ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" вересня 2006 р. Справа № 188/4-06
Суддя господарського суду Київської області Попікова О.В., розглянувши справу
за позовом | Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю „Фора”, м. Вишневе |
про | Стягнення 150023 грн. |
секретар судового засідання: Холоденко Н.О.
за участю представників:
від позивача | Волобуєва В.М. дов. від 21.08.2006р. № 03-333\655 |
від відповідача | Білаш В.В. дов. від 31.08.2006р. |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 1.09.2006р. о 12 год. 10 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 5.09.2006р, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови.
Встановив:
До господарського суду Київської області 8.06.2006р. надійшла позовна заява Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фора” (далі-відповідач) про стягнення 150023 грн. штрафних санкцій за недотримання в 2005 році встановленого у відповідності зі статтями 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Закон) та Постановою КМУ від 28.12.01 № 1767 нормативу робочих місць для інвалідів на підприємстві відповідача. Оскільки, відповідач самостійно до 15.04.2006р. не сплатив адміністративно-господарські санкції за 37 робочих місць у розмірі 147489 грн., відповідно до вимог ч. 3 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” йому нараховано пеню у розмірі 2534 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю „Фора” надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити Фонду у задоволенні позову, посилаючись на вимоги частини 1 статті 18 та частини 2 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»з огляду на те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місця для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені місця. При цьому, відповідач наголошує на тому, що на протязі 2005р. подавав до державних органів відомості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Розглянувши справу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Підпунктом 3 пункту 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434, визначено, що Фонд відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Здійснювати же зазначений контроль неможливо без стягнення Фондом соціального захисту інвалідів (його територіальними відділеннями) штрафних санкцій з підприємств, установ і організацій.
З огляду на наведене Фонд соціального захисту інвалідів та його територіальні відділення мають право на звернення до господарських судів з позовами про стягнення відповідних штрафних санкцій.
Відповідно до статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями інвалідів.
Згідно з частиною 1 статті 19 згаданого Закону для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 20 цього Закону передбачає, що підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною 1 статті 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Зі звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-П за 2005 рік, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача становила 1019 працівників, у зв’язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до статті 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, становить 41 робоче місце. При цьому фактично, згідно з тим самим звітом, на підприємстві працює 4 інваліди.
Як вбачається з матеріалів справи, середньорічний розмір заробітної плати на підприємстві відповідача у 2005р. складав 3986,2 грн., в зв’язку з чим розмір штрафних санкцій за санкції за 37 робочих місць не зайнятих інвалідами в сумі становить 147489,4 грн.
При проведенні перевірки 20.07.2006р. Київським обласним відділенням фонду соціального захисту інвалідів підприємства відповідача щодо контролю за виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, своєчасним та повним надходженням штрафних санкцій до Державного бюджету була проведена звірка виконання нормативу працевлаштування інвалідів за період 2005р., та було виявлено, що в 2005р. на ТОВ „Фора” при нормативі 41 робоче місце фактично працювало 16 інвалідів, і відповідно сума нарахованих штрафних санкцій становить 99650 грн., про що було складено відповідний акт.
Чинне законодавство України обов’язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів й покладає на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
Зокрема, наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників” (далі –Інструкція).
Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Інструкції:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр “14”).
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів»передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до пункту 5 того ж Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пункт 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, на підприємство покладено обов’язок у межах доведеного нормативу створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до пунктів 2,3 того ж Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Отже, з аналізу положень частин 2, 3 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та пунктів 2,3 Положення вбачається, що фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда, а саме його пристосування для праці інваліда, здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи. Таким чином, умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція відповідних органів державної влади на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може бути запропоновано, що унеможливлює створення відповідного робочого місця.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Крім того, згідно пункту 11 того ж Положення, саме місцеві органи соціального захисту виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації, а пунктом 12 того ж Положення до обов’язків державної служби зайнятості відноситься сприяння працевлаштування інвалідів.
Враховуючи вищевикладене, у підприємства виникає обов’язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції державної служби зайнятості, органів Мінсоцзахисту, місцевих Рад народних депутатів, громадських організацій інвалідів.
Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Як підтверджується залученими до матеріалів справи Звітами відповідача про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках по формі № 3-ПН ( січень 2005р. –грудень 2005р.) та Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, у відповідача були в наявності вільні робочі місця за вказаний період, в тому числі і для інвалідів, а саме: у Графі 4 звітів зазначено про наявність вільних робочих місць саме для інвалідів (охоронник, касир, оператор, прибиральник, продавець, пакувальник, вантажник із зазначенням відповідної кількості вакансій)
Визначені статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” адміністративно-господарські санкції та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій є видом господарських санкцій, які застосовуються уповноваженими органами державної влади до суб’єктів господарювання. Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З огляду на те, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів, які бажають працевлаштовуватись, а відтак суд вважає позовні вимоги неправомірними, в зв’язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», статтями 71, 94, 158 –163, Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд
п о с т а н о в и в:
В позові відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України.
Суддя Попікова О. В.