У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Григор'євої Л.І.,
суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.,
Гуменюка В.І. Луспеника Д.Д.,-
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Кам'янсько-Дніпровського міського комунального підприємства “Лазнево-пральний комбінат” в особі арбітражного керуючого ОСОБА_4, треті особи: виконавчий комітет Кам'янсько-Дніпровської ради, ОСОБА_5 – про скасування наказу про звільнення, зміну запису в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2010 року ,
встановила:
У січні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 5 травня 2003 року вона була прийнята на роботу на посаду працівника по благоустрою цвинтаря в Кам'янсько-Дніпровське міське комунальне підприємство “Лазнево-пральний комбінат”. Рішенням Кам'янсько-Дніпровської міської ради від 19 грудня 2006 року № 12 це підприємство вирішено ліквідувати. На початку грудня 2006 року працівники були попереджені про ліквідацію підприємства, однак її не попередили про подальше звільнення. Просила скасувати наказ Кам'янсько-Дніпровського міське комунального підприємства “Лазнево-пральний комбінат” від 8 лютого 2007 року № 8 в частині її звільнення, скасувати запис у трудовій книжці № 2, датою звільнення визнати дату набрання законної сили рішення суду, підставою звільнення визначити постанову Господарського суду Запорізької області від 5 березня 2008 року, стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 8 лютого 2007 року до дня ухвалення судом рішення, виходячи з мінімальної заробітної плати та стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 5 тис. грн.
Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 9 жовтня 2009 року, позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2010 року, рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів” касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що з 5 травня 2003 року ОСОБА_3 прийнята на роботу на посаду робочого по благоустрою кладовища (а.с. 41).
19 грудня 2006 року рішенням Кам'янсько-Дніпровської міської ради №12 ухвалено ліквідувати Кам'янсько-Дніпровське міське комунальне підприємство “Лазнево-пральний комбінат” (далі – КП “Лазнево-пральний комбінат”) та призначено голову ліквідаційної комісії.
В наступному міською радою приймалися рішення щодо припинення діяльності КП “Лазнево-пральний комбінат” від 27 лютого 2007 року № 28, від 27 березня 2007 року № 32, та від 25 березня 2008 року № 19 (а.с. 83).
Постановою господарського суду Запорізької області від 5 березня 2008 року КП “Лазнево-пральний комбінат” визнано банкрутом (а.с. 70).
8 лютого 2007 року в.о. директора ОСОБА_5 видано наказ № 8 про звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією КП “Лазнево-пральний комбінат” (а.с. 42-43).
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з порушення норм ст. 47, 49 2 КЗпП України при звільненні ОСОБА_3 з роботи та завдання їй у зв’язку з цим звільненням моральної шкоди.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову апеляційний суд виходив з недоведеності факту порушення норм закону при її звільненні з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Однак з рішенням апеляційного суду не можна погодитись, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення апеляційного суду вимогам ст. ст. 213, 316 ЦПК України не відповідає.
У порушення зазначених правових норм та положень ст. 214 ЦПК України й роз’яснень, викладених у пп. 8, 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 “Про судове рішення у цивільній справі” суд не встановив обставини, що мають значення у справі, їх юридичну оцінки та не дав оцінки всім доказам у справі, наданих сторонами на підтвердження вимог і заперечень.
Встановивши факт дотримання відповідачем вимог ст. 49 2 КЗпП України при звільненні ОСОБА_3, апеляційний суд не навів належних у розумінні ст. 58 ЦПК України доказів на підтвердження цього факту, а відхиляючи доводи ОСОБА_3 та наказ № 53 як доказ недотримання відповідачем вимог закону про її попередження про наступне вивільнення, суд свої дії не мотивував та не врахував, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Оскільки в матеріалах справи відсутній належний доказ персонального попередження позивачки про її наступне вивільнення у зв’язку з ліквідацією КП “Лазнево-пральний комбінат”, висновок апеляційного суду про законність її звільнення не можна визнати обґрунтованим.
Крім того, апеляційний суд не дав оцінки тій обставині, що з урахуванням положень ст. 49 2 КЗпП України звільнення ОСОБА_3 на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією КП “Лазнево-пральний комбінат” за рішенням Кам'янсько-Дніпровської міської ради від 19 грудня 2006 року №12 могло мати місце не раніше ніж через два місяці після прийняття рішення про його ліквідацію та попереднього персонального попередження про наступне вивільнення, тобто не раніше 20 лютого 2007 року, в той час як наказ про її звільнення видано 8 лютого 2007 року.
При недодержанні строку попередження працівника, якщо він не підлягає поновленню на роботі, суд повинен змінити дату його звільнення (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”).
Оскільки вирішення інших позовних вимог ОСОБА_3 залежить від вирішення позову про законність її звільнення, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в повному обсязі .
Допущені порушення норм матеріального і процесуального права є відповідно до чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування рішення апеляційного суду з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Запорізької області.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.І. Григор’єва
Судді: М.І. Балюк
В.І. Гуменюк
В.Г. Данчук
Д.Д. Луспеник