ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.10.2007 Справа № 30/310-07
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сизько І. А. (доповідача)
суддів: Тищик І.В., Чоха Л.В.
при секретарі судового засідання: Савін В.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: Сироткін С.С юрисконсульт, довіреність №80 від 23.04.07;
від відповідача: Ремпель А.В. представник, довіреність №2 від 04.01.07;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго”, м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.07р. у справі №30/310-07
за позовом відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго”, м.Дніпропетровськ,
до закритого акціонерного товариства комерційного банку “Кредит-Дніпро”, м.Дніпропетровськ,
про визнання недійсним договору №832-ПК
ВСТАНОВИВ:
В червні 2007р. відкрите акціонерне товариство “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до закритого акціонерного товариства комерційного банку “Кредит-Дніпро” про визнання недійсним договору №832-ПК від 31.01.05р. про касове обслуговування працівників підприємства з моменту його укладення.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.07р. (суддя Євстигнеєва Н.М.) в задоволенні позову відмовлено. При прийнятті рішення господарський суд виходив з того, що зміст правочину не суперечить нормам Закону України “Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти”, Закону України “Про оплату праці”, Закону України “Про захист прав споживачів”; позивачем не доведено що за рахунок державних коштів здійснюється виплата 1% від загальної суми перерахувань та що ця сума на місяць перевищує суму, еквівалентну 5 тисячам євро; позивач не є державним підприємством.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Скаржник зазначає, що позивач є державним підприємством, суб’єктом природної монополії; вартість закупівлі послуги перевищує суму, еквівалентну 5000 євро; дії відповідача є проявом недобросовісної конкуренції; спірний договір є договором доручення; спірний договір укладений з недодержанням ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України.
Відповідач апеляційну скаргу вважає необґрунтованою, просить залишити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.07р. без змін. Відповідач посилається на те, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати умови договору на власний розсуд; Позивач не відноситься до державних підприємств і дія Закону України “Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти” на укладений правочин не поширюється; посилання на ст.1075 Цивільного кодексу України безпідставне, оскільки зазначена стаття стосується договору банківського рахунку, ознак якого спірний договір не має, так як кваліфікується як договір про надання послуг працівникам підприємства.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
31 січня 2005 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком “Кредит-Дніпро” (Банк) та відкритим акціонерним товариством “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго” (Підприємство) був укладений договір №832-ПК про касове обслуговування робітників підприємства.
Відповідно до договору Підприємство доручає, а Банк приймає на себе обов’язки в частині касового обслуговування працівників Підприємства по виплаті заробітної плати, премій, витрат на відрядження, відпускних та ін. з використанням міжнародних карт, емітованих АБ “Кредит-Дніпро”.
За виконання доручення за договором Підприємство перераховує Банку плату за касове обслуговування працівників Підприємства в розмірі 1% від загальної суми, яка має бути зарахована на карткові рахунки (п.3.2 Договору).
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч.2 ст.5 Цивільного кодексу України). Отже, для встановлення чинності договору №832-ПК слід застосовувати законодавство, яке було чинним на момент його укладання.
Відповідно до Закону України “Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 20.01.2005р. державна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом, при цьому здійснення закупівлі одним замовником в інтересах іншого забороняється (ч.3 ст.1);
застосування цього Закону передбачається до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 5 тисячам євро, а робіт - 20 тисячам євро (ч.1 ст.2);
замовник - розпорядник державних коштів, який здійснює закупівлю в порядку, визначеному цим Законом, при цьому замовником вважається суб'єкт, тендерний комітет якого проводить процедуру закупівлі та який одночасно укладає з переможцем договір про закупівлю (ч.1 ст.1);
розпорядники державних коштів - органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією України та законодавством України, а також установи чи організації, створені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань та здійснення платежів (ч.2 ст.1);
державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг, що забезпечують діяльність цих органів (ч.4 ст.1);
послуги - будь-яка закупівля, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування(ч.8 ст.1);
Згідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відкритим акціонерним товариством “Енергопостачальна компанія Дніпрообленерго” не доведено, що відкрите акціонерне товариство “Дніпрообленерго” станом на 31.01.2005р. було розпорядником державних коштів, що закупівля послуги відбувається повністю або частково саме за державні кошти, що вартість закупівлі послуги станом на 31.05.2005р. дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 5000 євро.
Розрахунок очікуваної вартості договору, наданий позивачем колегія суддів не приймає до уваги, оскільки його зроблено на підставі сум, які перерахувалися на картки працівників у квітні 2007р.
Позивач в апеляційній скарзі наполягає на тому, що він є державним унітарним підприємством, посилаючись ч.3 ст.73 Господарського кодексу України та наказ Міністерства енергетики та електрифікації України №160 від 18.08.95р. про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії “Дніпрообленерго”(а.с.58). Проте, позивачем у даній справі та стороною спірного договору є відкрите акціонерне товариство “Енергопостачальна компанія Дніпрообленерго”. Окрім того, п.4 ст.73 Господарського кодексу України передбачає, що найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова “державне підприємство”.
Позивачем надана довідка №7015 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, в якій зазначено, що формою власності позивача є державна власність. Однак, цей факт не свідчить про те, що позивач є розпорядником державних коштів у визначенні Закону України “Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 20.01.2005р.
Позивач також вказує на те, що він є суб’єктом природної монополії, в зв’язку з чим посилається на ч.3 ст.10 Закону України “Про природні монополії”, згідно з якою суб'єкти природних монополій здійснюють закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до вимог та процедур, визначених Законом України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. Це посилання колегія суддів вважає безпідставним з огляду на те, що статтю 10 Закону України “Про природні монополії” доповнено частиною третьою лише 01.12.2006р. Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти”, а отже, після укладання спірного договору.
Щодо посилання позивача на п.1 ст.19 закону України “Про захист прав споживачів” про заборону нечесної підприємницької практики , то: по-перше, в момент укладання договору ця редакція Закону не була чинною; по-друге, обов’язок не укладати договори з іншими банками на розрахунково-касове обслуговування працівників підприємства, які мають пластикові картки та обслуговуються в рамках даного зарплатного проекту (п.2.2.7 Договору) не тільки не суперечить чинному законодавству, а ще й за змістом та метою неподільно пов’язаний з належним виконанням договору обома сторонами. До того ж він стосується лише тих працівників підприємства, які мають пластикові картки та обслуговуються в рамках даного зарплатного проекту.
Щодо зауваження скаржника на те, що за договором Банк повинен був виконати доручення з касового обслуговування працівників підприємства, та що спірний договір за своєю природою є договором доручення, то ці доводи суперечать положенням Цивільного кодексу України.
Цивільний кодекс України містить перелік договірних зобов’язань, в якому незалежно один від одного існують послуги (гл.63 Цивільного кодексу) та доручення (гл.68 Цивільного кодексу). Зі змісту зазначених договорів вбачається, що вони суттєво відрізняються між собою за предметом. Так, предметом договору доручення є вчинення від імені та за рахунок другої сторони певних юридичних дій. Важливим є те, що правочин, вчинений за договором доручення створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки для довірителя (ст.1000 Цивільного кодексу України). Предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.
Предметом договору №832-ПК є касове обслуговування з використанням міжнародних карт. Відповідно до п.2 Розділу 1 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.03р. №337, касове обслуговування - це надання послуг з приймання, видачі та обміну готівки.
Посилання скаржника про невідповідність законодавству п.2.2.8 Договору про невиплату через касу заробітної плати працівникам підприємства, які мають пластикові картки та які обслуговуються в рамках даного зарплатного проекту, є необґрунтованим, виходячи з того, що цей обов’язок покладено на підприємство стосовно лише тих осіб, які мають пластикові картки та які обслуговуються в рамках даного зарплатного проекту. Окрім того, за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або уповноваженого ним органу (ч.4 ст.24 Закону України “Про оплату праці” в редакції чинній на день укладання договору). До того ж цей обов’язок за своїм змістом та метою неподільно пов’язаний з належним виконанням договору сторонами.
Щодо посилання скаржника на Закон України “Про захист прав споживачів”, то цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Споживачем за цим законом є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Отже, Закон України “Про захист прав споживачів” не розповсюджується на спірні відносини.
Таким чином, апеляційна скарга не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2007р. у справі №30/310-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго”, м.Дніпропетровськ, залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку
Головуючий суддя | І.А. Сизько |
Суддя | І.В. Тищик |
Суддя | Л.В. Чоха |