Справа № 2-247/10  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И  

  12 жовтня 2010 року                                          м. Монастирище  

Монастирищенський районний суд  Черкаської області  

 в складі: головуючої  - судді:                             Мазай Н.В.

при секретарі:                                      Возній В.В.

з участю представника позивача :     ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2: ОСОБА_3

представника відповідача Петрівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області :                                              Борейка Г.Г.                  

           розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище справу за позовом   ОСОБА_6  до Петрівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, ОСОБА_2  про визнання заповіту нікчемним,       

в с т а н о в и в :  

   Позивач  звернувся в суд з позовом до відповідачів про визнання заповіту нікчемним посилаючись на те, що в 1987 році  їх сім’ї, яка складалась з батьків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та нього в АДРЕСА_1 з комунального житлового фонду була виділена двохкімнатна квартира за № 25. Отже, саме враховуючи його як члена сім’ї була визначена 2-кімнатна квартира. 30.04.1992 року ОСОБА_8 померла. Закінчивши навчання в Ленінградському політехнічному інституті позивач був розприділений як молодий спеціаліст, на роботу в м. Дорогобуж Смоленської області, в зв’язку з чим правовий зв'язок з зазначеною квартирою припинив. В 1994 році ОСОБА_7 приватизував вказану 2-кімнатну квартиру, а 21.02.1995 року в держнотконторі Монастирищенського районного нотаріального округу зареєстрував заповіт в реєстрі за № 337, яким розпорядився квартирою на його користь. Після смерті дружини ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2, поселившись в належному їй на праві приватної власності житловому будинку в с. Летичівка. За два роки до смерті ОСОБА_7 в помешканні ОСОБА_2 нею та її сином були створені неможливі для ОСОБА_7 умови для проживання, в зв’язку з чим він переселився в 2-кімнатну квартиру в АДРЕСА_1. Восени 2006 року стан ОСОБА_7 погіршився. ОСОБА_2 підселилась до ОСОБА_7 та надавала йому відповідно допомогу. В листопаді 2006 року позивач прибув в м. Монастирище для організації проведення хірургічної операції ОСОБА_7. Останній в присутності ОСОБА_2 підтвердив наявність заповіту на квартиру на його ім’я та вказав, що на випадок його смерті квартира залишається позивачу, а все рухоме майно, що в квартирі, ОСОБА_2, що остання не заперечила. ІНФОРМАЦІЯ_2  ОСОБА_7 помер. Як з’ясувалось після його смерті, мається заповіт від 22.06.2007 року від його імені, який зареєстрований у Петрівській сільській раді в реєстрі за № 6. Вказаним заповітом ОСОБА_7 розпорядився усім майном, яке йому буде належати на час смерті, в рівних долях ОСОБА_2 та позивачу. ОСОБА_7 був постійним жителем м. Монастирище, де відповідно до ЗУ «Про нотаріат» від 02.09.1993 року нотаріальні дії повинні вчиняти державна та приватна нотконтори Монастирищенського районного нотаріального округу. Заповіт посвідчений секретарем Петрівської сільської ради Монастирищенського району, чим порушені ЗУ від 21.05.1997 року « Про місцеве самоврядування в Україні», ЗУ від 02.09.1993 року «Про нотаріат», «Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України». Відповідно до ст. 38 ч.1 п. б п 5 ЗУ «Про місцеве самоврядування» до віддання виконкомів сільських рад належать делеговані повноваження щодо вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання. Отже, нотаріальні дії органу місцевого самоврядування повинні провадитись лише в адміністративних межах даного органу, тобто на території Петрівської  сільської ради Монастирищенського району. В ст. 13-1 ЗУ «Про нотаріат» конкретно зазначено, що «нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом». Отже, секретарем Петрівської сільської ради Мусейчук Н.В. посвідченням заповіту від 22.06.2007 р. вчинений завідомо неправомірний правочин. Відповідно до ст. 41 ч. 2 ЗУ «Про нотаріат» нотаріальні дії вчиняються  в приміщенні виконкому, яке є робочим місцем особи, яка вчиняє нотаріальні дії. Секретар виконкому Петрівської сільської ради посвідчила заповіт всупереч зазначеним вимогам по місцю проживання ОСОБА_7. Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. В заповіті від 22.06.2007 року не зазначено місце його складення та час складення. Крім того, відповідно до п.8 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів, сільських, селищних міських Рад народних депутатів України якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням виконкому, то в посвідчуючому напису на документі і в реєстрі нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії ( на дому, в лікарні та ін.) із зазначенням адреси, а також причини цього. Ця вимога не виконана секретарем виконкому Петрівської  сільської ради, зокрема, не зазначена ні адреса, ні причина. Чинне законодавство формі заповіту та порядку його посвідчення надає виключно важливе значення. Відповідно до ст. 1257 ч. 1 ЦК України заповіт складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, є нікчемним. Отже, секретар виконкому Петрівської сільської ради Монастирищенського району Мусейчук Н.В. являється посадовою особою, яка не мала права складати та посвідчувати заповіт, порушила вимоги щодо порядку та форми заповіту. Просить визнати оспорюваний заповіт нікчемним.

В судовому засіданні   представник позивача ОСОБА_1 ( діє  на підставі довіреності за № 1589 від 22.05.2010 року)  позовну заяву підтримав повністю просить її задоволити та пояснив, що  позивач вважає заповіт від 22.06.2007 року ОСОБА_7, яким останній на випадок своєї смерті розпорядився всім своїм майном в рівних частках на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_2,  нікчемним. При посвідченні заповіту порушена форма заповіту, дотримання якої вимагає ЗУ “ Про нотаріат”, ЗУ “ Про місцеве самоврядування”, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України. Відповідно до ЗУ “ Про місцеве самоврядування”  юрисдикція секретаря сільської ради на вчинення нотаріальних дій поширюється на підвідомчу територію відповідної сільської ради. Оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Петрівської сільської ради в м. Монастирище, за місцем проживання ОСОБА_7, в населеному пункті де є нотаріальна контора. Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. В оспорюваному заповіті не зазначено місце та час його складення. Позивач вважає, що порушення форми заповіту приховує порушення і його змісту. Дочка відповідача ОСОБА_2 працювала  продавцем в магазині в с. Петрівка, тому мала стосунки з секретарем сільської ради і саме тому схилила секретаря Петрівської сільської ради посвідчити заповіт ОСОБА_7 Позивач вважає, що його батько був введений в оману, оскільки існував інший заповіт, саме на його користь про що було відомо відповідачу ОСОБА_2 Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Порушена форма та посвідчення заповіту. Питання вчинення нотаріальних дій  визначено в ст. 13-1 ЗУ “Про нотаріат” відповідно  до якої нотаріус не  вправі  здійснювати  нотаріальну  діяльність  за межами  свого  нотаріального  округу,  за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом. Позивач вважає, що в даному випадку права відповідача ОСОБА_2 не порушуються, оскільки вона має право на  ј частку квартири, позовні вимоги ґрунтуються на фактичних обставинах та матеріалах справи. В зв’язку з тим, що секретар сільської ради припустився порушень чинного законодавства, порушив Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, ЗУ “ Про нотаріат”, ЗУ “ Про місцеве самоврядування в Україні” позов підлягає до задоволення.  

В судовому засіданні п редставник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3( діє згідно ордера № 64 від 24.07.2010 року)  позов не визнав повністю, просить в його задоволенні відмовити та пояснив, що дійсно оспорюваний заповіт складався в квартирі ОСОБА_7 в зв’язку з тим, що останній був важко хворий, мав онкологічне захворювання, перебував в нерухомому стані. Вважає, що вини відповідача ОСОБА_2 не має, оскільки секретар сільської ради повідомила ОСОБА_2 про можливість посвідчити заповіт секретарем Петрівської сільської ради. Просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача Петрівської сільської ради голова села Борейко Г.Г.  в судовому засіданні позов не визнав, просить в його задоволенні відмовити повністю та пояснив, що він був присутній при складанні оспорюваного заповіту. Заповіт посвідчувався а місцем проживання ОСОБА_7 в м. Монастирище. ОСОБА_2 повідомила, що в неї тяжке матеріальне становище, посвідчувати заповіт в м. Монастирище дуже дорого, тому вони вирішили з секретарем піти їй на зустріч та посвідчити заповіт ОСОБА_7 в м. Монастирище. При посвідченні заповіту були присутні він, секретар сільської ради, заповідач, ОСОБА_2, яка постійно не перебувала з ними, а періодично виходила на кухню. Воля заповідача була вільна, сумнівів в дієздатності заповідача не було ніяких. Заповідач в момент посвідчення заповіту повідомив, що ОСОБА_2 доглядає його та заслуговує на заповіт. Заповіт писала секретар сільської ради, після цього заповідач самостійно його прочитав та підписав. Йому не було відомо, що секретар сільської ради не має права за межами виконкому сільської ради посвідчувати заповіт. Він вважав, що секретар сільської ради зазначила в заповіті місце його складення та час, чому вона цього не зробила йому невідомо. Заповідач ОСОБА_7  ніколи не проживав в с. Петрівка та не мав там ніякого майна. Вважає, що навіть якщо і були деякі невідповідності закону при посвідченні заповіту, однак визнавати його нікчемним не можна.  

Позивач ОСОБА_6,   в ідповідач ОСОБА_2  в судове засідання не з»явились Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Причини неявки суду не повідомили.

 Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача ОСОБА_2, представника відповідача Петрівської сільської ради Монастирищенського району, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю, виходячи з наступного :

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна  особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів;

Згідно ст.  1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. 1251 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, якщо у населеному пункті немає нотаріуса. Заповіт, посвідчений посадовою особою прирівнюється до нотаріально посвідченого, на нього розповсюджуються усі вимоги закону щодо форми, змісту та порядку  складення заповіту.

Засвідчення правочинів у населених пунктах де немає нотаріусів здійснюється відповідно до вимог ст. 37 Закону України « Про нотаріат», ст. ст. 38, 42, 59 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні», уповноваженою на це посадовою, службовою  особою відповідного органу місцевого самоврядування на підставі Інструкції « Про порядок здійснення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України» ( далі по тексту Інструкція).

В судовому засіданні судом встановлено, що згідно заповіту від 22 червня 2007 року, ОСОБА_7 , що мешкає в АДРЕСА_1 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження : заповідаю свою квартиру, яка знаходиться у АДРЕСА_1, та все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалося у рівних долях своїй дружині ОСОБА_2 та сину ОСОБА_6. Заповіт посвідчений секретарем Петрівської сільської ради Мусейчук Н.В. 22 червня 2007 року, за реєстровим номером 6 ( а.с. 7, 68);

Разом з тим, доказів того, що заповідач ОСОБА_7 проживав в с. Петрівка Монастирищенського району Черкаської області, чи в даному населеному пункті знаходилось майно, яке йому належало, сторонами суду не надано, як і не надано суду доказів того, що в населеному пункті м. Монастирище, станом на 22.06.2007 року нотаріуси ( приватний чи державний) були відсутні.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України ( ч. 3 ст. 10 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до п. 2 Інструкції нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Пункт 8 Інструкції визначає, що нотаріальні   дії   вчиняються  в  приміщенні  виконавчого комітету сільської,  селищної,  міської Ради народних депутатів. В окремих  випадках,  коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення,  а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди,   нотаріальні   дії   можуть  бути  вчинені  поза  вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна  дія вчиняється поза приміщенням виконавчого комітету,  то в посвідчувальному написі на документі і  в  реєстрі нотаріальних  дій  записується місце вчинення нотаріальної дії (на дому, в лікарні, на підприємстві, установі, організації та ін.) із зазначенням адреси, а також причини цього.

В судовому засіданні представник Петрівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області пояснив, що оспорюваний заповіт посвідчувався за місцем проживання заповідача ОСОБА_7, а саме в м. Монастирище в його квартирі.  

Судом встановлено, що в оспорюваному заповіті від 22.06.2007 року ( а.с. 7, 68) не зазначено  місця його складення взагалі і причин його складення та посвідчення за межами приміщення виконкому Петрівської сільської ради, що відсутнє і в Журналі для реєстрації нотаріальних дій Петрівської сільської ради ( а.с. 63-66) та в справі Петрівської сільської ради б/н « Заповіти засвідчені сільською радою в нотаріальному порядку» ( а.с. 67-69).

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, ухвалюючи рішення від 19 січня 2006 року, яке має преюдиціальне значення по даній справі, зазначила,  що вирішуючи питання про правильність посвідчення заповіту секретарем сільської ради, суд повинен витребувати та дослідити рішення виконавчого комітету сільської ради, яке б давало цій посадовій особі право на вчинення нотаріальних дій. У разі посвідчення угоди, якою є заповіт, не тим органом або не тією службовою особою, на яких покладено здійснення нотаріальних дій, угода не може вважатися укладеною з додержанням встановленої нотаріальної форми.            

Суду доказів  того, що на секретаря Петрівської сільської ради Мусейчук Н.В. відповідним рішенням виконавчого комітету сільської ради покладено вчинення нотаріальних дій, не надано.

Таким чином, за даних обставин секретар Петрівської сільської ради Мусейчук Н.В. не мала права посвідчувати оспорюваний заповіт ОСОБА_7 від 22 червня 2007 року.  

Згідно з ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.  

Заповіт є правочином, а тому до нього застосовуються загальні положення про правочини та положення про недійсність правочинів, встановлених ст. ст. 215 - 236 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 1247 ЦК України заповіт складається у  письмовій  формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.  Заповіт має бути  посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, що також зазначено і в  Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме  пункт 157 розділу 17 регламентує: заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначеннями  місця і часу складення заповіту,    дати і місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.  

Відповідно до тексту оспорюваного заповіту  ОСОБА_7 від 22 червня 2007 року, реєстровий номер 6 ( а.с. 68) зазначення місця та часу його складення, а також дати і місця народження заповідача, відсутні.

Відповідно до ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.  

В силу статей 215-216 ЦК України нікчемним правочин є в силу закону, а тому він не підлягає визнанню судом нікчемним, що не виключає можливості визнання його недійсним з метою застосування наслідків нікчемного правочину.  

 Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно  до  статей  215  та  216  ЦК  суди розглядають  справи  за  позовами:   про   визнання   оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення  нікчемності   правочину  підлягає розгляду в разі наявності відповідного  спору.  Такий  позов  може пред'являтися   окремо,  без  застосування  наслідків  недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9  « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв»язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. Судам необхідно враховувати,  що не допускається визнання дійсним  заповіту,  який  є нікчемним у зв'язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення.  У цьому разі  судам  слід застосовувати   статтю   1257   ЦК,   оскільки  норми  глави 85 ЦК не передбачають можливості визнання заповіту дійсним.

 Таким чином, судом встановлено, що при посвідченні заповіту ОСОБА_7 від 22 червня 2007 року, зареєстрованого за № 6 секретарем Петрівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області порушено вимоги щодо його форми та посвідчення, а тому в силу ч. 1 ст. 1257 ЦК України такий заповіт є нікчемним, позов підлягає задоволенню в повному обсязі  

          На підставі викладеного ст. ст. 203, 215, 216, 1233, 1247, 1257 ЦК України, Закону України « Про нотаріат» №  3425-ХІІ від 02.09.1993 року ( зі змінами та доповненнями), Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні» № , Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України”, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25.08.1994 року, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року та керуючись ст.ст. 3, 5-8, 10, 11, 14, 60, 81, 88,  208, 209, 213-215, 223,  294 ЦПК України, суд –

  в и р і ш и в  :  

        Позов задоволити повністю.

Визнати заповіт від імені ОСОБА_7, який посвідчений секретарем Петрівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області 22 червня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 6, нікчемним.

         Рішення може бути  оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

  Суддя                                                                                                         Н. В. Мазай