встановив позивачу з 25.10.2005 року надбавку за вислугу років у розмірі 15 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 02.07.2009 у розмірі 20%, оскільки станом на 25.10.2005 стаж роботи позивача фактично складає 11 років 3 місяця, а станом на 01.07.2009 – 15 років, а тому надбавка за вислугу років позивачу з 25.10.2005 повинна бути встановлена у розмірі 20 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 01 липня 2009 року у розмірі 25% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Відповідно до ч. 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З урахуванням положень ч. 2 статті 11 КАС України для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов’язати апеляційний суд Луганської області встановити позивачу надбавку за вислугу років у розмірі 20 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас з 25.10.2005 року, а з 01.07.2009 надбавку за вислугу років у розмірі 25 % від посадового окладу.
Крім того, позивач ставить питання про перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень ст. 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року у розмірі 20% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас з 22 травня 2008 року, а у розмірі 25 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас з 01 липня 2009 року.
Так, частиною 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» яким внесено зміни до ст. 44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, зміни до абзацу другому частини четвертої ст. 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.
Як вбачається з матеріалів справи, надбавка за вислугу років позивачу з 25.10.2005 сплачувалась у процентному відношені від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України «Про статус суддів».
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Кечко проти України" (рішення від 8 листопада 2005 року) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Відповідно до п. 5 ст. 116 Закону України «Про судоустрій в Україні», Рада суддів України, розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.
Рішенням Ради суддів України від 27.06.2008 № 105 зобов’язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Бюджетним кодексом України (статті 32 – 37) на Міністерство фінансів України покладено обов’язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента № 182 від 03.03.2003, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі ст.130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 року – Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв’язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п.11 ч.1ст.7 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до наказу ДСА України від 09.06.2004 № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов’язок подавати штатні розписи до ДСА із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на апеляційний суд Луганської області, який і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.
Сторонами визнано відсутність звернення апеляційного суду Луганської області до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати позивача, виходячи з посадового окладу, розрахованого з посадового окладу, у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на відповідний період.
Таким чином, апеляційний суд Луганської області, як суб’єкт владних повноважень, на який законодавством покладено обов’язок проінформувати Державну судову адміністрацію України – головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивача з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходи щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням визнання нечинним п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб’єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
На виконання вимог п.2 ст. 71 КАС України, відповідачі не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Луганської області є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Суд спростовує посилання відповідачів на відсутність коштів необхідних для виплати позивачу посадового окладу та грошового забезпечення виходячи із 9,5 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на день проведення виплати, оскільки зазначеними відповідачами не виконувались покладені нормативними актами обов’язки щодо належного фінансування професійного судді, як складової частини його незалежності.
Суд не погоджується з клопотанням відповідача – Державної судової адміністрації України щодо пропущення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що вимоги позивач стосуються заборгованості по заробітній платі, що належить до обов’язкових виплат відповідно до вимог законодавства відповідно до Закону України «Про статус суддів».
Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст. 233 Кодексу Законів про працю).
Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, який становить один рік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, встановлений ч. 1 ст. 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.
Вирішуючи питання судових витрат, суд зазначає, що, оскільки, судове рішення ухвалене на користь особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або з відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
З врахуванням вимог ст. 94 КАС України, судові витрати, здійснені позивачем у сумі 3, 40 грн. підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_2 до апеляційного суду Луганської області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України про визнання незаконною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Зобов’язати апеляційний суд Луганської області встановити ОСОБА_2 надбавку за вислугу років у розмірі 20 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас з 25.10.2005 року, а з 01.07.2009 надбавку за вислугу років у розмірі 25 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати протиправною бездіяльність апеляційного суду Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 надбавки за вислугу років у розмірі 20 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас з 25.10.2005 року, а з 01.07.2009 надбавку за вислугу років у розмірі 25 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати протиправною бездіяльність апеляційного суду Луганської області щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_2 з 19.08.2009 року з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 в редакції станом на 31.12.2005, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу грошового забезпечення ОСОБА_2 із зазначенням розміру заробітної плати виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат; з 25.10.2005 надбавки за вислугу років у розмірі 20 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас , з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за третій кваліфікаційний клас, а з 01 липня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за другий кваліфікаційний клас.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 01 липня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 01 липня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Зобов’язати апеляційний суд Луганської області провести перерахунок ОСОБА_2 з 25.10.2005 надбавки за вислугу років у розмірі 20 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 01.07.2009 надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов’язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу.
Зобов’язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.
Зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_2 з 25.10.2005 надбавки за вислугу років у розмірі 20 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 01.07.2009 надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 24 вересня 2010 року.
Головуючий суддяН.В. Кравцова
суддя
суддяС.В. Борзаниця
О.О. Цицюра
< Судді (учасники колегії) >