У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

  4 жовтня 2010 року                                           м. Київ

            Колегія суддів Верховного Суду України у складі :

Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Запорізької міської ради, треті особи – Друга Запорізька державна нотаріальна контора, Орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом,

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а :

  У грудні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його дружина ОСОБА_6, він своєчасно подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини дружини, однак нотаріус відмовився видати йому свідоцтво про право на спадкове майно – квартиру АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_6 купила зазначену квартиру згідно договору купівлі-продажу від                 31 жовтня 1997 року, укладеного на біржі, але такий договір не посвідчений нотаріально, при цьому він, позивач, має лише дублікат договору купівлі-продажу, а ОП «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» відмовляється провести реєстрацію права власності на квартиру на підставі дубліката договору.

  Позивач просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6

  Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 4 лютого 2010 року позов задоволено.

  Зазначене рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_7

  Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 квітня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

             У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.    

  Касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

  Відповідно до частини другої статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

  Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 338 – 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

  Згідно з частиною першою статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

  Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

             Керуючись статтями 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

             Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 4 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 квітня 2010 року залишити без змін.

             Ухвала оскарженню не підлягає.

             Судді Верховного Суду України:                                                Є.Ф. Левченко

                                                                                                                        Л.М. Лихута

                                                                                                                        Ю.Л. Сенін