ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2007 р. Справа № АС-53/208-07
вх. № 7066/1-53
Суддя господарського суду Харківської області Ковальчук Л.В.
за участю секретаря судового засідання Легкобит М.О.
представників сторін
позивача - Старостенко С.А., дов № 1010/10/10-016 від 05.05.07р.
1-го відповідача - ОСОБА_2, дов.№ б/н від 01.08.07р.
2-го відповідача - не з*явився.
по справі за позовом Вовчанська МДПІ Харківської обл., м. Вовчанськ
до 1) СПДФО ОСОБА_1, м. Вовчанськ
2) ТОВ "Люкс-Віжн", м.Харків
про визнання недійсним договору та господарських зобов'язань
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Вовчанська МДПІ Харківської обл., м. Вовчанськ звернулась досуду з адміністративним позовом, в якому просить визнати недійсними угоду та господарське зобов'язання між СПД ФО ОСОБА_1 та ТОВ "Люкс-Віжн" як такі, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства на підставі ст. 207 ГК України та застосувати до оскаржуваної угоди та господарського зобов'язання наслідки, передбачені ст. 208 ГК України.
Застосувати до оскаржуваної угоди та господарського зобов*язання наслідки, передбачені ст. 208 ГК України.
Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що рішенням Харківського міськиконкому від 14.05.04р. за №10168 скасована держреєстрація ТОВ "Люкс-Віжн" у зв*язку з припиненням діяльності за рішенням власника від 28.01.04р. 04.02.04р. Товариство знято з податкового обліку, 05.04.04р. анульовано свідоцтво платника ПДВ. В останній податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2004р. було зазначено про відсутність будь-якої діяльності.
Однак, як було встановлено в ході перевірки дотримання вимог податкового законодавства СПДФО ОСОБА_1було отримано від ТОВ "Люкс-Віжн" відповідно договору купівлі-продажу будівельні матеріали, а саме церезіт СТ-29 в кількості 2500 упаковок згідно видаткової накладної №ЛВ-0000003 від 28.04.04р. на суму 120000,00 грн. На дану поставку ТОВ "Люкс-Віжн" було виписано податкову накладну за №26 від 28.04.04р.За придбадий товар СПДФО ОСОБА_1 було внесено готівкою до каси ТОВ "Люкс-Віжн" , що підтверджується прибутковими касовими ордерами №2000001 від 01.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000002 від 02.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000003 від 05.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000004 від 06.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000005 від 07.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000006 від 08.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000001 від 16.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000002 від 19.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000003 від 20.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000004 від 21.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000005 від 22.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000006 від 23.04.04р. в сумі 10000,00 грн.
За таких обставин, позивач вважає, що під час здійснення господарської операції з поставки будматеріалів на адресу СПДФО ОСОБА_1 у квітні 2004р. ТОВ "Люкс-Віжн" заздалегідь мало на меті уникнути сплати відповідних податків.
Другий відповідач в судове засідання не з*явився.
Про час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином.
Вислухавши пояснення позивача та першого відповідача судом встановлено, що між СПДФО ОСОБА_1 та ТОВ "Люкс-Віжн" був укладений усний договір кіпівлі-продажу товару на суму 120000,00 грн., що підтверджується податковою накладною №26 від 28.04.04р.
Отримання товару першим відповідачем підтверджується видатковою накладною №ЛВ-0000003 від 28.04.04р., оплата товару підтверджується прибутковими касовими ордерами №2000001 від 01.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000002 від 02.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000003 від 05.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000004 від 06.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000005 від 07.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000006 від 08.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000001 від 16.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000002 від 19.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000003 від 20.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000004 від 21.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000005 від 22.04.04р. в сумі 10000,00 грн., №2000006 від 23.04.04р. в сумі 10000,00 грн.
Згідно повідомлення за №10168 Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 14.05.04р. скасована реєстрація на підставі заяви власника.
Ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України визнає господарським зобов'язанням, зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником(учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом , в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно ч.1 ст.207 ГК тягне за собою недійсність господарського зобов'язання. Згідно ч.З ст.509 ЦК зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Ст.202 Цивільного кодексу України визначає угодою (правочином) дії особи, спрямовані на набуття зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч.2 ст.203 ЦК особа, яка вчиняє угоду(правочин), повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (сукупність прав та обов'язків), недодержання цієї вимоги відповідно до ч.1 ст.215 є підставою недійсності угоди (правочину). Згідно з ч.1 ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.
Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться, як форма та зміст. Таким чином, визнання господарського зобов'язання недійсним визначає недійсність угоди, як недійсність змісту тягне за собою недійсність форми. Такий же зв'язок існує і в випадку недійсності угоди.
Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підприємства в Україні повинні діяти на засадах встановлених законом.
Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 1978 р. з змінами та доповненнями до угод, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.
Відповідно до п. 7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про заходи для забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" від 25.07.02 р. доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваної угоди на приховання від оподатковування прибутків і доходів можуть бути надані податковими органами відомості про відсутність підприємства по юридичній і фактичній адресі, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством установчих документів та інше.
Матеріалами справи підтверджено, що другий відповідач не міг сплачувати податки згідно законодавства.
При цьому дії останнього не могли бути спрямовані на виконання законодавства в сфері опадаткування.
Таким чином, під час розгляду справи судом на підставі вищевказаних фактів в їх сукупності встановлено, що з боку осіб які діяли від імені другого відповідача завідомо була мета здійснення угоди всупереч засадам законодавства в сфері підприємницької діяльності та оподаткування, другий відповідач не мав намір сплачувати податки та надавати звіти згідно законодавства.
Отже, з боку другого відповідача наявна мета, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Доказів наявності такої мети з боку першого відповідача до суду не надано та судом не встановлено.
На підставі вищенаведеного суд вважає, що господарські зобов*язання, які виникли при виконанні спірної угоди підлягають визнанню недійсними згідно ст. 207 ГК України.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Частиною 1 ст.208 ГК передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Однак, враховуючи, що взаємовідносини між відповідачами мали місце в квітні 2004 року, а позов подано до суду 13.05.2007р., на теперішній час пройшли строк застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлені ст. 250 ГК України, а отже в застосуванні наслідків визнання господарських зобов"язань недійсними суд відмовляє.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наведених вище підстав.
Керуючись ст. 8 Конституції України, ст.ст. 207, 208, 250 ГК України, ст.ст. 4, 7, 8, 17, 86, 94, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати недійсними угоду та господарське зобов*язання між СПДФО ОСОБА_1 код НОМЕР_1 та ПП "Будсервіс" код 21232714, які виникли на підставі податкової накладної №26 від 28.04.04р. на суму 120000,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Постанова в повному обсязі виготовлена 08.10.07р.
Суддя Ковальчук Л.В.