УХВАЛА

            ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

              20 жовтня 2010 року                                                                                   м. Рівне

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного  суду Рівненської  області в складі:

головуючого судді –                                     Мельника Ю.М.

 суддів:                                                                Буцяка З.І., Собіни І.М.

з участю секретаря судового засідання –       Сеньків Т.Б.

позивачки                                                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за  апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду від  14 липня 2010  року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів ,-

                                                                      в с т а н о в и л а :

У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом і просив зменшити розмір аліментів , які стягуються із нього на користь ОСОБА_2 на утримання  неповнолітнього сина  ОСОБА_3, із 1/4 частини до 1/6 частини  доходу.                 Вказував, що  згідно рішення Катеринопільського районного суду від 3 лютого 2010 року на користь ОСОБА_4 на утримання дочки ОСОБА_5 стягуються аліменти в розмірі ј частини його заробітку , а  згідно рішення Дубенського міськрайонного суду від 10 лютого 2010 року із нього на користь  ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_7 стягуються аліменти в розмірі ј частини його заробітку.

Оскільки розмір аліментів , що стягуються із нього за  двома судовими рішеннями становить 50 % заробітку ( доходу) , то позивач вказував, що це суперечить законодавству.

Рішенням  Дубенського міськрайонного суду від 14 липня 2010 року  ОСОБА_1 в задоволенні  позову про зменшення розміру аліментів було відмовлено.

            У поданій на  рішення апеляційній скарзі  ОСОБА_1 посилається на його незаконність та необґрунтованість через невідповідність висновків суду обставинам справи.

           Вказує, що суд при ухваленні рішення всупереч вимогам ст. 182 СК України  не врахував , що він є інвалідом 3 групи і для проведення операції йому необхідні кошти , а сплачувати аліменти в розмірах, що були визначені рішенням суду він не може.

            Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

            У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з»явився , а подав заяву про розгляд справи без його участі.

        ОСОБА_2  у поданій до суду заяві просила справу розглянути без її участі.

          Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

             Відмовляючи в задоволенні позову      , суд першої інстанції виходив з того, що позивач

 відповідно до судових рішень сплачує аліменти в межах розмірів ,  визначених законодавством.

    Справа № 22-1374-10                             Головуючий у  суді 1-й інст. –  Тростянчук Г.Г.               Категорія № 46, 48                                    Суддя доповідач – Мельник Ю.М.                    

    Колегія суддів вважає такий висновок суду правильним , оскільки він ґрунтується на досліджених судом доказах та відповідає вимогам закону.

    Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб , поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених  ними вимог.

    Вимоги позивача зводились до зменшення розміру аліментів на користь ОСОБА_2 у зв’язку із тим , що розмір аліментів за двома судовими рішеннями перевищує встановлений законом максимальний розмір аліментів , які можуть бути стягнуті із платника аліментів.

    Відповідно до ст. 69 та ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань із заробітної плати ( доходу) за кількома виконавчими документами при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей не може перевищувати 50 відсотків.

    Із матеріалів справи вбачається , що розмір аліментів , що стягуються із ОСОБА_1 на користь  ОСОБА_4 та ОСОБА_2  становить 50 відсотків його заробітку ( доходу), що не перевищує встановлений законом максимальний розмір аліментів , які можуть стягуватися за кількома виконавчими документами.                             Доводи  апеляційної скарги  про те, що  місцевий суд  при ухваленні рішення у даній справі не врахував його майновий стан та стан його здоров»я , на думку колегії суддів, не спростовують висновків суду.

     Відповідно до  ст. 180 СК України батьки зобов»язані утримувати дитину до досягнення  нею повнолітня.        

 ч.1 ст. 192 Сімейного Кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено  або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них.    

 При зверненні із позовом про зменшення розміру аліментів ОСОБА_1 не надав суду першої інстанції доказів того , що у нього змінився матеріальний  або сімейний стан чи погіршився стан його здоров»я в порівнянні із тим періодом , коли місцевими судами були ухвалені  судові рішення про стягнення аліментів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення місцевого  суду  було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права , а доводи апеляційної скарги  висновків суду  не спростовують, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення місцевого суду.

               Керуючись  п.1 ч.1 ст.  307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

                                                                            у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дубенського міськрайонного суду від  14 липня 2010 року залишити без змін.

                Ухвала  апеляційного суду та рішення суду першої інстанції набирають законної сили з моменту проголошення ухвали апеляційного суду , проте можуть бути оскаржені  безпосередньо до Верховного Суду України протягом  двадцяти днів із дня набрання ними законної сили.

Головуючий:                            

Судді: