Справа № 22а-442 Головуючий у 1 інстанції-Білоус М.В.
Категорія-адміністративна Доповідач-Ішутко В.М.
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2006 року Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - Ішутко В.М.,
суддів - Заболотного В.М., Литвиненко І.В.,
при секретарі - Котляр І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Чернігові адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини А-4245 на постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А-4245 про стягнення недовиплаченого грошового забезпечення, -
встановив:
В травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А-4245, в якому просив зобов'язати відповідача провести доплату 10834 грн. 83 коп. - різниці між фактично виплаченим грошовим забезпеченням та грошовим забезпеченням, розрахованим з врахуванням максимального розміру надбавки за безперервну службу. Та виплатити компенсацію за несвоєчасне виплачене грошове забезпечення, пов"язане з даною недоплатою, у сумі 2387 грн. 97 коп. Свої вимоги позивач мотивував тим, що у відповідності до Указу Президента України від 05.05.03р. №389/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу" пунктом 1 було надано Міністрові оборони України та ін. право встановлювати військовослужбовцям відповідно Збройних Сил України та ін., які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби, щомісячні надбавки за безперервну військову службу у відсотках до грошового забезпечення залежно від стажу служби у таких розмірах: понад 5 років - до 10 %, понад 10 років - до 30 %, понад 15 - до 50 %, понад 20 - до 70 %, понад - 25 років - до 90 %. Але у такому розмірі надбавку виплатили тільки в листопаді та грудні 2003 року, решту часу відповідач виплачував її не в повному розмірі, чим порушив його законні права та інтереси та завдав матеріальної шкоди.
Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2006 року задоволено позов ОСОБА_1. Стягнута з в/ч А-4245 на користь позивача різниця між фактично виплаченою надбавкою за безперервну службу та грошовим забезпеченням, розрахованим з врахуванням максимального розміру надбавки за безперервну службу в сумі 10834 грн. 83 коп. та 2387 грн. 97 коп. суми компенсації за несвоєчасно виплачене грошове забезпечення.
В апеляційній скарзі в/ч А-4245 просить постанову місцевого суду скасувати і відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд при дослідженні доказів врахував їх не в повному обсязі. Вказує, що Указом Президента України №389 від 05.05.2003 року визначено, що право встановлювати військовослужбовцям щомісячні надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України надано Міністру оборони України, який визначає порядок її виплати. Також зазначеним Указом встановлено граничний розмір надбавки залежно від стажу роботи, і граничний розмір не є обов"язковим, а залежить від розміру асигнувань, які затверджуються Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік на утримання Збройних Сил України. Той факт, що позивач добросовісно проходив військову службу не є підставою для виплати надбавки за безперервну службу у максимальних розмірах, він залежав від розміру асигнувань та наявного фонду грошового забезпечення. Апелянт зазначає, що конкретний розмір виплат встановлював Міністр оборони України. Діючи в межах повноважень, наданих Указом Президента наказом № 149 від 26.05.2003 року, було затверджено Інструкцію Про порядок та умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, пунктом 2 якого встановлено, що розміри цієї надбавки щорічно встановлюються, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, за рішенням Міністра оборони України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що Указом Президента України від 05.05.2003 року передбачена виплата щомісячної надбавки за безперервну службу у відсотках до грошового забезпечення залежно від стажу служби понад 20 років - 70 %, а телеграми Міністра оборони України, якими встановлені конкретні розмірі надбавок за безперервну службу, не можуть братися до уваги, оскільки порушують конституційні права позивача.
Проте, такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить Указу Президента України від 05.05.2003 року та наказу Міністра оборони України від 26.05.2003 року №149, яким затверджено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України ( надалі - Інструкція).
Пунктом 1 Указу Президента України від 05 травня 2003 року Міністру Оборони України надано право встановлювати військовослужбовцям щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 20 років - до 70 %.
Відповідно до Указу Президента №389 від 05.05.2003 року наказом Міністра оборони України №149 від 26.05.2003 року була затверджена Інструкція „Про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України". Пунктом 2.4 зазначеної Інструкції передбачено, що виплату надбавки слід здійснювати в межах грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин.
Ні Указом Президента, ні Інструкцією не встановлено точний фіксований розмір надбавки, про що свідчить приписка „до" перед зазначенням безпосередньо розміру в відсотках. Конкретний розмір виплат встановлює Міністр Оборони України, виходячи із наявності коштів та фінансування. Порядок доведення визначеного Міністром оборони розміру надбавки до військових частин законодавством не передбачено. Як встановлено в суді першої інстанції, до в/ч А-4245 такі розміри доводились телеграмами.
Міністр Оборони України встановив, що за період з травня по жовтень 2003 року, та починаючи з 01 січня 2004 року виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу на 2004 рік проводити в відсотках: понад 15 років - 10 %, з 01 вересня 2004 року - 40 % ; у листопаді та грудні 2003 року за відповідним рішенням Міністра оборони України, ця надбавка виплачувалась у максимальних розмірах.
Грошове забезпечення позивачу ОСОБА_1 виплачувалось в повному обсязі за встановленими нормами, заборгованості по виплатам грошового забезпечення, в тому числі і по виплатам надбавки за безперервну службу у відповідача перед позивачем не було. Отже, суд першої інстанції невірно застосував закон - Указ Президента і прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
За таких обставин, постанову суду не можна визнати законною та обґрунтованою, вона підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
Керуючись ст.ст. 2, 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", п.1 Указу Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" від 05.05.2003 року № 389, ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 199, 202 ч.1 п.4, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу військової частини А-4245- задовольнити.
Постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2006 року - скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1до військової частини А-4245 про стягнення недовиплаченого грошового забезпечення -відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.