УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

14 жовтня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого –

суддів:

при секретарі          

Гайдук В.І.,

Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

Самоткані В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

по апеляційній скарзі ОСОБА_5

на рішення  Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2010 року

у цивільній справі за позовом  ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, третя особа – Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним, –

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 07 травня 2004 року, не усвідомлюючи значення своїх дій внаслідок хворобливого стану здоров’я, уклала договір дарування належної їй квартири АДРЕСА_1 на користь свого онука ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 після чого вона дізналася про відкриття спадщини у вигляді спірної квартири, яку вона не мала наміру відчужувати та прийняти яку виявили намір відповідачі, тому позивачка просила суд визнати недійсним договір дарування спірної квартири від 07 травня 2004 року, посвідчений державним нотаріусом Першої дніпропетровської ДНК, реєстровий №-4-1881.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня          2010 року позов задоволено в повному обсязі, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 07 травня 2004 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, посвідчений державним нотаріусом Першої дніпропетровської ДНК, реєстровий №4-1881; стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 72,28 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів не знаходить підстав для задоволення скарги та скасування або зміни рішення суду, виходячи з наступного.

Встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 1998 року ОСОБА_6 набула право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.9, 89, 90 ), де була зареєстрована.  

В подальшому, 07 травня 2004 року ОСОБА_6 уклала договір дарування вказаної спірної квартири з онуком ОСОБА_8, що нотаріально було посвідчено Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 4-1881 (а.с.13,86 т.1).

Після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 (а.с.17 т.1) відкрилася спадщина на спірну квартиру, про прийняття якої до нотаріальної контори звернулися відповідачі – мати ОСОБА_7 та батько ОСОБА_5

Звертаючись у лютому 2007 року із  даним позовом ОСОБА_6 зазначала, що з 2003 року хворіє на психічне захворювання, яке спричиняє тимчасову втрату пам’яті та дезорієнтацію у часі та просторі, а відтак, суду належало встановити та перевірити факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення та значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

Відповідно до ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, зокрема, психічний стан особи.

За клопотанням представника позивача, на підставі ухвали суду, по справі була проведена амбулаторна судово-психіатрична експертиза, про що експертною комісією складено 20 серпня 2007 року акт № 305 КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня», за висновками якого ОСОБА_6 приблизно з 2003 року проявляє ознаки хронічного стійкого психічного розладу в формі судинної деменції та за психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій в період укладення договору дарування 07 травня 2004 року (т.1 а.с.60-62).

За вимогами ч.ч.6,7 ст.147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу, однак незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.

Колегія суддів приймаючи до уваги наведені норми, не знаходить будь-яких доказів, що будь-яким чином спростовували б як фактичні дані, надані експертам для дослідження, так і сам висновок експертів, а так само в матеріалах справи відсутні будь-які інші мотиви, що мали б фактичне підґрунтя для сумнівів у кваліфікації експертів при проведенні експертизи.

Доводи відповідача ОСОБА_5 , що висновки експертизи базуються  лише на медичній довідці виданій  лікарем ОСОБА_9 18 грудня 2003 р. та на поясненнях ОСОБА_7 - дочки ОСОБА_6, є безпідставними,  оскільки,  як зазначено у висновку, експертиза проводилась за участю досліджуваної ОСОБА_6, матеріалів  цивільної справи, медичної документації (а.с.61).

Також не можна взяти до уваги посилання відповідача ОСОБА_5 на некомпетентність лікаря, який вказав діагноз позивачки у медичній довідці, та установи психоматичного центру, де проходила обстеження позивачка в 2003, 2004, 2007 роках, оскільки такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи документами про кваліфікацію лікаря ОСОБА_9, Положенням про психоневрологічне відділення (для лікування хворих із граничними станами і психоматичними розладами), наказом обласної клінічної лікарні    ім. Мечнікова про створення такого відділення (а.с. 153-158,179-180 т.1)

За змістом ч.ч.1,3 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно із ч.2 ст.179 ЦПК України для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

При цьому суд, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відтак, колегія суддів перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та, встановлюючи час, з якого позивачка не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, приймає до уваги не тільки висновок судово-психіатричної експертизи,  а й факти звернення до лікаря-психіатра та описаний ним стан оглянутої особи позивачки, показання свідків, пояснення експерта в судовому засіданні та висновок судово-технічної експертизи медичних документів на предмет визначення часу їх складання та особи, відповідно до якого зазначене встановити не представляється можливим (а.с.т.1 а.с.170-173), що в своєму взаємозв’язку не становить між собою протиріч і констатують той факт, що позивачка на момент укладення договору дарування дійсно не могла розуміти значення своїх дій.

Відповідач ОСОБА_5, висловлюючи сумніви щодо висновків  амбулаторної судово-психіатричної експертизи, під час слухання справи ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції клопотання про проведення додаткової чи повторної експертизи, в порядку ст.150 ЦПК України, не заявляв.

Посилання відповідача ОСОБА_5 в апеляційній скарзі на те, що позивачка усвідомлювала значення своїх дій під час укладення договору, оскільки процедура переоформлення права власності займала значний час, в тому числі по підготовці документів, зокрема, вона особисто зверталася до БТІ для одержання витягу з реєстру прав власності, особисто одержала витяг, після укладення договору дарування знялася з реєстрації, не спростовують висновків суду та не доводять здатність особи в момент укладення договору усвідомлювати свої дії. Так, зазначені діяння позивачки лише свідчать про об’єктивну сторону її вчинків, тобто про конкретний акт поведінки особи у певному місці і в певний час, однак не свідчать з суб’єктивної сторони ставлення її свідомості і волі до вчинюваних дій і їх наслідків, а відтак, дані факти лише свідчать про те, що позивачка могла керувати своїми діями, проте не доводять того, що вона могла усвідомлювати їх наслідки, оскільки з 2003 р. проявляла хворобливий стан здоров’я.  

Колегія суддів відзначає, що за ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, як вказує Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях, право на справедливий судовий розгляд вимагає від суду вмотивовувати своє рішення, що одначе не може тлумачитися як відповідь на кожний аргумент чи довід сторони, і обсяг чого визначається в залежності від обставин справи, коли справедливість процесу вимагає, щоб мотиви рішення, реально розв’язували питання, що поставлені перед судом у зв’язку зі спором, а не полягали у беззастережному переліку тверджень суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права і відсутні передбачені ст.309 ЦПК України підстави для скасування або зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді