справа № 22-14310 головуючий у 1-й інстанції: Бужак Н.П.
категорія: доповідач: Наумчук М.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Наумчука М.І.
суддів: Олійник А.С., Головачова Я.В.
при секретарі Голуб К.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Оборони України «Укроборонбуд», треті особи: Міністерство Оборони України, ОСОБА_2, про зобов’язання забезпечити благоустроєним жилим приміщенням в м. Одеса
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення заявлених ним вимог. Посилається на те, що справу розглянуто неповноважним суддею, оскільки його письмова заява про відвід не була розглянута останньою. Викладені в рішенні висновки про неподання ним доказів на підтвердження виселення з будинку на АДРЕСА_1 в м. Одесі безпідставні і спростовуються долученими до справи документами, які свідчать про незаконне розпорядження цим будинком відповідачем. Необгрунтованим є висновок про те, що Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства Оборони України «Укроборонбуд» не було стороною в акті прийому-передачі цього будинку від 01.11.2006 року, а лише діяло в інтересах Міністерства оборони України відповідно до довіреності. При цьому не було враховано, що рішеннями судів використання вказаної довіреності визнане незаконним. Оскільки права позивача порушені саме відповідачем, то останній є відповідальною перед ним особою. Позивач ніколи не стверджував, що його не виселяли з будинку на АДРЕСА_1 в м. Одесі. Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 24.01.2009 року було ухвалене по спору між іншими сторонами, тому суд не міг посилатись на викладені в ньому висновки. Помилковим є застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, положень ст. 42 ЖК України, Інструкції від 06.10.2006 року, оскільки повідомлень про зняття з обліку осіб, які потребують покращення житлових умов, ні його батько, ні він не отримували. Обставини перебування батька позивача на такому обліку не з’ясовані. Батько після переведення для проходження служби в інше місце не міг стати на квартирний облік, тому що на той час Латвія не входила до складу СРСР і не повинна була забезпечувати житлом офіцерів, які проходили військову службу у цій державі. Відповідач не заперечує, що ним втрачено зв’язок із Збройними Силами СРСР, а тому він міг бути виселений з військового містечка з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення. Будинок, в якому позивач був зареєстрований, входив до складу житлового фонду, його проживання в ньому підтверджується долученими до справи документами і фактично визнається Міністерством оборони, оскільки останнє не виступало проти його реєстрації і проживання. Позивача безпідставно позбавлено права на житло, однак судом цього враховано не було.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1, яка була предметом розгляду, він просив ухвалити рішення, яким зобов’язати Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства Оборони України «Укроборонбуд» забезпечити його сім’ю в складі чотирьох осіб благоустроєним жилим приміщенням в м. Одесі. Як на підставу задоволення вимог вказував, що він з 1990 року був прописаний у будинку на АДРЕСА_1 в м. Одесі, який знаходився на території військового містечка №2, а його батько, разом із сім’єю, до складу якої входив і позивач, перебував в черзі на отримання житла. Однак, житлом ні позивач, ні батько забезпечені не були, земельна ділянка, на якій розташований будинок, продана відповідачем. Тому позивач вважає, що він міг бути виселений з будинку, який підлягає знесенню, з наданням іншого благоустроєного приміщення. Надання такого приміщення передбачено і для осіб, які підлягають виселенню з військових містечок в зв’язку із втратою зв’язку із Збройними Силами СРСР. Оскільки відповідач приміщення не надав, то ОСОБА_1 просив задовольнити позов.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції правильно виходив з того, що доказів, які б свідчили про виселення відповідачем позивача разом із сім’єю з будинку на АДРЕСА_1 в м. Одесі, в зв’язку з чим у Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Оборони України «Укроборонбуд» міг виникнути обов’язок по наданню йому благоустроєного жилого приміщення, не подано.
Доводи апелянта про необгрунтованість такого висновку безпідставні і підлягають відхиленню.
Судовими рішеннями у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про забезпечення житлом, які набрали законної сили, встановлено, що він з 1987 року не проживав у будинку на АДРЕСА_1 в м. Одесі, а був лише зареєстрований за юридичною адресою військової частини (а. с. 42, 47-50).
Оскільки зазначена обставина встановлена щодо ОСОБА_1, який брав участь у справі, то вона, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, не підлягає доказуванню при розгляді даної справи.
З огляду на викладене та положень цивільного процесуального законодавства неможливо погодитись з доводами апелянта про помилкове посилання суду на вказані рішення.
Виходячи з підстав і предмету позову, що розглядався, та недоведеності виселення відповідачем позивача з будинку на АДРЕСА_1 в м. Одесі судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні заявлених ОСОБА_1 вимог.
Тому колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують викладеного і наведених в рішенні суду першої інстанції висновків цій частині.
Позивач не обґрунтовував позов виникненням у нього права на отримання житла у зв’язку із перебуванням у черзі на покращення житлових умов та тим, що надійшла його черга на отримання жилого приміщення.
Тому суд не повинен був з’ясовувати обставини, пов’язані з перебуванням позивача і його батька на квартирному обліку.
Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на розгляд справи неповноважним суддею.
В справі відсутній письмовий відвід судді Бужак Н.П. про не розгляд якого зазначає ОСОБА_1
Повідомлення голови Шевченківського районного суду м. Києва від 17.03.2009 року №С-66/09 ОСОБА_1 про те, що його скарга від 17.02.2009 року передана судді Бужак Н.П. не підтверджує її отримання останньою.
Крім цього, ОСОБА_1 був присутнім в судовому засіданні 30.03.2009 року і йому мало бути достеменно відомо про відсутність в матеріалах справи його скарги від 17.02.2009 року, в якій вказувалось про відвід судді Бужак Н,П. та її не розгляд. Однак, будь-яких клопотань з приводу долучення скарги до матеріалів справи або ж відкладення розгляду справи з метою її отримання позивач не заявляв. В цьому судовому засіданні позивачем був заявлений відвід судді, який вирішений в передбаченому чинним законодавством порядку (а. с. 32, 33).
Виходячи з викладеного колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про розгляд справи неповноважним суддею, а посилання на існування скарги від 17.02.2009 року та її не розгляд розцінює як недобросовісне здійснення ним своїх процесуальних прав і бажання використати цю обставину як підставу для скасування законного рішення.
За таких обставин колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і залишає без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
головуючий:
судді: