КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.10.2007 № 49/66
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Лосєва А.М.
Зубець Л.П.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Радкевич С.О. - дов. №56 від 24.07.2007р.;
від відповідача - 1) Скришевський Е.О. - дов. №48-06/10 від 05.06.2007р.;
2) Чирах В.В.- дов. №12/12-06 від 12.12.2006р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "КБ "Національний стандарт"
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.08.2007
у справі № 49/66 (Митрохіна А.В.)
за позовом ВАТ "КБ "Національний стандарт"
до ДП з 100% іноземною інвестицією "Союз Контракт Інвестмент"
ТОВ "Агора-Т"
про визнання недійсним договору дарування
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання договору дарування трансформаторної підстанції від 28.09.2005р., укладеного між відповідачами, недійсним з моменту укладення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір суперечить положенням ст. ст. 92, 98, 207 Цивільного кодексу України, ст. ст. 41, 47, 48 Закону України «Про господарські товариства» та порушує права позивача як співвласника нерухомого майна, яке було відчужено відповідачем-1, оскільки майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 47, знаходиться у спільній частковій власності, учасником якої є позивач.
Відповідач-1 проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про те, що позивачем не надано належного нормативного обґрунтування та доказів на підтвердження порушення його прав як співвласника.
Відповідач-2 проти заявлених позовних вимог заперечував, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, просив суд відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2007р. по справі №49/66 в задоволенні позову Відкритому акціонерному товариству “Комерційний банк “Національний стандарт” було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва по справі №49/66 від 02.08.2007р. скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема, позивач зазначає, що спірний договір дарування є недійсним з моменту його укладення, оскільки особа, яка укладала та підписувала даний договір від імені ДП з 100% іноземною інвестицією «Союз контракт Інвестмент» діяла з перевищенням повноважень, а сам договір суперечить положенням ст. ст. 92, 98, 207 Цивільного кодексу України, ст. ст. 41,47,48 Закону України «Про господарські товариства».
Договір дарування також порушує права позивача як співвласника нерухомого майна, яке було відчужене відповідачем-1, оскільки майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 47, знаходиться у спільній частковій власності, що підтверджується копією Довідки-характеристики, виданої МБТІ міста Києва.
Окрім того, позивач вказує на те, що 02.08.2005р. відповідач-1 звернувся до нього з листом №52-08/10, в якому просив повідомити про своє бажання (або про відмову) придбати приміщення загальною площею 1 780,30 кв. м., серед яких була вказана і трансформаторна підстанція, оскільки позивачеві, як співвласнику спільної часткової власності, відповідно до вимог ст. 362 Цивільного кодексу України, належить переважне право на придбання зазначеної частки в спільному майні. При цьому відповідач-1 зазначив, що у випадку неодержання відповіді від позивача на вказаний лист протягом строку встановленого законодавством (згідно з ч.2 п.2 ст. 362 Цивільного кодексу України, цей строк становить 1 місяць), здійснить продаж іншій особі.
Проте, не дотримавшись місячного строку, встановленого для реалізації першочергового права співвласників майнового комплексу на придбання частки у спільній частковій власності, відповідач-1 через 9 днів після направлення пропозиції щодо придбання частки направив на адресу позивача інший Лист №55-08/10 від 11.08.2005р., в якому повідомив, що у зв'язку з закінченням строку дії Довідки-характеристики КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 10.05.2005р. №1054832, він припиняє процедуру відчуження нерухомого майна і відкликає лист № 52-08/10 від 02.08.2005р., як такий, що нереалізований.
Позивач вважає, що підставою для припинення процедури відчуження майна, що входить до майнового комплексу, який перебуває у спільній частковій власності та реалізації його будь-якій іншій сторонній особі при наявності пропозиції відповідача-1, висловленої на адресу інших співвласників, може бути лише відсутність згоди інших співвласників протягом місячного строку з моменту отримання зазначеної пропозиції, що підтверджується вимогами ст. 362 Цивільного кодексу України, але аж ніяк не через закінчення строку дії довідки-характеристики БТІ.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач-1 не витримав обов'язкового місячного строку для отримання повідомлень від інших співвласників щодо реалізації ними свого першочергового права купівлі, порушивши тим самим право позивача на першочергову купівлю частки у спільній частковій власності.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2007р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.09.2007р.
25.09.2007р. до Київського апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суд відмовити в її задоволенні.
У судовому засіданні 26.09.2007р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 17.10.2007р.
Представник позивача у судових засіданнях підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2007р. по справі №49/66, прийнявши нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача-1 заперечував проти апеляційної скарги позивача з підстав, зазначених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2007р. по справі №49/66.
Представник відповідача-2 у судових засіданнях заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2007р. по справі №49/66 як таке, що прийнято з всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
29.09.2005р. між відповідачем-1 («Дарувальником») та відповідачем-2 («Обдаровуваним») було укладено договір дарування трансформаторної підстанції (літ «Е»), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 47, загальною площею 34,7 кв. м. (далі за текстом – Договір дарування).
Вказана трансформаторна підстанція входить до складу майнового комплексу, який на момент укладення Договору дарування перебував у спільній частковій власності Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Славутич», правонаступником якого є позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю «Катамаран», Відкритого акціонерного товариства «Український науково-дослідний інститут швейної промисловості» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агора-Т».
Відповідно до ст. 717 Цивільного кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати у майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ст. 718 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.2 ст. 719 Цивільного кодексу України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
З матеріалів справи вбачається, що спірний Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., реєстровий №2613з та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №1534337, дата видачі - 28.09.2005р.
Право власності на подароване майно було зареєстровано за відповідачем-2 на праві приватної власності, про що зроблено відповідний запис БТІ у реєстрову книгу за №696-з від 05.10.2005р.
Щодо твердження позивача, викладеного у позові та в апеляційній скарзі, про перевищення повноважень посадовими особами відповідача-1 при укладені спірного Договору дарування, судом було встановлено наступне.
З тексту Договору дарування вбачається, що останній від імені відповідача-1 було підписано директором підприємства.
У відповідності з п.6.8.7 Статуту відповідача-1, директор має право без довіреності здійснювати будь-які дії від імені підприємства, а також представляти підприємство перед третіми особами.
Вищим органом управління підприємства є власник підприємства (п.6.1. Статуту відповідача-1).
Згідно з п.1.1 Статуту відповідача-1, власником підприємства є Товариство з обмеженою «ФК-Інвест».
В матеріалах справи наявне рішення Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК-Інвест» №6/1 від 27.09.2005р., як власника відповідача-1, про дарування трансформаторної підстанції (літ. «Е») загальною площею 34,70 кв. м. та надання повноважень директору відповідача-1 Лубенцю О.В. на укладання відповідного договору дарування вказаного об’єкту нерухомого майна.
В ч.1 ст. 720 Цивільного кодексу України встановлено, що сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, автономна Республіка Крим, територіальна громада.
Відповідно до ч.3 ст. 720 Цивільного кодексу України, підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника.
В п.3.11.20 Статуту відповідача-1 передбачено, що підприємство має право здійснювати дарування.
Таким чином, на момент укладання Договору дарування відповідач-1, як власник, мав належні та достатні правові підстави для розпорядження своїм майном на власний розсуд, тому договір дарування між відповідачами було укладено у відповідності до вимог діючого законодавства.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначає, що спірний договір дарування порушує його права, як співвласника нерухомого майна - майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 47.
Проте, в матеріалах справи наявне Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2006р. по справі №17/451 за позовом Відкритого акціонерного товариств «Комерційний банк «Славутич» до Дочірнього підприємства зі 100% іноземною інвестицією «Союз Контракт Інвестмент» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агора-Т» про визнання недійсним договору дарування, яким в задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.
Тобто, питання дійсності оспорюваного Договору дарування з огляду на права позивача, як учасника спільної часткової власності, були предметом розгляду по справі № 17/451.
Згідно з Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2006р. та Постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2007р., Рішення Господарського суду міста Києва по справі №17/451 від 12.10.2006р. залишено без змін.
Відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду(іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Позивачем чітко не визначено, які саме його права чи охоронювані законом інтереси були порушені діями виконавчого органу відповідача-1 при укладанні оспорюваного Договору дарування. Окрім того, при розгляді справи встановлено, що позивач не є власником відповідача-1 (власником корпоративних прав), рівно як не має повноважень на управління чи повноважень на контроль за діяльністю відповідача-1 ані на підставі закону, ані на підставі укладених правочинів.
За таких обставин, дії виконавчого органу відповідача-1 відносно укладання спірного Договору дарування, які позивачем визначені як підстави його позовних вимог, не стосуються прав та законних інтересів позивача та, відповідно, не порушують їх.
Посилання позивача на порушення судом ст. ст. 97, 98, 99 Цивільного кодексу України та статей Закону України «Про господарські товариства» судом також не приймаються, оскільки перелічені норми законодавчих актів регулюють правовідносини пов'язані з управлінням юридичною особою певної організаційно-правової форми - товариством, тобто організації, яка створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач-1 створений у формі дочірнього підприємства з 100% іноземною інвестицією, тому правовідносини щодо управління цією юридичною особою не можуть регулюватись нормами законодавства, які визначені для регулювання діяльності господарського товариства.
В ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Матеріалами справи підтверджено, що спірний Договір дарування було укладено між відповідачам з дотриманням всіх обов’язкових вимог, встановлених діючим законодавством України.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів як на підтвердження вимог про недійсність укладеного між відповідачами Договору дарування, так і на підтвердження факту порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Зважаючи на вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами і такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, апеляційний суд констатує, що доводи апеляційної скарги спростовуються доказам, наявними у матеріалах справи. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2007р. по справі №49/66 прийнято судом першої інстанції з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 35, 43, 49, 77, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Національний стандарт” залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2007р. по справі №49/66 – без змін.
2. Матеріали справи №49/66 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Мартюк А.І.
Судді Лосєв А.М.
Зубець Л.П.
22.10.07 (відправлено)