Справа № 2 -  2115  / 10

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

іменем україни

11 жовтня      2010   року   Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого  судді Яковенко Н.Л.,

при секретарі   Слепченко Я.В.,

за участю:

    представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу   за позовом ОСОБА_6  до ОСОБА_7, Полтавської міської ради, Київської районної в місті Полтаві ради, Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор»    про визнання права власності, поділ домоволодіння,  -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_6 04 січня 2010  року звернувся в Київський районний суд міста Полтави з позовом про визнання права власності, поділ домоволодіння.

В поданій до суду позовній заяві посилався на те,  що він та відповідач ОСОБА_7 є співвласниками в рівних частках домоволодіння по АДРЕСА_1 в 1981 році рішенням суду було встановлено порядок користування будинком.  Крім того, рішенням суду  в 1991 році  було визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1  Вказував, що ним було здійснено перепланування та переобладнання частини приміщень, побудовано самовільні споруди.

Просив  суд визнати перепланування та переобладнання в будинку такими, що  відповідають будівельним нормам та не порушують права інших осіб, визнати за ним право користування в буд. літ. «А-1» по АДРЕСА_1 із змінами, що відбулися в результаті перепланування та переобладнання в кімнаті 2-2,  в прибудові «а4» приміщеннями 2-5, 2-1, 2-4.     Просив також  визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно: сараї літ. «К», «Л», «М», прибудову літ. «а4», ганок літ. «а5».    Просив суд зобов’язати ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» зареєструвати здійснені перепланування та самовільні споруди.   Також в поданій до суду позовній заяві просив   суд поділити житловий будинок з господарськими спорудами між співвласниками, надавши йому в користування в будинку літ «А-1» кімнати 2-2, 2-3, 2-4, 2-5,  визначивши нумерацію квартири № 2; сараї «К», «Л», «М», вбиральню літ. «П», ? частину колодязя, огорожі № 6, № 7, ворота, ? частину вимощення. ОСОБА_7 просив виділити в буд. «А-1»  приміщення 1-1, 1-2, 1-3, визначивши нумерацію квартири № 1; сараї «В», «в», погріб, вбиральня, 1-2 частину колодязя, огорожу № 4, ворота огорожі № 2, ? частину вимощення.  

11 жовтня 2010 року позивачем ОСОБА_6 подано до суду додаткову заяву, в якій просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_7 понесені судові витрати, в тому числі – сплачене державне мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення та витрати на проведення судової експертизи.  

В судовому засіданні представники позивача  повністю підтримав подану до суду позовну заяву, посилаючись на викладені в ній обставини.

Відповідач ОСОБА_7 та  її представники в судовому засіданні позовні вимоги не визнавали.   Вважають, що  судовим рішенням уже встановлено порядок користування земельною ділянкою, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача. Крім того, самовільні споруди побудовані позивачем без згоди відповідача,  без дотримання будівельних норм та правил та збудовані на ділянці, що виділена в користування відповідачу.  В задоволенні вимог просили суд відмовити в повному обсязі.  

Інші особи до суду не з’явилися, будучи повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та її представників, дослідивши зібрані в справі докази, матеріали цивільної справи № 1-123/91,   приходить до наступних  висновків.

Судом встановлено позивач ОСОБА_6  відповідно до свідоцтва про право власності від  06 січня  1990 року № 40 є власником ? частини жилого будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами в АДРЕСА_1  

Відповідач ОСОБА_7 є власником ? частини вказаного домоволодіння  згідно свідоцтва про право власності № 39 від 06 січня 1990 року.  

Судом встановлено, що земельна ділянка в АДРЕСА_1 знаходиться в користуванні співвласників домоволодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Відповідно до свідоцтва № 214 на забудову  садиби, площа земельної  ділянки згідно плану  має складати 0,16 га.  Як вбачається з даних технічного паспорта на спірне домоволодіння, виготовленого станом на 26 серпня 2009 року, площе земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння, складає 1781 кв.м.

Відповідно до висновку № 124-10 судової будівельно-технічної експертизи від 07 вересня 2010 року фактично сторони по справі користуються земельною ділянкою загальною площею 1735 кв.м.

Також судом встановлено, що рішенням  Київського народного суду м. Полтави від 20 грудня 1991 року по справі № 2-123/91 було визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 виділено в користування ОСОБА_7 всього 900 кв.м., в користування ОСОБА_6 – всього 900 кв.м.  Тобто, згідно судового рішення,   сторони мають користуватися  земельною ділянкою загальною площею 1800 кв.м.

Будь-які підстави для  зміни встановленого судом  порядку користування  спірною земельною ділянкою позивачем ОСОБА_6  не наведено та не встановлено в судовому засіданні.

Також встановлено, що  згідно з даними технічного паспорту на домоволодіння по АДРЕСА_1 самовільно побудованими є прибудова «а4»: приміщення 2-4, при новому будівництві площею 8,4 кв.м., ганок «а5»: приміщення 2-2, при переплануванні площею 13,1 кв.м., сарай «К», «Л», «М».

Відповідно до ст. 376 ЦК України  житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.  Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Згідно п. 4 ст. 60 ЦПК – доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач ОСОБА_7, будучи співвласником домоволодіння по АДРЕСА_1 а також користувачем земельної ділянки за вказаною адресою, заперечувала в судовому засіданні    щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_6 в повному обсязі, як щодо визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, так і щодо розподілу домоволодіння.

Позивач ОСОБА_6, звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання за ним права власності на самовільні споруди, жодних доказів про те, що такі споруди збудовані саме в межах земельної ділянки, виділеної йому  в користування за рішенням суду 1991 року, а не співвласнику  ОСОБА_7,  надано не було.  

Станом на час розгляду справи судом, розмір земельної ділянки в АДРЕСА_1 сторонами не уточнено, клопотання про витребування чи залучення відповідних доказів не заявлялися.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що  позивачем ОСОБА_6  не доведено, що  побудовані самовільно приміщення збудовані саме на земельній ділянці, що  була йому відведена для цієї мети, що співвласник домоволодіння та користувач земельної ділянки не  заперечує проти визнання права власності на  таке  нерухоме майно.

Тому суд, вирішуючи справу в межах наданих до суду доказів,  приходить до висновку, що  позовні вимоги ОСОБА_6 в частині визнання права власності на  побудовані самовільно приміщення  задоволенню не підлягають.  

Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.   Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.    Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.   Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Як встановлено судом,  рішенням народного суду Полтавського району від 03 лютого 1981  року по справі № 2-87, яке вступило в законну силу, встановлені частки співвласників спірного домоволодіння по ? частині  та проведено реальний розподіл  домоволодіння  між співвласниками ОСОБА_6 та ОСОБА_7  Зокрема, ОСОБА_6 виділено в реальне користування тамбур І площею 5,8 кв.м., кінату 2 площею 7,24 кв.м., кімнату 3 площею 13,01 кв.м., кімнату 4 площею 11,34 кв.м., зобов’язавши його закласти дверний проріз. В користування ОСОБА_7 виділено кімнату 5 площею 11,10 кв.м., кімнату 6 площею 20,5 кв.м., погріб площею 14,1 кв.м., зобов’язавши її зробити окремий вихід згідно з планом.  

Також встановлено, що сказане судове рішення було зареєстровано 16 березня 1983 року в сільській раді.

За таких обставин, суд приходить до в висновку, що судове рішення про розподіл домоволодіння є   обов’язковим для сторін по справі, правові підстави для проведення повторного розподілу відсутні,   позовні вимоги ОСОБА_6 є безпідставними та не підлягають задоволенню.

 Відповідно до  ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі  його  порушення, невизнання або оспорювання.   Нормами ст. 16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Позивач ОСОБА_6  в судовому порядку просить визнати перепланування та переобладнання в будинку такими, що  відповідають будівельним нормам та не порушують права інших осіб, а також визнати за ним право користування в буд. літ. «А-1» по АДРЕСА_1 із змінами, що відбулися в результаті перепланування та переобладнання в кімнаті 2-2,  в прибудові «а4» приміщеннями 2-5, 2-1, 2-4.    

Такі вимоги ОСОБА_6 не ґрунтуються на нормах цивільного законодавства, суперечать загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. 3 ЦК України. Відповідність побудов чи споруд будівельним нормам та правилам не може встановлюватися судовим рішенням, а право позивача користуватися в  буд. літ. «А-1» по АДРЕСА_1 кімнатою 2-2, а також   приміщеннями 2-5, 2-1, 2-4 не оспорювалося жодним із відповідачів.    

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 не підлягають задоволенню в повному обсязі.  

Оскільки в судовому засіданні не встановлено будь-яких порушення прав позивача ОСОБА_6  відповідачем  Приватним підприємством Полтавське БТІ «Інвентаризатор», тому вимоги щодо зобов’язання ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» здійснити реєстрацію є безпідставними та не підлягають задоволенню.

У зв’язку з відмовою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6  понесені ним  судові витрати не підлягають йому відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И  Р І Ш И В  :

В задоволення позовних вимог ОСОБА_6  до ОСОБА_7, Полтавської міської ради, Київської районної в місті Полтаві ради, Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор»    про визнання права власності, поділ домоволодіння відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави  шляхом  подачі апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після  закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи  апеляційним судом.

Головуючий  суддя               /підпис/         Н.Л.Яковенко         Суддя                                 Н.Л.Яковенко