Категорія №2.11.17
ПОСТАНОВА
Іменем України
05 серпня 2010 року Справа № 2а-4410/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Захарової О.В.
при секретарі: Шабаліній О.С.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 12.07.2010)
від відповідача: Пасічника Д.С. (довіреність №18909/10 від 14.10.2009)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі у м.Луганську
про скасування першої податкової вимоги від 17.03.2010 №1/68, -
ВСТАНОВИВ:
07 червня 2010 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з зазначеним адміністративним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до ДПІ у Жовтневому районі м.Луганська була помилково подана декларація – форма «Податкового розрахунку земельного податку» від 29.01.2010. Відповідно до діючого законодавства позивач, як фізична особа – підприємець, який є платником єдиного податку звільнений від плати (податку) за землю згідно ст.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98 (в редакції Указу Президента №746/99 від 28.06.1999). 17.03.2010 відповідачем винесена перша податкова вимога №1/68 з визначенням суми податкового боргу з узгодженого податкового зобов’язання в розмірі 76,15 грн. Вважає податкову вимогу такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства та просить її скасувати.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав пояснення аналогічні викладеним у запереченні проти позову, суду пояснив, що відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України №2181 податкове зобов’язання, самостійне визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному чи судовому порядку. Враховуючи, що позивачем були подана декларація самостійно, сума податкового зобов’язання є узгодженою, та оскільки сума податкового зобов’язання позивачем сплачена не була, податковим органом була винесена спірна податкова вимога. Уточнюючий розрахунок після подання декларації позивач до ДПІ не надав, тому сума податкового зобов’язання вважається узгодженою з моменту подання податкового розрахунку земельного податку тобто з 29.01.2010.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, суд прийшов до наступного.
Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа – ОСОБА_3 зареєстрований в якості фізичної особи – підприємця виконавчим комітетом Луганської міської ради 03.11.2005 №НОМЕР_1 (а.с.10).
В якості платника податків позивач перебуває на обліку в ДПІ у Жовтневому районі у м.Луганську з 05.10.2006.
Судом встановлено, що 29.01.2010 за №3025 позивачем до ДПІ у Жовтневому районі у м.Луганську було подано податковий розрахунок земельного податку.
Відповідачем винесена перша податкова вимога №1/68, відповідно до якої податкове зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» в сумі 76,15 грн. (а.с. 8).
Вказана податкова вимога була оскаржена позивачем в адміністративному порядку, за результатами розгляду скарги відповідачем було прийнято рішення про залишення першої податкової вимоги від 17.03.2010 №1/68 без змін (а.с.14-16).
Податкова вимога також була оскаржена до ДПА в Луганській області, за результатами розгляду прийнято рішення про залишення скарги без розгляду у зв’язку поданням позову про оскарження вимоги до суду (а.с.39).
Позивач є платником єдиного податку, що підтверджується копією свідоцтва серії З№613699 від 25.12.2009 терміном дії на 2010 рік (а.с.9). Відповідно до вказаного свідоцтва, одним із видів діяльності позивача є здавання в оренду власного нерухомого майна; місце здійснення діяльності: м. Луганськ (а.с.9).
Позивач є власником двох об’єктів нерухомості за адресами: м.Луганськ, вул.Трамвайна,92, цільове використання – магазин, площею 0,021 га та за адресою: м.Луганськ, вул.Калугіна, 3/3, цільове використання – офіс, площею 0,0068 кв.м.
Відповідно до договорів оренди, зазначені вище приміщення були передані в оренду, а саме за адресою: м.Луганськ, вул.Трамвайна, б.92 «б» (договір оренди від 01.02.2010 з ТОВ «Пластикс-Україна» та за адресою: м.Луганськ, вул.Калугіна, 3/3 (договір оренди №1-04-10 від 01.03.2010 з приватним підприємцем ОСОБА_4.).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування», викладеного у новій редакції Указом від 28.06.1999 р. №746/99, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.
Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 №727»від 16.03.2000 р. № 507 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 450) суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 6 не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.
Таким чином, законодавством встановлені дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником плати (податку) за землю:
- перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, про що отримано свідоцтво про сплату єдиного податку;
- земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, мають використовуватися для провадження підприємницької діяльності.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач обрав спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку одним із видів діяльності якого є здавання в оренду власної нерухомості.
Земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, використовуються позивачем для підприємницької діяльності, оскільки приміщення за адресою: м.Луганськ, вул.Трамвайна, б.92 «б», та за адресою: м.Луганськ, вул.Калугіна, 3/3, які є невіддільними від земельних ділянок, були передані в оренду на підставі договорів оренди.
За таких обставин, суд вважає, що порушення позивачем вимог ст.ст. 5, 15 Закону України «Про плату за землю» відповідачем не доведено.
Суд приймає доводи позивача в частині узгодженого податкового зобов’язання. Дійсно, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181 -111 (із змінами і доповненнями) податкове зобов’язання самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. При цьому у разі, якщо платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок, що на думку відповідача позивач повинен був зробити після виявлення факту помилкового направлення декларації.
Однак при цьому суд вважає необхідним зазначити таке.
Позивачем при оскарженні спірної податкової вимоги до ДПІ в Жовтневому районі у м.Луганську було зазначено, що податковий розрахунок земельного податку до ДПІ був поданий ним помилково, про що свідчить скарга від 14.04.2010 (а.с.11).
Відповідачем у рішенні про результати розгляду первинної скарги ця обставина не врахована та не роз’яснено права позивача надання уточнюючого розрахунку (14-16).
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).
Беручи до уваги обставини справи, з урахуванням ч.1 ст.2 КАС України суд дійшов висновку, що при винесенні податкової вимоги від 17.03.2010 року №1/68 суб'єктом владних повноважень - ДПІ в Жовтневому районі у м.Луганську, не забезпечено дотримання вимог ч. 2 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України в частині обґрунтованості, тобто рішення прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Оскільки позивач не є платником земельного податку, перша податкова вимога від 17.03.2010 №1/68 підлягає скасуванню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Встановлені ст.ст. 105, 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними.
Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.
Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб’єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).
Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.
Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ “Мрія” до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
У справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.
Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв’язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб’єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представником відповідача в судовому засіданні не надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім доведено належними засобами доказування правомірність заявленого позову, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Питання по судових витратах вирішується наступним чином, відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 05 серпня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 17, 18, 71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі у м.Луганську про скасування першої податкової вимоги від 17.03.2010 №1/68, задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати першу податкову вимогу від 17.03.2010 №1/68.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок).
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Повний текст постанови складено і підписано 10 серпня 2010 року.
СуддяО.В. Захарова