ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2007                                                                                   Справа № 30/252-07(25/189)

    Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії :

головуючого                                          Логвиненко А.О. (доповідач)

суддів :                                                    Швець В.В., Павловського П.П.

при секретарі судового засідання       Ревковій Г.О.

з участю прокурора                              Скороходов Є.С.

та представників сторін :

позивача –Крят В.М.

відповідача, третьої особи-1 –Бенда Н.М.

третьої особи-2 –Наливайко М.М.

розглянувши апеляційну скаргу центрального спеціалізованого будівельного управління на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2007р. у справі №30/252-07(25/189)

за позовом    Центрального спеціалізованого будівельного управління, смт. Коцбинське Київської області

до відповідача Дніпропетровської квартирно-експлуатаційної частини району, м. Дніпропетровськ

з участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору

1.          Міністерство оборони України

           2.    Кабінет міністрів України

           за участю військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону, м. Дніпропетровськ

про визнання права власності та про зобов’язання вчинити дії

    В С Т А Н О В И В :

    30.05.2005р. до господарського суду Дніпропетровської області надійшов позов центрального спеціалізованого будівельного управління (далі Управління) про зобов’язання Дніпропетровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі КЕЧ) передати на баланс позивача об’єкти нерухомого майна військового містечка №11 які розташовані за адресою : м. Дніпропетровськ, вул. Симферопольська, 2К. Свої вимоги позивач мотивував тим, що власником спірного майна є держава в особі Верховної Ради України. Відповідно до прийнятої у 2003р. Програми конверсії колишніх військових об’єктів вказане майно повинно бути передано Управлінню, але не зважаючи на це відповідач майно не передав.

    Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги (т.1 а.с.26-27) та просив визнати за державою в особі Верховної Ради України право власності на спірне майно, мотивуючи це тим, що відповідачем це право заперечується. Крім того, позивач просив зобов’язати КЕЧ передати на баланс Управління вказане майно.

    25.06.2005р. до справи вступив військовий прокурор (т.1 а.с.143).

    Справа неодноразово розглядалась господарськими судами різних рівнів (т.1 а.с.151-153, т.2 а.с.31-37).     

    Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 9.07.2007р. (суддя Євстигнеєва Н.М.) в задоволенні позову відмовлено.

    

    Не погодившись з рішенням Управління звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та задовольнити позов. При цьому апелянт послався на те, що судом не враховано що підставою для покладення на відповідача обов’язку передати спірне майно є затверджена Програма конверсії на 2004р. Крім того, заявивши позов про визнання права власності на спірне майно за державою, позивач діяв для захисту своїх прав як балансоутримувач майна.

    У своєму відзиві КЕЧ зазначила, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

    Представник третьої особи-1 приєднався до заперечень відповідача.

    Представник третьої особи-2 підтримав доводи апеляційної скарги.

    Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, третіх осіб та висновок прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши у відповідності до ст. 101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав :

    З матеріалів справи вбачається, що спірне майно є військовим майном і державною власністю та складається з об’єктів нерухомості, розташованих за адресою : м. Дніпропетровськ, вул. Симферопольська,2К. На час звернення позивача до суду майно знаходилось на балансі КЕЧ, яка є військовою частиною Збройних Сил України. Вказані обставини не заперечуються учасниками судового процесу та підтверджуються рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради від 20.12.2004р., відповідним свідоцтвом, в якому зазначено, що власником майна є держава в особі Верховної Ради України, та іншими документами (т.1 а.с.28-29,69,70-85).

    Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” визначено правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном. Відповідно до ст.3 Закону майно набуває статусу військового майна з моменту закріплення за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління і з цього часу його облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.        

    Статтями 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” та “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” визначено, що до військових частин відносяться безпосередньо військові частини, а також заклади, установи та організації Збройних Сил України.

    Зі змісту Положення Про Центральне спеціалізоване будівельне управління (т1 а.с.12-20) вбачається, що Управління, як і КЕЧ, також є військовою частиною Збройних Сил України та входить до структури Міністерства оборони.

     Таким чином, вирішуючи позов про зобов’язання відповідача передати військове майно на баланс позивача слід виходити з того, що йдеться не про відчуження військового майна, а про його перерозподіл між військовими частинами, оскільки відповідно до ст.2 Положення Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. N1919) відчуження військового майна це вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

    Не можна вважати дії, на вчиненні яких наполягає позивач, і вилученням майна, тому що в ст.2 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил (затв. постановою КМ України від 29.08.2002р. N1282) під  вилученням військового майна розуміється прийняття Міноборони рішення про вилучення майна з оперативного управління військових частин з метою безоплатної передачі його до сфери управління органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

    Про те, що внаслідок передання спірного майна з балансу відповідача на баланс позивача остане не втрачає свого статусу військового майна свідчить і затверджений план конверсії колишніх військових містечок на 2004р. (т.1 а.с.42-52). Так, у плані передбачено як заходи, внаслідок яких майно передається місцевим органам влади або до комунальній власності, так і заходи, внаслідок яких майно не змінює свого статусу. Зокрема, спірне майно передається не до комунальної або іншої форми власності, а до Управління, тобто до військовій частини, а тому воно зберігає статус військового майна (т.1 а.с.44). Таким чином, затвердивши план конверсії, Міноборони на виконання відповідної постанови КМ України прийняло рішення про перерозподіл військового майна між своїми військовими частинами.

    Згідно з п.31 Положення Про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах (затв. постановою КМ України від 4.08.2000 р. N1225) перерозподіл військового майна у Збройних Силах між військовими частинами, які формуються, переформовуються або розформовуються, а також в інших випадках відповідно до потреб Збройних Сил провадиться Міноборони. Чинним законодавством не передбачено, що перерозподіл майна між військовими частинами потребує здійснення якихось додаткових дій, узгоджень та прийняття рішень, які потрібно здійснювати при відчуженні та вилученні військового майна.

    Оскільки план конверсії є офіційним документом, узгодженим та розробленим на виконання вимог Постанови КМ України від 18.01.2003р., його положення є обов’язковими для виконання всіма структурними підрозділами Міноборони. З огляду на це, з часу затвердження плану у відповідача з’явився обв’язок у 2004р. передати спірне майно на баланс позивача, а у Управління виникло право вимагати виконання цього обв’язку. Оскільки на час розгляду справи в суді Міноборони не прийняло рішення про недоцільність перерозподілу військового майна, обов’язки позивача та відповідача щодо спірного майна не припинились.

    Висновок суду про те, що план конверсії втратив свою чинність по закінченню 2004р. є помилковим, оскільки ані затверджена КМ України Програма конверсії колишніх військових об'єктів на період реформування Збройних Сил та інших військових формувань, ані відповідний план на 2004р., не містять якихось застережень щодо того, що їх положення втрачають силу на 2005р. та на подальший час.

    

    В зв’язку з тим, що на протязі 2004р. КЕЧ свого зобов’язання не виконало, позивач обґрунтовано звернувся до суду з вимогами про зобов’язання відповідача виконати дії по передачі майна та обрав при цьому передбачений ст.16 ЦК України спосіб захисту своїх інтересів, що дає підстави для задоволення позову.

    Не є перешкодою для задоволення вимог позивача та обставина, що у 2005р. відповідач та позивач склали акт прийому-передачі спірного майна (т2 а.с.62-71), оскільки вказані дії було вчинено на виконання рішення господарського суду від 30.06.2005р., скасованого постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2007р. Оскільки скасування судового рішення на підставі якого відбулась передача військового майна є підставою для оскарження законності його знаходження у Управління, у позивача як у належного балансоутримувача є підстави для того, щоби вимагати прийняття належного судового рішення по спору, що виник між сторонами. Тому вказаний акт не є достатньою підставою для обраховування спірного майна на балансі позивача і не позбавляє Управління права на судовий захист його інтересів належного балансоутримувача спірного майна. З огляду на приписи ст.37 Закону України “про виконавче провадження” наявність вказаного акту є підставою для прийняття відповідної постанови на стадії примусового виконання рішення суду

    Що стосується вимог Управління про визнання за державою в особі Верховної Ради України права власності на спірне майно, то колегія суддів враховує таке.

     Матеріалами справи встановлено, що як на час звернення позивача до суду з відповідним позовом, так і на час його розгляду судом, власником спірного майна є держава в особі Верховної Ради України. Якихось даних про те, що державу було позбавлено права власності на спірне майно матеріали справи не містять. Для підтвердження вказаного права держави, зареєстрованого у встановленому законом порядку, яке ніким не оспорюється та не заперечується, не потребується додаткове його визнання судом, а тому, у відповідності до п.11 ч1 ст.80 ГПК України, провадження в цій частині позову повинно бути припинено в зв’язку із відсутністю предмету спору.

    З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду повинно бути скасовано на підставі п.4 ч1 ст.104 ГПК України через неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.      

  Сплачене позивачем державне мито по вимогам, залишеним судом без розгляду, повинно бути повернено Управлінню в порядку передбаченому ст.8 Декрету КМ України “Про державне мито”.

    Керуючись ст. 49,101, 103 –105 ГПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

    Апеляційну скаргу центрального спеціалізованого будівельного управління Дніпропетровської міської ради задовольнити частково.

    Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 9.07.2007р. скасувати.

    Позов задовольнити частково.

    Зобов’язати Дніпропетровську квартирно-експлуатаційну частину району (49005 м. Дніпропетровськ, вул. Феодосіївська,13 код ЄДРПОУ 08004581) передати на баланс центрального спеціалізованого будівельного управління (08298 смт. Коцюбинське Київської області, вул. Пономарьова,17 код ЄДРПОУ 32200555) комплекс, об’єкти нерухомого майна військового містечка №11 загальною площею 4,69га, розташованого за адресою : м. Дніпропетровськ, вул. Симферопольська, 2К :

літ. А-1,а1 –1, а2 –1, ганки літ а1, а2 –будівля штабу; літ. Б-1, Б1 –1, ганки літ. Б, б1 –б3 –будівля казарми; літ. В-1, в-1 –будівля вартової; літ. Г-1, ганок літ. г –будівля магазину; літ.Д-1, ганок літ. д –будівля КПП; літ Є-1 –склад ПММ; літ Ж-1, ж1 –1, З-1, М-1 –сховище; літ. І-1, Л-1, Щ-1, Ш-1 –склад; літ. К –навіс; літ. Н-1 –будівля майстерні; літ. П-1 –будівля ТП; літ. Р-1 –будівля медпункту; літ. С-1 –будівля управління; літ. У-1, У1 –1, У11 –1 –будівля цеху; літ. Т-1, Т1 –1, Т11 –1, Т111 –1 –склад; літ. Х-1, Х1 –1, вхід в підвал; літ. х-1 –будівля цеху; літ. Ц-1 –будівля акумуляторної.

    В частині вимог про визнання права власності провадження у справі припинити.

    Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати : 42,5гр. державного мита та 118 гр. витрат на інформаційно - технічне забезпечення позову.

    

    Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

     Головуючий                                                                                                    А.О. Логвиненко

     Суддя                                                                                                              В.В. Швець

Суддя                                                                                                              П.П. Павловський

Постанову оформлено у відповідності до вимог ст. 84 ГПК України 22.10.2007р.