Справа № 4971/10/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2010 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого –судді Завальнюка І.В.,
при секретарі –Катеренчук І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Сервіс»до Південної митниці, за участю прокуратури м. Одеси, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення Південної митниці від 11.08.2008 року № 15 про визначення ТОВ «Укр-Сервіс»податкового зобов’язання зі сплати антидемпінгового мита на товари, що ввозяться на територію України в сумі 269994,64 гривень та штрафних санкцій в сумі 12856,89 гривень, а всього 269994,64 гривень, та податкове повідомлення від 11.08.2008 року №16 про визначення ТОВ «Укр-Сервіс»податкового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість з товарів ввезених на територію України в сумі 50123,13 гривень та штрафних санкцій в сумі 2506,10 гривень, а всього 52629,29 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення прийняті Південною митницею з порушенням законодавства, зокрема п.п. «в»п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки вони не є наслідком помилок, виявлених у поданій позивачем податковій декларації. Позивач стверджує, що виключно податковий орган наділений повноваженням на проведення камеральної перевірки на підставі п.п. «в»п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 вказаного вище Закону. Крім того, позивач вважає, що моделі холодильників не підпадають під дію Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 04.02.2008 року № АД-171/2008/143-46, і були ввезені на територію України підприємством без порушення податкового та митного законодавства.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, в задоволенні позовних вимог просив відмовити, пояснивши, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню. Так, за результатами камеральної перевірки співробітниками Південної митниці встановлено, що товар, зазначений у ВМД за кодом 5418109110 згідно з УКТЗЕД оформлений без сплати антидемпінгового мита відповідно до рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 04.02.2008 року № АД-171/2008/143-46. Тому відділом номенклатури та класифікації товарів Південної митниці були використані данні, які вказані в офіційному каталозі фірми виробника Electronics»- загальний об’єм (брутто) 322 л та встановлено код 8418109910, у зв’язку із чим нараховано 322,6 тис. гривень, у т.ч. антидемпінгове мито - 270,00 тис. гривень –ПДВ –52,6 тис. гривень), включаючи штрафні санкції за порушення податкового законодавства у розмірі 5% за кожним видом платежу. В обґрунтування законності проведеної перевірки представник відповідача посилався на положення ст.41 Митного Кодексу України, Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Крім того, представник відповідача наполягав на пропущенні позивачем строку звернення до адміністративного суду, як на додаткову підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.
Представник прокуратури в судове засідання не з’явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та підлягаючим задоволенню. Судом встановлено, що 31.07.2008 року Південною митницею було проведено документальну (камеральну) перевірку вантажних митних декларацій від 25.04.2008 року № 511000101/8/011451, від 07.05.2008 року № 500040413/8/000370, від 16.05.2008 року № 500040413/8/001571, оформлених ТОВ «Укр-Сревіс», за результатами якої складений акт від 31.07.2008 року № К 0004/8/500000000/0035819019.
Перевіркою встановлено, що згідно даних каталогів фірми виробника Electronics»моделі зазначені у ВМД від 25.04.2008 року № 511000101/8/011451, від 07.05.2008 року № 500040413/8/000370, від 16.05.2008 року № 500040413/8/001571 мають загальний об’єм (брутто) 322 л і повинні бути класифіковані у відповідності до вимог УКТЗЕД за кодом 8418109910.
Так, відповідно рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 04.02.2008 року № АД-71/2008/143-46 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну побутової холодильної та морозильної техніки походженням з Китайської Народної Республіки та Турецької Республіки»застосовано остаточні антидемпінгові заходи щодо імпорту в Україну побутової холодильної та морозильної техніки походженням з Китайської Народної Республіки та Турецької Республіка, що класифікуються за кодами згідно з УКТЗЕД: 8418109910, 8418219100, 8418219900, 8418409100, шляхом запровадження справляння остаточного антидемпінгового мита, розмір ставки якого становить для побутової холодильної та морозильної технічних походженням з Китайської Народної Республіки 135,45% (крім експортера Electronics Overseas Trading FZE», що розташований за адресою: P.O. Box 261561. Jebek Ali, Dubai, U.A.E).
Товар, зазначений у вказаних ВМД за кодом 8418109110 згідно з УКТЗЕД, оформлений без сплати антидемпінгового мита відповідно до рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 04.02.2008 року № АД-171/2008/143-46. На підставі зазначеного перевірючі дійшли висновку щодо того, що загальна сума податкових зобов’язань складається з нарахованої суми антидемпінгового мита в розмірі 257137,75 гривень та донарахованої суми ПДВ, що розрахована як різниця між сумою, належної до сплати, та фактично сплаченою, - 50123,13 гривень; донараховані штрафні санкції за порушення податкового законодавства у розмірі 5% від суми вказаних податкових зобов’язань.
Зазначений вище акт був отриманий директором ТОВ «Укр-Сервіс»наручно 01.08.2009 року, що підтверджується записом на примірнику листа митниці від 01.08.2009 року № 35/28-05/3641.
Не погоджуючись із вищевказаним актом перевірки, ТОВ «Укр-Сервіс»звернулося до Південної митниці із відповідними запереченнями (вхід. № 3775/18 від 08.08.2008 року), які у відповідності до листа-роз’яснення Держмитслужби від 25.12.2007 року № 11/8-27/13089-ЕП, залишені без розгляду у зв’язку із пропущенням підприємством п’ятиденного строку для надання зауважень та заперечень до акту перевірки.
На підставі вищевказаного акту перевірки Південною митницею прийняті та направлені податкові повідомлення від 11.08.2008 року № 15, яким ТОВ «Укр-Сервіс»визначено податкове зобов’язання з демпінгового мита на товари, що ввозяться на територію України суб’єктами підприємницької діяльності в розмірі 257137,75 гривень та штрафні санкції в розмірі 12856,89 гривень, а всього 269994,64 гривень; від 11.08.2008 року № 16, яким ТОВ «Укр-Сервіс»визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб’єктами підприємницької діяльності в розмірі 50123,13 гривень та штрафні санкції в розмірі 2506,10 гривень, а всього 52629,29 гривень, із супровідним листом від 11.08.2008 року № 17/28-02/4077 з повідомленням про вручення. У подальшому, у зв’язку з поверненням зазначених податкових повідомлень через незнаходження позивача за адресою, останні були вивішені на дошці податкових повідомлень, після чого були направлені до ДПІ за місцем реєстрації ТОВ «Укр-Сервіс»разом із поданням про вжиття заходів з погашення податкового боргу. Товариством зазначені податкові повідомлення отримані у листопаді 2009 року, з відповідним позовом підприємство звернулося 06.05.2010 року, тому строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України в редакції, чинній на момент звернення до суду, позивачем не пропущений. Крім того, суд враховує, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 01.12.2009 року № 1624/13/13-09 загальний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи визначений ч.2 ст.99 КАС України, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас п.п.5.2.5. п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлює, що платник податків вправі оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності. У свою чергу, строки давності визначено ст.15 зазначеного Закону і становлять 1095 днів.
При вирішення конкуренції між положеннями ч.2 ст.99 КАС України і нормами ст.ст. 5, 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»судам, на думку Вищого адміністративного суду України, слід враховувати приписи ч.3 ст.99 КАС України, яка передбачає, що для захисту, прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлювати інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Виходячи з наведеної норми КАС України, строки звернення з адміністративним позовом та порядок їх обчислення можуть встановлюватись також іншими законами, в тому числі Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Таким чином, на момент звернення позивача до суду, строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання визначався на підставі норм ст.ст. 5, 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»і становив 1095 днів з моменту отримання відповідного податкового повідомлення та, відповідно, пропущений позивачем не був.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені вище податкові повідомлення необґрунтованим, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв’язку з наступним.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, акт перевірки було складено старшим інспектором відділу номенклатури та класифікації товарів С.А. Потаповим, старшим інспектором відділу митних платежів О.А. Кулаковською, інспектором відділу контролю митної вартості М.Г. Костіним, за погодженням начальника юридичного відділу І.О. Волковою 31.07.2008 року; сформульовані в акті перевірки висновки скріплені підписами зазначених посадових осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 265 Митного кодексу України порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 року № 339, а в дію даний порядок вступив із 18.05.2008 року.
У відповідності до п. 7 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів у разі, коли в результаті здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України виявлено обставини, що вплинули на рівень задекларованої митної вартості таких товарів, митний орган приймає рішення про визначення їх митної вартості за встановленою Держмитслужбою формою. Зазначене рішення декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду. У пункті 8 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів передбачено, що рішення про визначення митної вартості товарів надсилається декларанту в десятиденний строк з моменту прийняття поштою з повідомленням про вручення або видається йому під розписку. Після надходження рішення декларант може протягом 10 днів звернутися до митного органу з метою коригування суми податкових зобов'язань.
Згідно п. 9 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів у разі заниження податкового зобов'язання та його непогашення протягом 10 днів з дати надходження рішення митного органу про визначення митної вартості товару зазначений орган самостійно вживає заходів для донарахування сум податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановленому Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»порядку.
Суд дійшов висновку, що рішення митного органу про визначення митної вартості винесене за встановленою Держмитслужбою формою відсутнє, оскільки ні сам акт перевірки, ні подані в матеріали справи заперечення не містять митної вартості товарів по поставкам, що перевірялися.
На період складання акта перевірки та винесення оспорюваних податкових повідомлень затвердженої Державною митною службою форми рішення про визначення митної вартості товарів не існувало. Відповідна форма рішення про визначення митної вартості товарів була затверджена Наказом Державної митної служби України № 509 від 29.05.2009 року, тобто вже після складання Акту перевірки та винесення оспорюваних податкових повідомлень.
Крім того, як вказувалось вище, згідно вимог Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів митним органам надано право вживати заходи для донарахування сум податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановленому Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»порядку не раніше завершення 10-денного строку із дати отримання декларантом рішення про визначення митної вартості винесеного за встановленою Держмитслужбою формою. Оскільки суд прийшов до висновку, що таке рішення не виносилося, винесення податкових повідомлень як захід, передбачений Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не має нормативних підстав. Питання прийняття рішення митної вартості є важливим не лише з метою дотримання процедури, а й наявності бази для податкових донарахувань. Так, для кожного податку визначається своя база, до якої і застосовується ставка податку. Тобто, для того, щоб визначити суму податкового зобов’язання, спочатку необхідно визначити його базу. Нарахування будь-яких податкових зобов’язань без бази встановленої відповідним податковим законом є неможливим.
Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування», зокрема ч.3 ст.1, передбачається нарахування та стягнення податків відповідно до законів про оподаткування.
Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість». Згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації. Тобто якщо при імпорті договірна вартість товарів виявляється нижчою за митну вартість товарів, то за основу береться саме митна вартість товарів, що наведена у ввізній митній декларації.
Статтею 260 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Згідно з положеннями ст. 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Щодо випадків визначення митної вартості митним органом, то, як це передбачено у ст. 264 Митного кодексу України, таке повноваження митні органи мають право реалізувати виключно у формі винесення рішення про визначення митної вартості товарів, яке імпортер в подальшому може оскаржити до митного органу вищого рівня чи до суду.
Як вказувалось вище, в даному випадку рішення про визначення митної вартості товарів митний орган не виносив.
Суд враховує, що позивач сплатив податкові зобов’язання у відповідності до розміру митної вартості, наведеної у митних деклараціях. Копії усіх митних декларацій надані позивачем до матеріалів справи, вантажно-митних декларацій із митною вартістю, відмінною від використаної позивачем, до справи надано не було. Таким чином у справі відсутні документи, які могли б бути визнані за законом такими, що належним чином встановлюють базу оподаткування відмінну від тієї, з якої фактично були сплачені податки при ввезенні.
Дослідивши подані сторонами докази, суд встановив, що холодильники GR-409 GTPA, GR-389 SQF»мають загальний об’єм 380 літрів, що вбачається з листа-відповіді компанії постачальника «Lexon investment»на відповідний предметний запит позивача, інвойсів, інструкції з експлуатації холодильників, листів фірм-покупців, відомостей з мережі Інтернет. Втім, як вбачається із матеріалів справи, відповідач використав данні каталогу виробника Electronics», при цьому не надавши суду жодного доказу на підтвердження цих обставин.
Згідно з ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Висновок відповідача за результатами перевірки за розглянутими господарськими операціями носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами і спростовується наданими позивачем доказами. Так, представник відповідача в судовому засіданні навів визначення загального об’єму, який вимірюється без віднімання всіх зазорів та заглиблень на внутрішній поверхні шафі і внутрішній панелі дверей, що не придатні для зберігання продуктів та враховується об’ємом рідини, залитої у камеру холодильного агрегату, за умови, що двері зачинені, а всі приналежності, що знімаються (полки, пристосування) вийняті. Зазначене вимірювання посадовими особами Південної митниці не здійснювалось, проте, зі слів представника відповідача, мало місце використання даних каталогу виробника Electronics». При цьому, позивачем до суду надані листи ПП «ЛОГРО-85», ТОВ «Торгова компанія «Ельдорадо», відповідно до яких покупці підтвердили загальним об’єм холодильників, що склав 380 л; інвойси із зазначенням цього ж об’єму; експертний висновок Іллічівського підприємства Одеської регіональної Торгово-промислової палати, що також підтвердив правильність визначеного позивачем коду згідно УКТЗЕД. Поряд із цим суд враховує, що позивачем було надано всі необхідні відомості та документи, а митниця погодилась з митною вартістю товару, що ввозився за вказаними вище ВМД.
Відповідно до ст. 267 Митного кодексу України висувається вимога щодо об’єктивності даних, на підставі яких декларується митна вартість.
Під час декларування позивачем митної вартості поставлених товарів така митна вартість, була прийнята як об’єктивна та така, що відповідає реаліям ринку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.
Вимоги до первинного документа та його реквізити передбачені у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Також п.4.2.2 Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 30.03.2006 року № 254 встановлено, що інформація про факти порушень, виявлені в ході проведення перевірки, наслідками яких можуть бути порушення податкового законодавства, з одним примірником акта перевірки та необхідними додатками надсилається до податкового органу, на обліку якого перебуває платник податків, протягом 5-ти робочих днів з дня реєстрації акта перевірки. Тобто, Наказ Державної митної служби України від 30.03.2006 року № 254 встановлює, що при виявленні митними органами під час проведення перевірки платників податків фактів порушення ними податкового законодавства, такий митний орган зобов’язаний повідомити про це відповідний податковий орган.
Проте, як вбачається з матеріалів справи відповідач не направив до податкового органу копію Акта перевірки разом із необхідними додатками чи інші повідомлення, як це вимагається при виявленні порушень податкового законодавства.
Крім того, контроль за правильністю нарахування і справляння відповідних податків покладений на відповідні контролюючі органи, як їх визначено законом. Визначення контролюючого органу для цілей податкових відносин наведено у п. 1.12 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»як державного органу, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону.
Межі контрольних повноважень митних органів стосовно податкових зобов’язань визначено у п.п.2.1.1 п.2.1 ст.2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Відповідно до зазначеної норми митні органи є контролюючими органами стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.
Таким чином стосовно податку на додану вартість законодавець чітко зазначив, що митні органи виступають контролюючими тільки якщо відповідні повноваження не покладені на податковий орган. Тобто слід відмежовувати випадки, коли контрольні повноваження покладаються на податковий орган, а коли на митний орган. У разі покладення контрольних повноважень на податковий орган, відповідні повноваження на митний орган поширюватися вже не будуть.
Розмежування контрольних повноважень між митними та податковими органами передбачено ч. 5 ст. 28 Митного кодексу України, відповідно до якої розмежування повноважень і функціональних обов'язків між митними та іншими органами виконавчої влади України щодо справляння податків, зборів та інших обов'язкових платежів встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами України.
Визначення чітких меж контролюючих повноважень певного органу є важливим, зважаючи на положення п.п.2.2.1 п.2.1 ст.2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до яких контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом. Як передбачено у п.п. 2.2.2 ст. 2 зазначеного Закону інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі за запитами правоохоронних органів.
Закон України «Про податок на додану вартість»розподіляє сферу контрольних повноважень щодо податку на додану вартість наступним чином. Так, згідно з п. 10.4 ст. 10 даного Закону контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом, а при імпорті товарів із сплатою податку при його митному оформленні - відповідним митним органом за правилами, встановленими спільним рішенням центральних податкового та митного органів.
Тобто, за загальним правилом контроль стосовно податку на додану вартість покладається на податкові органи. Контрольні повноваження щодо податку на додану вартість митних органів обмежені моментом митного оформлення товару при його ввезені на митну територію України. Після завершення процедур митного оформлення такого товару контрольні повноваження митних органів щодо податку на додану вартість вичерпуються.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що митний орган не наділений правом здійснювати контроль за нарахуванням податку на додану вартість після оформлення товарів та їх пропуску через митний кордон на підставі положень Митного кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 265 Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів.
Таким чином, Митний кодекс України обмежує сферу контрольних повноважень митного органу після завершення процедур митного оформлення товару до контролю за правильністю визначення митної вартості. Повноважень щодо контролю за повнотою нарахування податкових зобов’язань після завершенням митного оформлення товару у Митному кодексі України не прописано. За виявлення обставин, які можуть свідчити про порушення податкового законодавства, митний орган має повідомити податкові органи, як і передбачено п. 4.2.2 Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 30.03.2006 року № 254.
Таким чином, на підставі аналізу положень Митного кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»в частині розмежування контролюючих повноважень щодо податку на додану вартість між митними та податковими органами, суд приходить до висновку, що контрольні повноваження митного органу щодо податку на додану вартість обмежуються моментом завершення митного оформлення товару, що ввозиться на митну територію України. Після завершення процедур митного оформлення такого товару контрольні повноваження митних органів в частині податку на додану вартість вичерпуються. Таким чином, митні органи не вправі проводити перевірку та здійснювати нарахування податкових зобов’язань із податку на додану вартість після завершення митного оформлення товару. Відповідно сформульовані в Акті перевірки висновки щодо заниження податкових зобов’язань із податку на додану вартість зроблені органом, який не має щодо цього відповідної правової компетенції (повноважень).
Крім того, наведений вище висновок щодо відсутності у відповідача виступати в якості контролюючого органу щодо ПДВ після завершення процедури митного оформлення узгоджується із наступним.
Спірні податкові повідомлення винесені на підставі підпункту «б»п.п. 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Суд погоджується із твердженням позивача, що відповідач не мав права виносити спірні податкові повідомлення на підставі зазначеної норми, оскільки положення підпункту «б»п.п. 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не поширюються на відповідача.
Так, відповідно до підпункту «б»п.п. 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»закріплено право контролюючого органу самостійно визначати суму податкового зобов’язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Тобто контролюючий орган має право виносити податкове повідомлення у випадку, якщо відповідне донарахування податкового зобов’язання відбулося на основі перевірки даних, заявлених платником податків у податкових деклараціях.
Порядком заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, передбачено, що податкова декларація подається до податкового органу. Таким чином саме податковий орган наділений повноваженнями на проведення перевірки декларації у відповідності до підпункту «б»п.п. 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Відповідач здійснював перевірку на основі вантажно-митних декларацій. Як закріплено у Положенні про вантажну митну декларацію, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 574 від 09.06.1997 року в редакції, що діяла в період здійснення спірних поставок, вантажна митна декларація (далі - ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.
Разом з тим слід звернути увагу, що платник податків не заявляє податкові зобов’язання у ВМД: відповідно до підпункту «б»п.10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що особами відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку на додану вартість до бюджету є митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону. Так само згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Єдиний митний тариф»передбачається, що мито нараховується митним органом України відповідно до положень цього Закону і ставок Єдиного митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації. Таким чином, митний орган є тією особою, що відповідає за повноту нарахування податку на додану вартість та ввізного мита при імпорті особами, в тому числі і юридичними особами, товарів на митну територію України.
Відповідно до підпункту «г»п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган. При цьому, як передбачається у п.п. 4.2.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якщо згідно з нормами цього пункту (п. 4.2 ст. 4) сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом. Окрім того у п.п. 17.1.5 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що у разі, коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті «г»п.п.4.2.2 п.4.2 статті 4 цього Закону, штрафні санкції не застосовуються.
Враховуючи наведене, відповідач безпідставно донарахував позивачу суми податків та штрафних санкцій, зважаючи на той факт, що розмір податкового зобов’язання до сплати при митному оформленні товарів було визначено позивачу самим відповідачем. Адже обов’язок по нарахуванню податкових зобов’язань із ПДВ та ввізного мита при імпорті товарів відповідно до чинного законодавства покладається на митний орган, як це було детально розглянуто вище. Тобто наведені у ВМД податкові зобов’язання не можуть розглядатися як такі, що були заявлені платником податків. Зважаючи на відсутність в даному випадку податкових зобов’язань, що б заявлялися платником податків (на противагу податковим зобов’язанням, визначним контролюючим органом), відсутні і підстави для застосування підпункту «б»п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Таким чином, дія норми п.п. «б»п.п.4.2.2 п.4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не поширюється на відповідача як митного органу. Отже, Південна митниця винесла спірні податкові повідомлення за відсутності на те належних підстав.
Крім того, діючим законодавством не передбачено право митного органу за результатами камеральної перевірки змінювати код класифікації розмитненого та випущеного у вільний обіг товару відповідно до УКТЗЕД. При цьому, проведення камеральної перевірки та прийняття спірних повідомлень митним органом за методом розповсюдження коду товару на партію раніше розмитнених товарів є незаконним і по своїй суті є застосуванням непрямих методів визначення податкових зобов’язань, що не належить до компетенції митних органів відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». На зазначену правову позицію неодноразово звертав увагу Верховний Суд України (узагальнення «Практика розгляду судами адміністративних справ щодо спорів, пов’язаних із справлянням податків і зборів митними органами», постанова від 02.06.2009 року № 09/96).
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто відповідач, будучи суб’єктом владних повноважень, несе тягар доказування правомірності здійснених податкових донарахувань, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог. Однак в судовому засіданні представник відповідача не довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами, з посиланням на відповідні положення законодавства, необґрунтованість позовних вимог позивача.
Таким чином, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд приходить до висновку про те, що спірні податкові повідомлення винесені Південною митницею не у передбачений законодавством що, регулює спірні правовідносини, спосіб, необґрунтовано та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, у зв’язку із чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Сервіс»задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення Південної митниці від 11.08.2008 року №15, від 11.08.2008 року №16.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі.
Повний текст постанови складено «05»жовтня 2010 року.
Суддя ____________________ І.В. Завальнюк
05 жовтня 2010 року