АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц – 5919/2010                            Головуючий в 1 інстанції  - Грищенко В.М.

Категорія  - 57                                                     Доповідач   -  Петешенкова М.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ          УКРАЇНИ

01 липня 2010 року          Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого    -  Гайдук В.В.

            суддів               -  Петешенкової М.Ю., Варенко О.П.

            при секретарі   -  Лещинської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

Управління Пенсійного фонду України

в Індустріальному районі м. Дніпропетровська

на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про стягнення щомісячної соціальної допомоги дітям війни, -

ВСТАНОВИЛА:

Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська (далі УПФУ) звернулося до суду  з апеляційною скаргою в якій просить постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2010 року скасувати та ухвалити нову, якою відмовити позивачці в її позовних вимогах в повному обсязі, посилаючись на те, що постанова ухвалена з порушенням норм матеріального права, зокрема неправильно застосовані положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» /а. с. 25/.

Зазначеною постановою від 25 лютого 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено  частково.

Суд визнав неправомірною бездіяльність УПФУ щодо нездійснення перерахунку та  виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Також, суд зобов’язав УПФУ  здійснити  перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та  ч. 1 ст. 28  Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з урахуванням фактично отриманих позивачем сум за зазначені періоди.

Судом вирішено питання щодо судових витрат по справі.

В іншій частині позовних вимог відмовлено / а. с. 22-24 /.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку УПФУ в Індустріальному районі м. Дніпропетровська, де отримує пенсію за віком. Відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-1У позивачка має статус дитини війни, що підтверджується копією пенсійного посвідчення / а. с. 8 /.

Згідно ст.6 Закону № 2195-1У – дітям війни пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. Така редакція цієї стаття набула чинності з 01 січня 2006 року.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-1У – мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Отже, відповідно до положень вище зазначених законів пенсія позивачки за віком повинна виплачуватись із збільшенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни.

Водночас, щодо такого права позивачки на період 2006 року, то підвищення пенсії дітям війни могло бути впроваджене за таких умов: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку визначеному Кабміном України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань  бюджету відповідно до вимог  ст. 110     Закону України «Про Державний  бюджет України на 2006 рік», в редакції, викладеній у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний  бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року.

Однак, такі умови не настали, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, щодо збільшення та виплати пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни за 2006 рік, - задоволенню не підлягають .

Що ж до підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-У, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, - було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 Закону №489-У.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», з урахуванням ст.111  цього Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України  (є неконституційним).

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що  визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення  про їх неконституційність.

Отже, в період з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року позивачка не мала права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена, тобто позивачка не мала права на підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в цей період, а таке право виникло лише з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Відносно підвищення пенсії дітям війни у 2008 році, то  відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в такій редакції: « Дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  ) до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів»

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, - спірні правовідносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 01 січня 2007 року, тобто відповідач зобов’язаний був нараховувати та виплачувати державну соціальну підтримку у вигляді підвищення пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, а розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється, згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку, що за конституційними нормами та виходячи з пріоритетів законів над підзаконними актами, - відповідач повинен здійснювати нарахування та виплату підвищення пенсії дітям війни (в тому числі і позивачці) виходячи з розмірів встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-1У, а не на підставі підзаконного акту - постанови Кабміну України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

З урахуванням вище наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а постанову суду залишити без змін  з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував  права та обов’язки сторін, обставини справи та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

При вище викладених обставинах суд першої інстанції, в силу ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1  

 Приведені в апеляційній скарзі доводи УПФУ  не можуть бути  прийняті до уваги, оскільки вони  зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується  на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення пенсії, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що  розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду та встановлені обставини.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська – відхилити.

Постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2010 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.

Головуючий :

Судді :