ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2010 р. м.Вінниця Справа № 2-а-3586/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни,
при секретарі судового засідання: Балан Марині Анатоліївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Пастернака Дмитра Олександровича
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до: Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 05.08.2010 року
ВСТАНОВИВ :
Заявлено позов фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Вінницькій області про визнання нечинним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій.
Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що при проведені перевірки інспекторами невірно визначено тип закладу, в якому здійснює підприємницьку діяльність позивач, що і потягло за собою неправомірне застосування штрафу.
Так, на думку позивача, інспектори необґрунтовано дійшли висновку про те, що остання здійснювала підприємницьку діяльність в магазині, оскільки фактично орендоване нею приміщення є баром-магазином, який відноситься до закладу громадського харчування та дає право продавати алкогольні напої на розлив, тому застосування штрафу за продаж на розлив алкогольних виробів є неправомірним.
Крім того направлення на перевірку та копії наказу позивачу не було вручено особисто, що підтверджується підписами гр. ОСОБА_4, яка не має відношення до позивача.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини, викладені у позові та додатково надані докази.
Представник відповідача позов не визнав, просив в його задоволені відмовити посилаючись на правильність висновків перевіряючих щодо типу закладу, в якому здійснює господарську діяльність позивач та, відповідно, правомірність прийнятого рішення.
В процесі розгляду справи було викликано свідків: продавця ОСОБА_4, суб’єкта підприємницької дальності ОСОБА_5 та –головного державного податкового ревізора інспектора ОСОБА_7, які пояснили наступне.
ОСОБА_5 пояснив суду, що в приміщення, яке було об’єктом перевірки та в якому здійснює підприємницьку діяльність позивач, зайшов під час складання акту перевірки. Перевіряючи йому сказали, що перевірка вже закінчилась та запропонували підписати акт, що і було зроблено. Зі змістом акту ОСОБА_5 не знайомився.
ОСОБА_6, суду повідомила, що ОСОБА_3 здійснює підприємницьку діяльність в приміщені «ІНФОРМАЦІЯ_1». Водночас, ОСОБА_6 є найманим працівником ОСОБА_5 В день перевірки, ОСОБА_3 поїхала за товаром та попросила ОСОБА_6 її підмінити, в зв’язку з чим остання й здійснювала продаж товару.
ОСОБА_7 суду пояснив, що на підставі направлення було проведено перевірку СПД ОСОБА_3, яка здійснює підприємницьку діяльність в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1». Визначаючи тип перевіряємого закладу інспектор виходив з того, що в довідці податкового органу про реєстрацію РРО, ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та чеку визначено саме «магазин», а не «бар- магазин». Щодо процедури самої перевірки, то свідок пояснив, що направлення на проведення перевірки було вручено продавцю, яка здійснила реалізацію товару, надала письмові пояснення та в подальшому підписала акт перевірки.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі та покази свідка, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
29.07.2010 року згідно наказу № 168 від 29.07.2010 р. та на підставі направлення № 130 від 29.07.2010 р. інспекторами Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПА України у Вінницькій області проведено перевірку з питань дотримання умов ліцензування фізичною особою підприємцем ОСОБА_3
Направлення на перевірку та копію наказу вручено продавцю ОСОБА_4, яка здійснювала продаж товару, що підтверджується підписами останньої на розписці № 130.
За результатами проведеної перевірки складено акт «про результати позапланової виїзної перевірки з питань додержання суб’єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов’язковими до виконання при здійснені оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами»№ 0189/02/32/2-2709811663, в якому зазначено про проведення перевірки в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить суб’єкту господарювання ОСОБА_3
В акті зафіксовано встановлене перевіркою порушення, а саме: «… в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1»було закуплено 100 гр горілки «Хлібний дар»на розлив по ціні 4,00 грн. Розрахункові операції проведено через РРО, фіскальні чеки додаються.
Таким чином встановлено факт продажу алкогольних напоїв на розлив суб’єктом господарювання для споживання на місці, що не має статусу суб’єкта господарювання громадського харчування в порушення вимог ст. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
В подальшому, за результатами проведеної перевірки та складеного акта РУ Департаменту САТ ДПА України у Вінницькій області прийнято рішення №0207262800-21 від 5.08.2010 р. про застосування фінансових санкцій в розмірі 6800 грн. відповідно до абзацу 7 статті 17 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням позивач звернулась з позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог суд керується та виходить з наступного.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»(далі –Закон № 481/95).
Відповідно до положень статті 1 вказаного Закону, роздрібна торгівля –це діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.
Статтею 15-3 Закону № 481/95 встановлені обмеження щодо продажу алкогольних напоїв. Зокрема, продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.
Аналогічна норма міститься й в Правилах роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.1996р. №854, пунктом 22 яких визначено, що продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці здійснюється тільки підприємствами громадського харчування та спеціалізованими відділами підприємств, що мають статус підприємств громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.
Відповідно до Правил обов’язкової сертифікації послуг харчування, затверджених Наказом Держстандарту України №37 від 27 січня 1999 р., громадське харчування - це сукупність підприємств різних організаційно-правових форм господарювання і власності, громадян-підприємців, які займаються виробництвом, реалізацією та організацією споживання кулінарної продукції, борошняних кондитерських та булочних виробів.
Основні вимоги щодо роботи суб'єктів господарської діяльності (закладів, підприємств) усіх форм власності, що здійснюють діяльність на території України у сфері ресторанного господарства регламентовані Правилами роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затвердженого Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №219 від 24.07.2002 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2002 р. за № 680/6968.
При цьому, слід зазначити, що у назві та тексті вказаних Правил слова "громадське харчування" в усіх відмінках замінено словами "ресторанне господарство" згідно з Наказом Міністерства економіки № 309 від 09.10.2006 р.
Так, згідно пункту 1.5 вказаних Правил заклади (підприємства) ресторанного господарства поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари - також на класи (перший, вищий, люкс).
Представник позивача стверджує, що тип закладу, в якому позивач здійснює підприємницьку діяльність є саме бар-магазин, а тому відноситься до закладів громадського харчування, в якому чинним законодавством дозволено здійснювати продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці.
Проте з такою позицією не можна погодитись виходячи з наступного.
По –перше, як встановлено судом, висновок про те, що перевірений об’єкт є магазином, а не закладом громадського харчування підтверджується наступним:
1. Заявою про видачу ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами від 31.03.10 р., в якій ОСОБА_3 в рядку: «місце здійснення торгівельної діяльності», особисто зазначила: «магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»»(а.с.47).
2. Ліцензією серії НОМЕР_1 виданої 7.04.2010 р. на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (виданої також ПП ОСОБА_3), в якій, зокрема, зазначено: місце здійснення діяльності - назва торговельної точки та її повна назва - … магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»(а.с.13).
3. Довідкою Державної податкової інспекції у Шаргородському районі № 2074/10/23 від 30.03.2010 р. про реєстрацію за ПП ОСОБА_3 РРО з аналогічною назвою –магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»(а.с.38).
Слід зауважити, що відповідно до положень статті 15 Закону №481/95, імпорт, експорт і оптова торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами можуть здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензій. Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання, до якої додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями додається довідка податкової служби про реєстрацію електронних контрольно-касових апаратів (книг обліку розрахункових операцій), що знаходяться у місці торгівлі.
4. Фіскальним чеком № 0430 від 29.07.2010 р., що підтверджує продаж 100 г горілки Хлібний дар»на суму 4,00 грн. ПП ОСОБА_3 в магазині (АДРЕСА_1).
По - друге, на підтвердження того, що торгівельна точка, в якій здійснює підприємницьку діяльність позивач є магазином-баром, позивачем надано:
- копію рішення виконавчого комітету Конатковецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 21.03.2006 р. про надання дозволу ОСОБА_3 на розміщення торгової точки з реалізації тютюнових виробів та спиртних напоїв в магазині –бар «ІНФОРМАЦІЯ_1»(а.с.16);
- копію довідки Конатковецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області №185 від 31.08.2010 р. (а.с. 17);
- копію довідки про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку від 18.12.2009 р.(а.с.36);
- фото вивіски на якій зазначено: «бар магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»(а.с. 37);
- копію висновку державної санітарно –епідеміологічної експертизи № 193 від 4.03.2009 р. (а.с. 42);
- договір оренди від 1.01.2005р. (а.с.43-44);
- довідку Конатковецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області №254 від 5.10.10 р.
Проте, зазначені докази не можуть бути належними і допустими та такими, що підтверджують позицію позивача, та, відповідно, братись судом до уваги, оскільки, надані копії рішення і довідки виконавчого комітету Конатковецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області, а також довідки СЕС (а.с. 16, 17, 42) є незавіреними належним чином. Оригінали зазначених документів суду також не надано.
Щодо наданої позивачем фотографії, то слід зазначити, що на останній відсутня дата, яка б підтверджувала, що така вивіска була в наявності в день проведення перевірки.
Договір оренди від 1.01.2005 р. підтверджує передачу в оренду ОСОБА_5 торгівельної точки –магазину змішаних товарів. Що також спростовує доводи позивача про те що приміщення є баром.
Будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт зміни типу торгівельного закладу «магазин»на «бар-магазин»позивачем та його представником не надано.
За сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що заклад, в якому здійснює підприємницьку діяльність позивач, станом на день проведення перевірки був магазином та не відносився до закладу громадського харчування, а тому позивач не мав права здійснювати продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці, оскільки, як вже зазначалось вище, з урахуванням положень статті 15-3 Закону №481/95, продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці здійснюється тільки підприємствами громадського харчування та спеціалізованими відділами підприємств, що мають статус підприємств громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.
При розгляді питання стосовно того, що позивачу особисто не було вручено направлення на перевірку та копії наказу, що підтверджується підписами ОСОБА_4, яка не працює у ОСОБА_3., то суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_4, відповідно до довідки про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку від 18.12.2009 року (а.с.36), перебуває в трудових відносинах із суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5. При цьому, саме ОСОБА_4 ознайомилась з направленням на перевірку і отримала копію наказу, що підтверджується підписами останньої на розписці (а.с.11) та підписала акт перевірки. Більш того, зазначена особа здійснила продаж алкогольних та тютюнових виробів інспекторам та а в ході проведення перевірки надала письмові пояснення, в яких зазначила, що продала перевіряючим одну пляшку горілки «Хлібний дар»0,5 л по ціні 23 грн., одну пачку цигарок «Честер синій»по ціні 7,25 грн. та 100 г горілки «Хлібний дар»наливом по ціні 4 грн. та видала фіскальний чек (а.с.51).
В судовому засіданні ОСОБА_4 також підтвердила, що в день перевірки підміняла ОСОБА_3, яка поїхала за товаром.
З наведеного вбачається, що ОСОБА_4 на час проведення перевірки фактично виконувала обов'язки продавця, реалізувала товар позивача, видавала чеки.
Відповідно до положень статті 24 Кодексу законів про працю України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.
Аналогічна позиція викладена й в Постанові Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»№ 9 від 6.11.1992 р.
Отже підстави вважати неправомірним оскаржуване рішення, в зв’язку з неповідомленням про перевірку позивача особисто, відсутні.
Відповідно до статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд перевіряє, чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд вважає, що магазин «Міраж», де здійснює свою підприємницьку діяльність СТ "Відродження" не відноситься до підприємства з універсальним асортиментом товарів, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
З приписів статей 71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, аналізуючи зібрані по справі докази та оцінюючи їх в сукупності суд вважає, що позов не обґрунтований, а відтак підстави щодо його задоволення відсутні.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволені позову відмивити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 18.10.10
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна
12.10.2010