7/2-313/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2007           року Вишгородський районний суд Київської області в

складі

головуючого - судді    Чіркова Г.Є.,

при секретарі                                                                 Авраменко Л.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону вчинення дій, що можуть порушити право власності, визнання правочину купівлі-продажу недійсним та відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

встановив:

позивач звернувся до суду з даним позовом з метою захисту свого права власності й просить заборонити відповідачеві здійснювати демонтаж жилого будинку, що знаходиться в спільній частковій власності.

Крім того, просить визнати недійсним правочин купівлі-продажу частки жилого будинку, який знаходиться у праві спільної часткової власності, оскільки правочин у частині виплаченої іншим співвласникам суми коштів є фіктивним, та стягнути на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди 100 000 грн.

У судовому засіданні представник позивача просила про задоволення позову з викладених у ньому підстав. Стверджувала, що відповідач внаслідок обману придбав частку в спільному житловому будинку за пільговою ціною, порушивши переважне право позивача, а тому укладений про це договір купівлі є фіктивним, який з цих підстав слід визнати недійсним.

Посилаючись на зазначене, наполягала на визнанні за позивачем права власності на придбану відповідачем частину буд. АДРЕСА_1. Вважала такий правочин недійсним, ще й тому, що ним передано у власність відповідача належні позивачеві господарсько-побутові будівлі.

Представник відповідача позов не визнала й обґрунтувала це поданим суду договором купівлі-продажу, відповідно до якого частини житлового будинку придбано за тією ціною, про яку повідомлявся позивач як співвласник майна. Твердження в позові про протиправні дії відповідача, якими порушуються права позивача, вважала безпідставними і не доведеними.

З досліджених судом доказів убачається, що 20 грудня 2005 року співвласники житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 продали ОСОБА_2 належні їм відповідно 1/2 та 3/10 частини будинку (загалом 8/10 частина), про що укладено і нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу.

За цим договором 1/2 та 3/10 частини житлового будинку придбано відповідачем за 178 750 та 120 000 грн. відповідно. Про вказане позивач був заздалегідь повідомлений за правилами ст. 362 ЦК України, що вбачається з відповідно одержаних ним заяв від 18 жовтня 2005 року, де йшлося про умови та ціну за якою продано частки спільної власності.

Надвірні будівлі предметом даного правочину не були.

Представник позивача, не погоджуючись із зазначеним, на підтвердження своїх вимог просила викликати свідків, що судом відхилено з огляду на вимоги ч. 2 ст. 218 ЦК України і ч. 2 ст. 59 ЦПК України, оскільки рішення суду щодо оспорювання окремих частин правочину не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

2

Що стосується досліджених за клопотанням представника позивача в судовому засіданні записів із зазначенням цін на нерухоме майно, якими остання доводила недійсність спірного правочину, то з їх змісту дійти висновку про фіктивність договору суд не може, які фактичних даних пов'язаних з предметом дослідження цієї справи не містять, а тому інше є припущенням.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Твердження представника позивача про продаж будинку за ціною відповідних земельних ділянок, виходячи з невідповідності цін придбаних відповідачем частин будинку, з огляду на положення статей 627 і 632 ЦК України про диспозитивність таких умов договору, на вимогах Закону не ґрунтується і є також припущенням.

Не можна погодитися і з доводами представника позивача про продаж відповідачеві цим договором частки спільної власності, що належить позивачу, дані про що, в поданих суду правовстановлюючих документах, відсутні.

Позовна вимога стосовно визнання права власності за позивачем на придбану відповідачем частку в спільному житловому будинку на відповідній правовій підставі не ґрунтується.

Не доведено в судовому засіданні й намір відповідача демонтувати спільний житловий будинок, який з часу придбання даного майна будь-яких дій до такого не вчинював, а тому на даний час суд не вбачає підстав до запобіганню порушенню права власності позивача за правилами ст. 386 ЦК України.

Згідно зі ст. 230 ЦК України, обман має місце у випадку навмисного введення однією сторони правочину другої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а відповідно до вимог ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися.

Таким чином, зазначені в статтях 230 і 234 ЦК України підстави до визнання спірного правочину фіктивним та вчиненим під впливом обману в цій справі відсутні.

За відсутності протиправних дій відповідача позов в частині відшкодування моральної шкоди задоволенню також не підлягає, з огляду на вимоги ст. 1167 ЦК України.

Виходячи з наведеного, пред'явленні позовні вимоги в цій справі є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалу про забезпечення позову від 6 грудня 2006 року, якою оголошено заборону на відчуження частини житлового будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, скасувати.

Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.