ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
27.09.10Справа №2а-7653/10/15/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., при секретарі судового засідання Асєєвої Л.О., за участю
позивача – ОСОБА_1;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації
про визнання неправомірною відмову та спонукання до виконання певних дій.
Суть спору: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації (далі – відповідач) про визнання відмови щодо проведення державної реєстрації прав власності ОСОБА_1 на нерухоме майно 61/100 домоволодіння по АДРЕСА_1 неправомірною, зобов’язання Сімферопольське районне бюро технічної інвентаризації провести державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно 61/100 домоволодіння по АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.12.2009 року відповідачем прийнято рішення про відмову в державній реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно 61/100 домоволодіння по АДРЕСА_1, який належить позивачу на підставі рішення Народного суду від 20.08.1981 року по справі №2-501. Позивач зазначає, що рішенням від 20.08.1981 року проведень розділ житлового будинку, яким за позивачем визначено право власності на 61/100 домоволодіння по АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що рішення суду відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно є правовстановлювальним документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності на об’єкту нерухомого майна, тому, на думку позивача, відповідач протиправно відмовив в проведенні державної реєстрації права власності за позивачем на нерухоме майно, у зв’язку з чим, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
Позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі з підстав, зазначених в адміністративному позові..
Відповідач у судове засідання явку представника не забезпечив, надіслав клопотання про розгляд справи за відсутністю представника відповідача.
Приймаючи до уваги, що у матеріалах справи достатньо доказів для з`ясування обставин по справі, суд вважає можливим на підставі ст. 128 КАС України розглядати справу за відсутності відповідача.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст.3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 19.07.2004 №1952 в Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна. Державна реєстрація прав є публічною, здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані речові права та їх обмеження в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 5 Прикінцевих положень вищевказаного Закону, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Пунктом 1.3. Наказу Міністерства Юстиції України “Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно” від 07.02.02 №7/5 передбачено, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації прав приймає реєстратор прав власності на нерухоме майно, що є працівником БТІ, який безпосередньо здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно
Сімферопольське районне бюро технічної інвентаризації є органом, якому делеговані повноваження щодо здійснення реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Таким чином, Сімферопольське районне бюро технічної інвентаризації у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб'єктом владних повноважень.
Спір, що виник з приводу реалізації повноважень комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації в цій сфері, відповідає визначенню справи адміністративної юрисдикції і підлягає розгляду в порядку, встановленому КАС України.
Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог суд зазначає наступне.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (абзац другий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 19.07.2004 №1952 (далі Закон №1952).
Державна реєстрація прав здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав (частина четверта статті 3 Закон №1952).
Згідно наказу Мін’юсту України від 07.02.2002 №7/5, що зареєстрований у Мін’юсті України 18.02.2002 за №157/6445, “Про затвердження тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно” встановлено, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно (п.1 Тимчасового положення в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.1.3. вказаного Тимчасового положення, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Згідно п. 1.2. Тимчасового положення державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно.
Пунктом 1.4. тимчасового положення передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 1.5. Тимчасового положення Державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно: 1) житлові будинки; 2) квартири; 3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; 4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; 5) приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.
Згідно до п.1.13 Тимчасового положення реєстрація прав проводиться в такому порядку:
приймання й перевірка документів, поданих для реєстрації прав власності на нерухоме майно;
установлення відсутності підстав для відмови в реєстрації прав;
прийняття рішення про реєстрацію прав власності або про відмову в реєстрації прав;
унесення записів до Реєстру прав;
учинення написів на правовстановлювальних документах;
видача витягів із Реєстру прав про реєстрацію прав.
За п.3.1. Тимчасового положення з моменту прийняття заяви розпочинається розгляд реєстратором заяви та доданих до неї документів. Реєстратор: приймає рішення про реєстрацію прав власності чи про відмову в реєстрації прав власності. У своїх діях реєстратор керується виключно чинним законодавством України.
Розгляд заяви і прийняття рішення щодо реєстрації права або відмови в реєстрації проводиться у строк, який з дня отримання заяви БТІ не повинен перевищувати тридцяти календарних днів без урахування терміну проведення інвентаризаційних робіт, а також строку прийняття рішення органами, визначеними пунктом 6.1 цього Положення. Про відмову в реєстрації реєстратор письмово повідомляє заявника.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є власником 61/100 домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі рішення Народного суду від 20.08.1981 року по справі №2-501, відповідно до якого був проведень розділ будинку за вказаною адресою між позивачкою та її колишнім чоловіком, за ОСОБА_1 (на той час ОСОБА_1.) визначено право власності на 61/100 долі будинку шляхом виділення кімнат 11,2 кв.м., 12 кв. м., 13.3 кв.м, 10,3 кв.м., 8,8 кв. м. – 61/100 домоволодіння.
Позивачем була подана заява до Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації про реєстрацію права власності на нерухоме майно 61/100 домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі рішення Народного суду від 20.08.1981 року по справі №2-501.
07.12.2009 року відповідачем прийнято рішення №2-1/212 про відмову в реєстрації у зв’язку з тим, що відповідно до п.10 переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, реєстрація права власності здійснюється на підставі рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності. Рішення про надання у власність кімнат не входить до правовстановлювальних документів, визначених переліком
Суд зазначає, що розділом 2 Тимчасового положення встановлено, що для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням. Під час подання заяви про реєстрацію прав власності фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує її особу, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - документ, що підтверджує повноваження діяти від імені цих осіб, при цьому особа, яка представляє особу - нерезидента України, пред'являє документи, які в разі необхідності легалізовані в установленому чинним законодавством України порядку. Якщо заява про реєстрацію прав власності на нерухоме майно подається не пізніше як через дванадцять місяців після виникнення цього права, то об'єкт не підлягає повторній технічній інвентаризації. Якщо строк подачі заяви порушено, то реєстрації прав власності повинна передувати технічна інвентаризація об'єктів.
Згідно п.10 Переліку правовстановлювальних документів (додаток 1) рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна є таким правовстановлюваним документом.
Конституцією України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Тимчасовим положенням встановлено, що забороняється тлумачення реєстратором відомостей про заявлені права власності (пункт 3.5). Так, реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у відповідності до резолютивної частини рішення суду.
Суд вважає, що зазначені відповідачем обставини не можуть бути підставою для відмови в реєстрації права власності на 61/100 домоволодіння за позивачем, оскільки Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено вичерпний перелік підстав до відмови у реєстрації об'єктів нерухомого майна, а саме ст. 24 зазначеного Закону, передбачено, що у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо:
заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;
нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі;
із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта;
подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;
заяву про державну реєстрацію права власності відповідно до правочину про відчуження нерухомого майна було подано після державної реєстрації обмежень, вчинених щодо цього майна;
заявлене право власності або інше речове право вже зареєстроване.
Крім того ч. 3 зазначеної статті Закону визначено, що відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Таким чином суд вважає, що рішення про відмову в реєстрації права власності на 61/100 домоволодіння по АДРЕСА_1 прийнято з порушенням вищенаведених норм Закону. Посилання відповідача на ту обставину, що рішення суду про виділення кімнат не входить в перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, суд вважає неспроможними, оскільки відповідно до рішення від 20.08.1981 року було розділено домоволодіння в натурі та визначено право власності на реальну долю домоволодіння за позивачем, з встановленням конкретних приміщень, яки переходять у власність до позивача.
Таким чином суд вважає, що рішення суду від 20.08.1981 року відповідно до норм Закону №1952 відноситься до правовстановлювальних документів, яки є підставою для проведення реєстрації права власності.
Проаналізував обставини справи, зазначені норми права, яки регулюють спірні правовідносини, суд дійшов до висновку, що відмова відповідача в реєстрації є протиправною, такою, що порушує права позивачів та норми діючого законодавства.
Відповідно до ст.6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Частиною 2 ст.19 Конституції встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, керуючись п.3 ст.2 КАС України, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже суд робить висновок, що рішення реєстратора Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації від 07.12.2009 про відмову в реєстрації вказаним принципам не відповідає.
Таким чином вимоги позивача про визнання відмови у реєстрації його права власності незаконною та зобов'язання відповідача провести реєстрацію прав власності є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації від 07.12.2009 № 2-1/212 про відмову у державній реєстрації за ОСОБА_1 права власності на 61/100 домоволодіння по АДРЕСА_1, що узгоджується з приписами ст. ст.162 КАС України, тому суд вважає за можливим на підставі ст. 11 КАС України вийти за межи позивних вимог для повного захисту прав позивача.
Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
В судовому засіданні 27.09.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. У повному обсязі постанову виготовлено та підписано 01.10.2010.
Керуючись ст. ст. 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Позов задовольнити повністю.
2.Визнати протиправним та скасувати рішення Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації від 07.12.2009 № 2-1/212 про відмову у державній реєстрації за ОСОБА_1 права власності на 61/100 домоволодіння по АДРЕСА_1.
3.Зобов’язати Сімферопольське районне бюро технічної інвентаризації здійснити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 61/100 домоволодіння по АДРЕСА_1.
4.Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Тоскіна Г.Л.