Вх. 15.02.2010

      Справа №2-455/10                        РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

          28 вересня  2010 року. Рахівський районний суд Закарпатської області

 в складі:   головуючої судді – Марусяк М.О.

 при секретарі – Ступчук Л.Б.

 з участю представника  позивача  ОСОБА_1,

 відповідачів – ОСОБА_2, ОСОБА_3

 р озглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рахів цивільну  

 справу за позовом

ОСОБА_1, як представника, що діє по дорученню

в інтересах ОСОБА_4  

до

ОСОБА_2

ОСОБА_3

про усунення перешкод у користуванні майном  

В С Т А Н О В И В:

           ОСОБА_1, як представник по дорученню звернувся в суд в інтересах ОСОБА_4  з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном. Ухвалою Рахівського районного суду від 18 березня 2010 року до участі у даній справі, в якості співвідповідача залучено ОСОБА_3 (а.с.64).

             Позов мотивовано тим, що на підставі договору  дарування житлового будинку та земельної ділянки від 21 лютого 2008 року ОСОБА_4 належить на праві власності  в цілій частині  житловий будинок та земельна ділянка площею 0,13 га, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності від 21 лютого 2008 року, по АДРЕСА_1. З березня 2009 року відповідачі фактично не допускають ОСОБА_4  в належний їй будинок, мотивуючи тим, що вони мають переважне право на користування ним. В даному випадку позивачка ОСОБА_4, будучи власником майна, фактично позбавлена відповідачами права користуватися цим майном, а дії відповідачів, які виразилися у самоправному створенні перешкод у користуванні житловим будинком належним  позивачу на праві власності та перешкоджанні вільно користуватися належним їй майном, дають підстави звернутися  до суду з цим позовом про захист прав власника.            

              Представник позивачки ОСОБА_1, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та показав суду, що в лютому 2008 року  батько ОСОБА_4 - ОСОБА_5, подарував житловий будинок та земельну ділянку 0,13 га, розташовані по АДРЕСА_1, про що свідчать відповідні документи: договір дарування, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно та державний акт на право  приватної власності на землю. Відповідачі по справі, знаючи про існування таких документів, з березня 2009 року  створюють позивачці перешкоди у користуванні належним їй на праві приватної власності майном. При цьому, відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають у власності інший житловий будинок, в якому вони зареєстровані, а саме будинок № АДРЕСА_2.  Просить суд винести рішення, яким  зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди ОСОБА_4, в користуванні належним їй житловим будинком та земельною ділянкою площею 0,13 га, що  розташовані по АДРЕСА_1.

              В судовому засіданні відповідачі – ОСОБА_2 та ОСОБА_3, позовні вимоги не визнали, вважають їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення через наступне. У житловому будинку, що є предметом спору в даному судовому засіданні фактично проживають  з 1985 року, хоча прописані за адресою   в будинку № АДРЕСА_2.  Разом з ними до дня смерті  проживала їх бабуся – ОСОБА_6, з  якою вони вели спільне господарство, доглядали її. Після смерті ОСОБА_6 (листопад 1986 року) провели обряд похорону та залишилися проживати у будинку № АДРЕСА_1, який рахувався колгоспним двором. Вважають, що як спадкоємці, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття  спадщини – прийняли спадщину. Окрім того вони безперервно  протягом 25 років володіють земельною ділянкою, площею 0,13 га  за вищевказаною адресою,  тому відповідно до вимог ст. 119 ЗК України набули право власності на земельну ділянку за набувальною давністю.   Про те, що позивачка ОСОБА_4 має документи на житловий будинок № АДРЕСА_1  та державний акт на земельну ділянку їм відомо. Однак стверджують,  що документи, які свідчать про право власності позивачки на вказане майно  є фальшивими та підробленими. Оскаржувати в суді такі документи не вважають за потрібне,  не мають можливості витрачати кошти на правову допомогу, оформлення позову до суду, оскільки знаходяться у важкому матеріальному становищі, постійно хворіють, витрачають значні кошти на лікування. Також вважають, що фактично володіють  спадковим майном, проживають у будинку, обробляють земельну ділянку,  у відповідності до вимог діючого законодавства  відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, тому мають на це право. Крім того, стверджують, що будинок  № АДРЕСА_2 в якому вони зареєстровані належить на праві приватної власності матері ОСОБА_2 та його рідному брату, а вони не мають жодного права на це житло. Враховуючи наведені обставини, просять в позові відмовити.

             Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

             Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

              Частиною 2  ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

                В судовому засіданні  показами самих відповідачів та матеріалами справи (довідки Великобичківської селищної ради а.с. 95,96) достовірно встановлено, що  відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстровані по АДРЕСА_2, а фактично   проживають у житловому будинку № АДРЕСА_1.

                  З досліджених судом матеріалів, а саме договору дарування  посвідченого 21 лютого 2008 року приватним нотаріусом ОСОБА_7  вбачається, що ОСОБА_5 подарував своїй дочці ОСОБА_4 належний йому на праві  особистої приватної власності житловий будинок, разом із земельною ділянкою, площею 0,13 га, що розташований по АДРЕСА_1.  При укладенні вказаного договору дарувальник  гарантував, що зазначений будинок та земельна ділянка нікому іншому не продані, іншим способом не відчужені, під заставою, забороною не перебувають, судового спору щодо них, а також прав у третіх осіб немає. Дарувальник стверджував, що будинок та земельна ділянка є його особистою власністю, оскільки набуті в результаті успадкування та дарування.  Відсутність заборони відчуження нерухомого майна, яке є предметом цього договору підтверджується витягами з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 21 лютого 2008 року.

             Державним  актом на право приватної власності на землю  серія Р4 № 058891 виданим Великобичківською селищною радою 10 жовтня 2003 року стверджується, що ОСОБА_5,  передано  у приватну власність земельну ділянку площею 0,13 га, розташовану по АДРЕСА_1.  

              Реєстрація житлового  будинку № АДРЕСА_1   належним чином проведена за ОСОБА_4, про що свідчить витяг про реєстрацію  права  власності на   нерухоме майно № 17831140  від 21.02.2008 року.    

              У відповідності до ч. 1  ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

              Статтею 321 частиною 1 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений  цього права чи обмежений  у його здійсненні.    

             Матеріалами справи та показами сторін  в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 на підставі договору дарування являється одноосібним   власником житлового будинку № АДРЕСА_1 та присадибної земельної ділянки розміром 0,13 га.

             Посилання відповідачів на те, що вони відкрито, безперервно, добросовісно  користуються земельною ділянкою протягом 15 років та  мають право набувальної давності  не можуть братися судом до уваги оскільки дія ст. 119 ЗК України щодо  набуття  права власності  на земельну  ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 року відповідно  до п. 1 розділу 1Х «Прикінцеві положення» ЗК України (лист Верховного суду України від 29.10.2008 року № 19-13767/0/8-08 щодо розгляду земельних спорів).

             Також в судовому засіданні показами самих відповідачів спростовані їх посилання  на той факт, що вони як спадкоємці після смерті спадкодавця ОСОБА_6 фактично прийняли спадщину, а відсутність в них свідоцтва про право на спадщину не позбавляє їх такого права.

            Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_5 – дарувальнику житловий будинок та земельна ділянка, що є предметом спору,  належали на праві особистої приватної власності.

              Частиною 2 ст. 152 Земельного Кодексу України встановлено, що  власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

                Виходячи з наведеного, суд вважає, що представником позивача ОСОБА_1 доведено підставність пред`явлених позовних вимог, тому такі  підлягають до  задоволення.  

              Питання про стягнення  з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судових витрат, понесених позивачем при звернення до суду з вказаним позовом  в позові та в ході судового розгляду представником позивача ОСОБА_1 не ставилося.

              Керуючись  ст.ст. 10, 58, 59, 60, 70, 72, 212, 213, 223,  ЦПК України, ст.ст. 152, 153 Земельного Кодексу України, ст. ст. 15, 16 319,321,391  Цивільного Кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

             Позовні вимоги ОСОБА_1, як представника що діє за дорученням в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном - задовольнити.

             Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3, мешканців АДРЕСА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_4, мешканці АДРЕСА_3 у користуванні належним їй  житловим будинком № 28 та земельною ділянкою площею 0,13 га по АДРЕСА_1.

             Судові витрати по  даній справі залишити за позивачем.

              На рішення може бути подано апеляційну скаргу у судову палату з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

                                                Головуюча:   Марусяк М.О.

        З оригіналом вірно:

        Суддя Рахівського районного суду:                              Марусяк М.О.