КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-7084/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко Л.В
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"29" вересня 2010 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого –судді Земляної Г.В.
суддів Зайця В.С., Цвіркуна Ю.І.
при секретарі Ломановій Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києва апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Опад»до Державної податкової інспекції у Житомирському районі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про нарахування податкового зобов’язання в сумі 35414 гривень,
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ОПАД" (далі позивач, ТОВ фірма "ОПАД") звернулося до суду з позовом в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Житомирському районі (далі відповідач, ДПІ в Житомирському районі) №0004101500/0 від 30.09.2009 року про визначення зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 33728 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1686 грн.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Житомирському районі № 0004101500/0 від 30.09.2009 року.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ДПІ в Житомирському районі подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишеню без змін, з наступних підстав.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 17.09.2009 року працівниками ДПІ у Житомирському районі проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2009 року, про що складено акт №1528/16-0.
30.09.2009 року за наслідками перевірки ДПІ у Житомирському районі винесене податкове повідомлення-рішення №0004101500/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 33728 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 168 грн.
Перевіркою встановлено порушення підприємством п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закон України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон), а також відповідно до пункту 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону, відповідно до якого податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, оригінал якої надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Також, до складі податкового кредиту липня 2009 року включено податкові накладні попередніх звітних періодів, крім того, в порушення пп. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону платник не скористався правом включення до складу податкового кредиту попередніх звітних періодів 2009 року сум податку по контрагентах без наявності податкових накладних.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивача прийшов до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту липня 2009 року податкові накладні попередніх звітних періодів, у зв'язку з чим у відповідача відсутні підстави щодо донараховування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 33728 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 168 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Колегією суддів вбачає, що Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України "Про податок на додан вартість".
Згідно п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Як вбачається з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 за № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Пунктом 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 вищезазначеного Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість").
Відповідно до п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов’язань із сплати податків.
Таким чином Законом України "Про податок на додану вартість" не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що норма Закону, яку, як вважає відповідач, порушив платник податків, не містить ніяких вказівок та обмежень по строках отримання податкової накладної, не обмежує строк дії права на формування податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи підприємством до складу податкового кредиту липня 2009 року включені податкові накладні попередніх звітних періодів, які фактично надійшли до підприємства у липні 2009 року.
Як зазначено в листі Державної податкової адміністрації України від №.11.08.2004 року № 15316/7/15-2417 у випадку, коли право на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулася оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.
Форма податкової декларації з податку на додану вартість затверджена Наказом України №166 від 30.05.2009 року, а саме, додаток 5 "Розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", передбачає внесення в неї даних податкових накладних попередніх звітних періодів: в розділі 2 "Податковий кредит" рядок рації з придбання ПДВ які надають право формування податкового кредиту. В колонці 3 додатку 5 вказано: "Період виписки податкових накладних, інших документів, що дають право на податковий кредит", а також дається пояснення значка "*"- будь-які податкові періоди в межах установлених Законом строків давності.
Встановлено також, що до складу податкового кредиту липні 2009 року TOB «ОПАД»були включені податкові накладні попередніх звітних періодів з дотриманням строків давності в 1095 днів.
Судовою колегією не приймаються доводи апелянта про не підтвердження дати отримання податкових накладних, за якими сума податку на додану вартість віднесена до податкового кредиту липня 2009 року з тих підстав, що на думку судової колегії реєстр отриманих податкових накладних, форма якого затверджена наказом ДПА України від 30.06.2005 року є належним доказом щодо таких обставин в даній адміністративній справі.
Крім того, відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судовою колегією також не приймаються до уваги доводи апелянта про порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на вимогу покупця, покупець має право звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до податкового органу за своїм місцезнаходженням з тих підстав, що вказана норма Закону встановлює п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону встановлює право платника податку, а не обов’язок вчиняти такі дії.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно п.п. 4.2.2 «в»Закону України «Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податковий орган при здійсненні перевірки повинен враховувати як завищення, так і заниження податкових зобов’язань. При перевірки правильності відображення податкових зобов’язань в декларації з ПДВ за липень 2009 року, при встановленні завищення податкового кредиту, відповідач повинен був встановити заниження податкового кредиту в минулих податкових періодах за рахунок не включення цих же податкових накладних.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 –204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції– без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі – залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця із дня складання у повному обсязі, тобто з 04 жовтня 2010 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: В.С.Заяць
Ю.І.Цвіркун
Повний текст ухвали виготовлений 04 жовтня 2010 року.