справа № 22-5483 головуючий у 1-й інстанції: Пізняхівський Ф.М.
категорія: доповідач: Наумчук М.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Наумчука М.І.
суддів: Олійник А.С., Шахової О.В.
при секретарі Голуб К.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, треті особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Васильківської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, до ОСОБА_1, ОСОБА_4, що діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, треті особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ВГІРФО Святошинського РУГУ МВС України в м. Києві, про зобов‘язання не чинити перешкод в користуванні квартирою та видати дублікати ключів від даної квартири та виділити в користування кімнату
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 лютого 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
В серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до неповнолітнього ОСОБА_2, в інтересах якого діяла ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, - квартирою АДРЕСА_2 в м. Києві. Зазначав, що він разом з батьками вселився в спірне жиле приміщення на підставі обмінного ордеру від 26.04.1986 року. В цьому жилому приміщенні зареєстрований його син ОСОБА_2 Однак, останній жодного дня у вказаній квартирі не проживав, позивач разом з дружиною ОСОБА_3 та їх двома неповнолітніми дітьми мешкали у квартирі АДРЕСА_1. В цьому населеному пункті неповнолітній ОСОБА_2 відвідував дитячий садок та пішов в 1999 році в школу. Позивач з 2003 року з сім’єю не проживає, в 2005 році розірвав шлюб.
Посилаючись на викладені обставини позивач просив задовольнити вимоги, визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_2 в м. Києві в зв’язку із відсутністю в ньому понад встановлені ст. 71 ЖК України строки.
В жовтні 2007 року ОСОБА_3 подала позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов’язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням та встановлення порядку користування ним. В обґрунтування позову вказувала, що 03.02.1990 року між нею та відповідачем був укладений шлюб, від якого вони мають двох дітей: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Васильківського міськрайонного суду від 14.03.2005 року шлюб між подружжям розірвано. 23.02.1999 року ОСОБА_2, як син відповідача, був зареєстрований за місцем проживання батька, - у квартирі АДРЕСА_2. Починаючи з 2007 року ОСОБА_1 чинить перешкоди в користуванні жилим приміщенням ОСОБА_2, останній позбавлений можливості користуватися своїми речами, які знаходяться у квартирі, оскільки замки на вхідних дверях було замінено, відповідач не впускає сина у квартиру. На підставі викладеного в поданій в інтересах неповнолітнього позовній заяві ОСОБА_3 просила зобов’язати ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 в користуванні квартирою, видати дублікати ключів від вхідних дверей, виділити в користування останньому кімнату площею 14,7 кв. м. у цій квартирі (т. 2 а. с. 3).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06.02.2007 року зазначені позови об’єднані в одне провадження (т. 1 а. с. 26-а, 26-б).
В процесі розгляду справи ОСОБА_3 подала в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 позовну заяву, в якій просила виселити із спірної квартири ОСОБА_4, її дочку ОСОБА_5, яких зазначила відповідачами (т. 1 а. с. 85). В обґрунтування цих вимог вказувала на те, що останні вселилась в жиле приміщення без її, як представника неповнолітнього, який має право на користування квартирою, згоди.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.02.2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні квартирою АДРЕСА_2 в м. Києві та передати йому ключі від цієї квартири. ОСОБА_4, її неповнолітню дочку ОСОБА_5 виселено з цього жилого приміщення.
В задоволенні вимог ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою і виділення в користування окремої кімнати відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення заявленого ним позову і відмову в позові ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 Вважає, що зроблені в рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи, зібраним доказам суд не дав належної оцінки, норми матеріального права застосовані неправильно. Неповнолітній ОСОБА_2 жодного дня не проживав у спірному жилому приміщенні, а тому втратив право на користування ним. Він проживає разом з матір’ю в м. Василькові, там відвідував дошкільний заклад та навчається в школі, у квартирі будь-яких належних йому речей нема.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_2 була надана в 1968 році матері ОСОБА_1 ОСОБА_6 на сім’ю з чотирьох осіб, до складу якої, крім неї, входили чоловік та дочка (ОСОБА_7О.) і син (позивач за первісним позовом). Згодом ОСОБА_7 вибула з цього жилого приміщення, в зв’язку з чим на нього був виписаний новий ордер (т. 2 а. с. 4, 6).
Зазначені обставини ніким не оспорюють ся.
В квартирі 23.02.1999 року був зареєстрований син ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент його реєстрації право на користування квартирою мали ОСОБА_1 і його мати ОСОБА_6, які були зареєстровані у квартирі (т. 1 а. с. 6).
В зв’язку із реєстрацією ОСОБА_2 у квартирі в нього виникло право на користування цим жилим приміщенням.
Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування зазначеним жилим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що в зв’язку із досягненням дитиною 14 років вона самостійно визначає місце свого проживання з одним із батьків, а тому має право на користування квартирою, в якій проживає його батько ОСОБА_1
Однак, погодитись з таким висновком неможливо, оскільки норма матеріального права, на яку послався суд при вирішенні спору (ст. 160 СК України), застосована неправильно.
Системний аналіз змісту зазначеної норми дає підстави вважати, що дитина, яка досягла 14 років, може на власний розсуд вибирати з ким із батьків їй проживати у випадку, коли кожен з них бажає, щоб вона проживала разом з ним.
Однак, саме по собі бажання дитини проживати з тим з батьків хто заперечує проти цього та при відсутності у неї права на користування жилим приміщенням, в якому проживає такий з батьків або втрати цього права, нема підстав для висновку, що реалізація права дитини на обрання з ким із батьків проживати може бути проведена шляхом її вселення до такого батька при відсутності зазначених умов.
Тому, при вирішенні спору, з врахуванням заперечення батька ОСОБА_8 проти проживання з ним ОСОБА_2, суду першої інстанції належало з’ясувати, чи має останній право на користування жилим приміщенням, в яке він має намір вселитись, та перевірити обгрунтованість поданого ОСОБА_8 позову про втрату ним такого права.
З приводу існування обставин, на які останній посилався в обгрунтування зазначених вимог, суд першої інстанції ніяких висновків не зробив.
Між тим, поданими ОСОБА_8 доказами підтверджується, що ОСОБА_2, після реєстрації в спірному жилому приміщенні, проживав разом з матір’ю в м. Василькові Київської області. В цьому населеному пункті він відвідував дошкільний заклад та ходив у школу (т. 1 а. с. 8, 36).
З матір’ю (ОСОБА_3В.) залишений проживати ОСОБА_2 і відповідно до ухваленого Васильківським міськрайонним судом Київської області рішення від 14.03.2005 року, яким розірвано шлюб між його батьками (т. 2 а. с. 10).
Будь-яких доказів, які б свідчили про користування ОСОБА_2 або ж використання квартири АДРЕСА_2 його законним представником в інтересах неповнолітнього, не подано.
Оскільки ОСОБА_2 після реєстрації у квартирі проживав разом з матір’ю, то, в силу ст. 29 ЦК України, її місце проживання є і місцем проживання неповнолітнього.
Відповідно до ст. 71 ЖК України, роз’яснень, викладених в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2, з наступними змінами, “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім’ї жиле приміщення за ними зберігається протягом шести місяців.
З моменту реєстрації ОСОБА_2 у спірній квартирі і виникнення у нього права на користування цим жилим приміщенням, до намагання вселитись у квартиру і звернення з позовом в суд пройшло більше 8 років, тобто цей строк значно перевищує, передбачений ст. 71 ЖК України.
На обставини, які б свідчили про поважність причин відсутності ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2 його законний представник взагалі не посилається, доказів на підтвердження їх існування не надала.
З врахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_8 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування спірним жилим приміщенням з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України, а тому скасовує рішення суду першої інстанції в цій частині і ухвалює нове про задоволення поданого ним позову.
Оскільки ОСОБА_2 визнається таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_2 в м. Києві, то в задоволенні поданого в його інтересах позову необхідно відмовити в зв’язку з тим, що із втратою особою права, його порушення, а, відповідно, і захист неможливий.
За таких обставин колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу і ухвалює нове рішення виходячи з наведених міркувань.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 лютого 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, - квартирою АДРЕСА_2 в м. Києві.
В задоволенні зустрічного позову, поданого ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
головуючий: судді: