Справа № 2-4153
2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 жовтня 2010 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді - Максимчук З.М.
при секретарі - Макаренко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи Мелітопольський онкологічний диспансер зміну формулювання причин звільнення та стягнення моральної шкоди, суд
В С Т А Н О В И В :
Позивачка звернулася до суду з позовом до Комунальної установи Мелітопольський онкологічний диспансер зміну формулювання причин звільнення та стягнення моральної шкоди за наступними підставами.
14.05.2004 року на підставі наказу № 54 від 13.05.2004 р. позивачка прийнята переведенням на роботу до комунальної установи "Мелітопольський онкологічний диспансер" на посаду лікаря - радіолога гама-терапевтичної установки "Фокус-М" радіологічного відділення. 23 квітня 2009 року вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області позивачка була визнана винною у скоєні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та засуджена до позбавлення волі строком на 5 років. Даний вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області був оскаржений позивачкою до апеляційного суду Запорізької області. 01 лютого 2010 року ухвалою апеляційного суду Запорізької області вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23.04.2009 року у відношенні позивачки було змінено та на підставі ст. 75 КК України її було звільнено від відбування призначеного судом першої інстанції покарання у виді 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном 3 роки. Позивачка вказує, що на початку березня 2010 року вона звернулась до головного лікаря Рябікова О.А. з приводу продовження її роботи в даній лікарні. Однак дізналась що, 30 квітня 2009 року на підставі наказу № 152-к від 29.12.2009 року була звільнена у зв'язку з набранням законної сили вироку суду, яким позивачка була засуджена до позбавлення волі у відповідності з п. 7 ст. 36 КЗпП України. Проте, як зазначає позивачка, з наказом про звільнення її ніхто не ознайомлював та копії не вручав. Відповідно до п. 7 ст. 36 КЗпП України набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи. Позивачка наголошує на тому, що підставою для припинення трудового договору є саме набрання вироком суду законної сили. Саме по собі винесення обвинувального вироку, яким призначене покарання, що перешкоджає продовженню роботи, не є підставою для звільнення. Відповідно до наказу № 49-к від 15.05.2009 року позивачка була звільнена у зв'язку з набранням законної сили вироку суду, яким вона була засуджена до позбавлення волі, однак даний вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області на день звільнення позивачки законної сили не набрав, і взагалі ухвалою апеляційного суду Запорізької області даний вирок відносно неї було змінено та позивачку було звільнено від відбування покарання з випробувальним терміном. Згідно ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Виходячи з аналізу даної статті рішення про зміну формулювання звільнення орган по розгляду трудових спорів приймає в тому випадку, якщо формулювання причин звільнення є неправильним (тобто таким, що не відповідає фактичним обставинам), або таким, що не відповідає чинному законодавству при відсутності підстав для поновлення на роботі. При цьому суд змінює формулювання і вказує в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (її частину, пункт закону). Таким чином, позивачка вважає формулювання причини звільнення з роботи неправильним, оскільки у відповідності з п. 7 ст. 36 КЗпП України була відсутня підстава для її звільнення, а саме не набрання вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23.04.2009 року законної сили. Отже, позивачка вважає за необхідне змінити формулювання причини її звільнення на п. 1 ст. 36 КЗпП України "за угодою сторін". Також позивачка вказує, що у результаті незаконного звільнення їй була нанесена суттєва моральна шкода, на відшкодування якої вона має законне право на підставі ст. 237-1 КЗпП України. Її моральні страждання - це передусім те, що після звільнення за ухвалою апеляційного суду Запорізької області вона звернулась до головного лікаря Мелітопольського онкологічного диспансеру з метою продовження роботи на посаді лікаря-радіолога, проте дізналася що її було звільнено у зв'язку з набранням законної сили вироку суду. Після винесення ухвали апеляційним судом Запорізької області позивачка сподівалась на те що, повернеться до свого попереднього життя, буде далі працювати у лікарні та зможе належним чином утримувати свою доньку. Однак коли дізналась, що її звільнено і те, що не збираються відновлювати на роботі в лікарні, вона знаходилась у стресовому стані, нею було перенесено сильне психічне та душевне потрясіння. Вона не знала, що їй робити, оскільки на її утримані знаходиться донька. Для пошуку нової роботи позивачці довелося витрачати час та докладати значних зусиль, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації своєї нормальної життєдіяльності, оскільки неправильне формулювання причин звільнення в її трудовій книжці стало перешкодою для працевлаштування на іншу роботу, оскільки людину, яка була засуджена до позбавлення волі, як це вказано в трудовій книжці, працедавці не мають бажання влаштовувати на роботу. Заподіяну моральну шкоду позивачка оцінює у 5000 гривень. Крім того, позивачка зазначає, що у зв’язку з тим, що її не було ознайомлено та не вручено копію наказу про звільнення, тому вона вважає, що пропустила строк звернення до суду з поважних причин, оскільки їй не було відомо про її звільнення.
На підставі викладеного позивачка просить поновити їй строк для звернення до суду з вимогою про зміну формулювання причин звільнення та стягнення моральної шкоди, змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з роботи у Комунальній установі Мелітопольський онкологічний диспансер із «звільнена у зв’язку з набранням законної сили вироку суду, яким вона засуджена до позбавлена волі» п.7 ст.36 КЗпП України, на «звільнена за угодою сторін» п.1 ст.36 КЗпП України.
Позивачка у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягає у повному обсязі за зазначеними доводами та підставами.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі та пояснив, що 23 квітня 2009 року вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області позивачка була визнана винною у скоєні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та засуджена до позбавлення волі строком на 5 років. 01 лютого 2010 року ухвалою апеляційного суду Запорізької області вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23.04.2009 року у відношенні позивачки було змінено та на підставі ст. 75 КК України її було звільнено від відбування призначеного судом першої інстанції покарання у виді 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном 3 роки. Представник відповідача зазначив, що 30 квітня 2009 року на підставі наказу № 152-к від 29.12.2009 року позивачка була звільнена у зв'язку з набранням законної сили вироку суду, яким вона була засуджена до позбавлення волі у відповідності з п. 7 ст. 36 КЗпП України. При цьому представник відповідача зауважив, що ухвалою апеляційного суду від 01 лютого 2010 року вирок у відношенні позивачки змінений лише частково, її звільнено від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробувальним терміном, однак при цьому у строк відбування покарання зарахований час знаходження позивачки під вартою з 23 квітня 2009 року по 01 лютого 2010 року. Щодо вимоги позивачки про зміну формулювання причини звільнення із «звільнена у зв’язку з набранням законної сили вироку суду, яким вона засуджена до позбавлена волі» п.7 ст.36 КЗпП України, на «звільнена за угодою сторін» п.1 ст.36 КЗпП України, то представник відповідача пояснив, що із заявою про звільнення за згодою сторін позивачка до відповідача не зверталася, а відтак підстав для звільнення позивачки за згодою сторін немає, тому у задоволенні позовних вимог просить відмовити. Крім того, колективом радіологічного відділення позивачці виказано недовіру і небажання працювати у зв’язку з втратою до неї довіри та вчинення аморального проступку.
Заслухавши пояснення позивачки, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, за наступними підставами .
Вказані спірні правовідносини регулюються нормами Кодексу Законів про Працю України, зокрема, ст.ст. 36, 232-235, 237-1, а також ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України.
14.05.2004 року на підставі наказу № 54 від 13.05.2004 р. позивачка прийнята переведенням з Центральної районної лікарні на роботу до комунальної установи "Мелітопольський онкологічний диспансер" на посаду лікаря - радіолога гама-терапевтичної установки "Фокус-М" радіологічного відділення, що також підтверджується наданою до матеріалів справи копією трудової книжки позивачки (а.с.7-8).
Також поясненнями сторін та матеріалами справи підтверджується той факт, що 23 квітня 2009 року вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області позивачка була визнана винною у скоєні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та засуджена до позбавлення волі строком на 5 років.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2010 року вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23.04.2009 року у відношенні позивачки було змінено та на підставі ст. 75 КК України її було звільнено від відбування призначеного судом першої інстанції покарання у виді 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном 3 роки.
При цьому у строк відбування покарання зарахований час знаходження позивачки під вартою з 23 квітня 2009 року по 01 лютого 2010 року.
Як вбачається з наданої копії трудової книжки позивачки (а.с.7-8) 30 квітня 2009 року на підставі наказу № 152-к від 29.12.2009 року позивачка була звільнена з роботи у зв'язку з набранням законної сили вироку суду, яким вона була засуджена до позбавлення волі у відповідності з п. 7 ст. 36 КЗпП України.
Вказані факти не оспорюються сторонами у судовому засіданні, тому суд вважає їх достовірно встановленими.
Щодо вимог позивача про зміну формулювання причин звільнення суд виходить з наступного.
Згідно ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Згідно п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.
Як випливає з пояснень сторін у судовому засіданні, позивачка ОСОБА_1 не зверталася до відповідача із заявою про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП, тобто за згодою сторін, між сторонами не було домовленості про цю підставу припинення трудового договору.
Таким чином, підстав для зміни формулювання причини звільнення у даному випадку з п.7 ст.36 КЗпП України, тобто «звільнена у зв’язку з набранням законної сили вироку суду, яким особа засуджена до позбавлена волі», на п.1 ст.36 КЗпП України, тобто «звільнена за угодою сторін» немає, оскільки відсутня взаємна згода роботодавця та працівника на розірвання трудового договору саме з цієї підстави.
У відповідності до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як було встановлено у судовому засіданні та не заперечувалося представником відповідача, з наказом про звільнення позивачка ознайомлена не була, копія наказу їй не вручалася, а відтак суд приходить до висновку про те, що позивачкою пропущено встановлений законом строк звернення до суду з поважних причин, тому вимоги позивачки про поновлення їй строку для звернення до суду суд вважає цілком законними та обґрунтованими, а відтак такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи викладене, а також положення ст. 60 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позивачкою не надано жодних доказів на підтвердження заподіяних їй моральних страждань, тому вимоги позивачки в цій частині не підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 36, 232-235, 237-1 КЗпП України, а також ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунальної установи Мелітопольський онкологічний диспансер зміну формулювання причин звільнення та стягнення моральної шкоди відмовити повністю.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ: