У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 жовтня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Григор’євої Л.І.,
суддів: Гуменюка В.І., Косенка В.Й.,
Луспеника Д.Д., Прокопчука Ю.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, виконавчого комітету Алупкінської міської ради Автономної Республіки Крим, санаторія «Сонячний», треті особи: об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Радуга», ОСОБА_5, ОСОБА_6, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Автономної Республіки Крим, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва про право власності, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення споруди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 вересня 2009 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2005 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право власності від 9 квітня 2002 року йому та членам його сім’ї на праві власності в рівних частках належить будинок АДРЕСА_2 Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4, отримавши в 2002 році дозвільну документацію на реконструкцію закріпленої за ним квартири № 6 у будинку АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим, фактично провів знесення квартир № 6 й № 5 за вищезазначеною адресою та збудував нову двоповерхову будівлю під літ. «П». Будівництво спірної будівлі проводилось із значним відступленням від проекту, з порушенням будівельних норм і правил, санітарних і протипожежних вимог та на не відведеній для цього земельній ділянці. Крім того, у ОСОБА_4 на час отримання дозвільної документації не було правовстановлюючих документів ні на квартиру № 6 у будинку АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим, ні на земельну ділянку, тому отриманий ним дозвіл на реконструкцію та свідоцтво про право власності на будівлю під літ. «П» є недійсними. Незаконним будівництвом позивачу й іншим співвласникам чиняться перешкоди в користуванні належним їм будинком. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Алупкінської міської ради Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2004 року № 303, визнати недійсним свідоцтво про право власності від 29 грудня 2005 року та зобов’язати ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_2 Автономної Республіки Крим шляхом знесення за рахунок відповідача двоповерхової будівлі розташованої АДРЕСА_3 Автономної Республіки Крим.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 вересня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів”, справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач із сім’єю мешкали в квартирі № 7 одноповерхового трьохквартирного будинку АДРЕСА_2 Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 був наймачем суміжної квартири № 6 за вищезазначеною адресою. Отримавши в 2002 році дозвільну документацію на реконструкцію закріпленої за ним квартири, відповідач фактично провів знесення квартир № 6 й № 5 за вищезазначеною адресою та збудував нову двоповерхову будівлю під літ. «П». Рішенням виконавчого комітету Алупкінської міської ради Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2004 року № 303 ОСОБА_4 надано дозвіл на реєстрацію в бюро технічної інвентаризації м. Ялти збільшених приміщень квартири № 6 у будинку АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим, а 29 грудня 2005 року йому видано свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_3 у м. Алупка Автономної Республіки Крим.
Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності факту порушення його права власності та наявності інших способів усунення перешкод у користуванні будинком.
Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Згідно з чч. 1, 5 ст. 319 ЦК України власник, володіючи, користуючись та розпоряджаючись своїм майном на власний розсуд, не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Зазначений обов’язок власника узгоджується і з вимогами ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України відповідно до якої при здійсненні цивільних прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб чи завдати шкоди іншим особам.
Частиною 2 ст. 383 ЦК України передбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Власник майна має право вимагати від інших осіб усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Так, заявляючи в суді вимоги про захист права власності, ОСОБА_3 посилався на порушення його прав у зв’язку зі зведенням відповідачем двоповерхового будинку на відстані 40 см від стіни його будинку, з порушенням будівельних, архітектурних, санітарних та пожежних норм, оскільки він перешкоджає належним чином користуватися належним йому та членам його сім’ї будинком, позбавляє можливості укріпити й утеплити стіну будинку, а також запобігти намоканню і розмиву фундаменту.
У порушення норм ст. ст. 212, 213, 214 ЦПК України суд зазначеним доводам ОСОБА_3 й наданим ним доказам оцінки не дав та залишив поза увагою, що відповідно до пп. 3, 25 ДБН 360-92 для догляду за будівлями і забезпечення поточного ремонту відстань до бокової межі ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни необхідно приймати не менше 1 метра , одночасно вимагається забезпечити налаштування необхідних інженерно-технічних заходів, які перешкоджають стоку атмосферних опадів з крівель і карнизів будівель на території суміжних ділянок. Відстань від житлових будинків до господарських будівель і споруд необхідно приймати відповідно до санітарних вимог, але не менше протипожежних. Чи відповідає зазначеним нормам зведена відповідачем будівля, суд не встановив.
При цьому суд не залучив до участі в справі інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Автономної Республіки Крим, яка вирішує питання щодо надання дозволу на проведення реконструкції, та у відповідності до вимог ч. 3 ст. 45 ЦПК України надає суду відповідний висновок.
Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і допущені судом першої інстанції помилки не виправив. Указавши, що перешкоди, які чиняться позивачу, можливо усунути іншим шляхом, суд фактично підтвердив, що його права порушені та не зазначив, яким чином його порушені права мають бути відновлені.
Ураховуючи те, що фактичні обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 вересня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.І. Григор’єва
Судді: В.І. Гуменюк
В.Й. Косенко
Д.Д. Луспеник
Ю.В. Прокопчук