АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц -7075/ 2010 Головуючий в 1 інстанції - Токар Н.В.
Категорія - 57 Доповідач - Петешенкова М.Ю.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Гайдук В.І.
суддів - Петешенкової М.Ю., Варенко О.П.
при секретарі - Кононенку І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційною скаргою
Управління Пенсійного Фонду України в м. Павлоград
на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Павлоград про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,-
ВСТАНОВИЛА:
Управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області звернулося до суду з апеляційною скаргою в якій просить постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року скасувати та ухвалити нову, якою відмовити позивачу в його позовних вимогах в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права /а. с. 25-26 /.
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі / а.с. 21-23 /.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області, де отримує пенсію за віком. Відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-1У позивачка має статус дитини війни, що підтверджується копією пенсійного посвідчення / а. с. 8 /.
Згідно ст.6 Закону № 2195-1У – дітям війни пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. Така редакція цієї стаття набула чинності з 01 січня 2006 року.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-1У – мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Отже, відповідно до положень вище зазначених законів пенсія позивача за віком повинна виплачуватись із збільшенням на 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни.
Водночас, щодо такого права позивача на період 2006 року, то підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за таких умов: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, в редакції, викладеній у Законі України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19 січня 2006 року, однак такі умови не настали.
Що ж до підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-У, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 Закону № 489-У.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», з урахуванням ст.111 цього Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, в період з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року позивач не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена, тобто позивач не мав права на підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а таке право виникло лише з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Відносно підвищення пенсії дітям війни у 2008 році, то відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, - спірні правовідносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 01 січня 2007 року, тобто відповідач зобов’язаний був нараховувати та виплачувати державну соціальну підтримку у вигляді підвищення пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, а розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється, згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України - для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Оскільки, відповідач наполягав на застосуванні річного строку для звернення до суду з позовом за період 2007-2008 років, то суд прийшов до висновку про відмову ОСОБА_1 в його позовних вимогах за період 2007-2008 роки у зв’язку з пропуском річного строку для звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки з клопотанням про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивач не звертався.
З урахуванням вище наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а постанову суду залишити без змін з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи та дав їм належну правову оцінку, постановив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
При вище викладених обставинах суд першої інстанції, прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду та встановлені обставини.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Павлограді – відхилити.
Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.
СУДДІ: