СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
02 жовтня 2007 року |
Справа № 2-2/8132-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Горошко Н.П.,
Гоголя Ю.М.,
за участю представників сторін:
позивача: Голуб Іван Миколайович, довіреність №100 від 25.09.2007, відкрите акціонерне товариство "УніТел";
відповідача: ОСОБА_2, довіреність №5281 від 17.09.2007, фізична особа -підприємець ОСОБА_1;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 10.07.2007 у справі №2-2/8132-2007
за позовом відкритого акціонерного товариства „УніТел” (вул. Фролівська, 3/34,Київ 70,04070)
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про стягнення 2072,30 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 10.07.2007 у справі №2-2/8132-2007 (суддя Толпиго В.І.) задоволено позов відкритого акціонерного товариства „УніТел” до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) про стягнення 2072,30 грн. заборгованості за передачу телефонних карток в кількості 67 штук.
Не погодившись із вказаним судовим актом, фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції повністю, а провадження у справі припинити.
Вимоги апеляційної скарги відповідач мотивує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неправильно застосовані норми законодавства щодо позовної давності, посилаючись на статтю 261 Цивільного кодексу України, а також ту обставину, що право пред'явлення вимоги у позивача виникло 02.11.2001 та 15.02.2002, що вказує на необгрунтованість висновку суду про невстановлення строку виконання зобов'язання та правомірність застосування до спірних відносин статті 530 Цивільного кодексу України. На думку апелянта, строк позовної давності по зобов'язаннях відповідача сплив відповідно 02.11.2004 та 15.02.2005.
Відповідач також зазначив у скарзі, що не отримав ані копії позовної заяви, ані відповідних процесуальних документів суду, внаслідок чого відповідача було позбавлено можливості надати суду в судовому засіданні заяву про застосування строків позовної давності.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, представник позивача відзиву на апеляційну скаргу не надав, заперечував проти задоволення вимог апелянта, наполягаючи на залишенні оскаржуваного рішення без змін.
Враховуючи, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду згідно з частиною другою статті 96 Господарського процесуального кодексу України, а також беручи до уваги зміст норм статей 75, 77 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в даному судовому засіданні.
Розглянувши справу повторно, в порядку та на підставах статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія апеляційного суду встановила наступне.
Позивачем передані відповідачу телефонні картки в кількості 67 штук на загальну суму 2072,30 грн., що підтверджується накладними №378-с від 02.11.2001, № 46-с від 15.02.2002 та довіреностями серії ИАМ №963126 від 03.11.2001 та серії НАМ №96316 від 15.02.2002, наявними в матеріалах справи.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач не сплатив отриманий товар, і на момент вирішення спору по суті заборгованість склала 2072,30 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до частини першої статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є правочини.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином.
Дослідивши матеріали справи та вищевикладені матеріально-правові норми, судова колегія погоджується із висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для застосування до спірних відносин частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що у разі якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Доводи апелянта про те, що суд зробив необгрунтований висновок про невстановлення строку виконання зобов'язання сторонами та правомірність застосування до спірних відносин статті 530 Цивільного кодексу України, спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами.
Щодо посилань заявника скарги на застосування строку позовної давності, судова колегія має зазначити, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України саме на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано суду належних доказів в обгрунтування своєї правової позиції у справі, а також не заявлено про застосування сроків позовної давності до спірних правовідносин.
Отже, з огляду на вимоги частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, судова колегія вважає обгрунтованим висновок суду про задоволення заявлених позовних вимог за викладених підстав.
Щодо тверджень апелянта про порушення судом норм процесуального права, зокрема, тієї обставини, що відповідачем не отримано копії позовної заяви та відповідних процесуальних документів суду у справі, внаслідок чого відповідача було позбавлено можливості надати суду в судовому засіданні заяву про застосування строків позовної давності, судова колегія вважає їх безпідставними, оскільки матеріали справи свідчать про дотримання судом першої інстанції вимог процесуального закону в частині своєчасного та належного повідомлення сторін про календарну дату, час і місце судового засідання /а.с. 1, т. 1/, надсилання копії позовної заяви відповідачу /а.с. 7, 8, т. 1/, а також обгрунтованість застосування статті 75 при вирішенні спору з огляду на ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву та необхідних для розгляду справи по суті документів, витребуваних судом.
Судом також вірно вирішено питання щодо розподілу судових витрат згідно з правилами статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
Приймаючи до уваги викладені норми матеріального права, а також те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а також не забезпечені належними доказами у відповідності до правил статей 34, 35 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, зробив відповідні ним висновки та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже, підстави для зміни або скасування вказаного рішення суду відсутні.
Керуючись статтями 101, 102, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.07.2007 у справі №2-2/8132-2007 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді Н.П. Горошко
Ю.М. Гоголь