Справа № 22ц-13910/10 Головуючий в суді першої інстанції
Категорія 39 Архипенко А.В.
Доповідач в суді апеляційної інстанції
Медведєва Л.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :
Головуючого - Медведєвої Л.П.
Суддів - Карташова О.Ю.
Савченко В.О.
при секретарі - Ковальчук Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду в місті Луганську справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 15 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» про стягнення грошової суми за час затримки остаточного розрахунку,
В С Т А Н О В И Л А :
Звернувшись з апеляційною скаргою, Товариство з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового, яким у задоволенні позову відмовити.
Заперечення на апеляційну скаргу від позивача до суду не надано.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» на користь ОСОБА_4 28 568,12 гривень ё на користь держави судовий збір в сумі 285,68 гривень та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.
Позивач та представник відповідача в судове засідання не з’явилися, про час і місце останнього їх повідомлено належним чином і в установленому законом порядку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги,колегія суддів встановила наступне.
05 серпня 2010 року позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом. У викладенні обставин, якими вона обгрунтовувала свої позовні вимоги, позивач зазначила, що 12 січня 1970 року її прийняли на роботу електромонтером Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод», 28 листопада 2008 року вона звільнилася за власним бажанням у в’язку з виходом на пенсію. На день звільнення їй була нарахована трьохмісячна заробітна плата в сумі 7315 гривень, але виплатити її внаслідок відсутності грошових коштів адміністрація відмовила. Відповідно до ч.1 ст.11 КЗпП України відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Раніше вона до суду не зверталась, так як її чоловік сильно хворів, а потім помер і їй було не до цього. Просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 29 260,00 гривень.
За результатами розгляду справи судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Так, судом встановлено, що сторони перебували в трудових відносинах, позивачка працювала на посаді електромонтера з 12.01.1970 року. 28.11.2008 року наказом № 1294 від 01.12.2008 р. позивачка була звільнена на підставі ст.38 КЗпП України у зв’язку з виходом на пенсію. При звільненні відповідачем своєчасно не були сплачені належні позивачу розрахункові суми заробітної плати, при цьому остаточний розрахунок з позивачем був проведений лише 01.10.2009 року.
Спір судом вирішено на підставі ст.ст.116,117,233 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику застосування судами законодавства по оплату праці « № 13 від 24.12.1999 року, при ухвалені рішення суд керувався ст.ст.10,60,212-215,292-294 ЦПК України.
Задовольняючи частково позов,суд першої інстанції виходив з тих обставин, що чоловік позивачки протягом 2008-2009 років хворів, 05.10.2009 року помер, позивач не має в м. Попасній близьких людей, її єдина донька проживає в м. Харкові, у зв’язку з чим причини пропуску позивачкою строку для звернення до суду з даним позовом суд визнав поважними.
За наслідками розгляду апеляційної скарги колегія суддів визнала, що суд першої інстанції допустив неправильну оцінку доказів,виходячи з наступних підстав.
Статтею 116 КЗпП України передбачені строки розрахунку при звільненні.
Згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу,за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, які в п.25 постанови від 24 грудня 1999 року № 13» Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі,наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові,однак, якщо суд установить, що останній є необгрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міскрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення –в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як встановлено в судовому засіданні суду першої інстанції 01 жовтня 2009 року відповідач виплатив позивачці належні їй суми. З позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачка звернулась 05 серпня 2010 року.
Відповідно до ст.60 ЦПК України, яка передбачає обов’язки доказування і подання доказів ,колегія суддів вважає, що позивачкою не доведено медичними документами про стан її здоров’я після смерті чоловіка, зокрема нервового та психічного розладу здоров’я та інші за період з 05.10.2009 року по 05.08.2010 року, що підтверджувало би її незадовільний стан, який не уможливлював її звернутися до суду своєчасно.
Сума в розмірі 28 568,12 гривень, яку позивач просить стягнути з відповідача в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не належить до суми нарахованої при звільненні, а є сумою, яка застовується у вигляді відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, та розраховується за період несвоєчасного розрахунку при звільненні за період з 02.10.2009 року по 04.08.2010 року, і таким чином колегія суддів вважає, що позивач відповідно до ст.233 КЗпП України прострочив строк звернення до суду, який становить три місяці.
При викладених обставинах колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового, яким у задоволенні позову відмовити у в’язку з пропуском строку звернення до суду.
Керуючись ст.307, 309 ЦПК України,
В И Р І ШИ Л А :
Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 15 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» про стягнення грошової суми за час затримки остаточного розрахунку, скасувати і у справі ухвалити нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» про стягнення грошової суми за час затримки остаточного розрахунку, відмовити у зв’язку з пропуском строку для звернення до суду.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді