Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 жовтня 2010 р. справа № 2а-15804/10/0570
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: < година >
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Зеленова А. С.
при секретарі Гилка Д.Т.
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Дорохової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000082000/0/7505/17-313/3148801082 від 04.06.2010 та № 0000092000/0/7506/17-313/3148801082 від 04.06.2010, -
В С Т А Н О В И В:
21.06.2010 фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000082000/0/7505/17-313/3148801082 від 04.06.2010 та № 0000092000/0/7506/17-313/3148801082 від 04.06.2010.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що за наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про те, що позивач, надаючи послуги та отримуючи в рахунок за це вексель, була зобов’язана зареєструватися платником податку на додану вартість, перейти на загальну систему обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, а також сплачувати податки на загальних підставах, починаючи з наступного звітного податкового періоду, тобто з 01.01.2008, що й обумовило прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Позивач вказує, що податковим органом не були враховано, що вимоги абз. 6 ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» щодо обмеження форми розрахунків не застосовуються до фізичних осіб-підприємців.
Крім того, відповідач безпідставно вказує на порушення нею ст. 13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» та п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки ці норми не розповсюджуються на позивача як на суб’єкта малого підприємництва – платника єдиного податку.
Також позивач посилалася на порушення порядку проведення перевірки та оформлення її результатів.
Просила позов задовольнити (а.с. 4-8).
У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та пояснила, що обмеження щодо виключного застосування грошового (готівкового та безготівкового) способу розрахунків поширюються виключно на суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, при цьому суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа має право застосувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, ніж готівкові та безготівкові розрахунки коштами, в тому числі і векселі. У випадку застосування вексельної форми розрахунків суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа не порушує вимоги п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» і може залишатися на спрощеній системі оподаткування. При цьому, при визначенні бази оподаткування в межах спрощеної системи оподаткування враховуються тільки грошові кошти, отримані на банківський рахунок або у касу (виходячи із визначення виручки, що міститься в п. 1 вказаного Указу, а тому номінальна вартість векселя, отриманого підприємцем, на базу оподаткування суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, що перейшла на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не впливає і при визначенні виручки не враховується. Просила позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала з тих підстав, що позаплановою невиїзною перевіркою позивача було встановлено порушення податкового законодавства, яке призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість. Вказані порушення вчинені внаслідок того, що позивач використовувала форму розрахунку, яка не передбачена Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», а саме – розрахунок векселями, не зареєструвалась платником податку на додану вартість та не перейшла на загальну систему обліку та звітності, сплачувати податки на загальних підставах, починаючи з наступного податкового періоду. Внаслідок цього, позивачем було занижено суми оподатковуваного доходу у 2008-2009р.р. та не сплачено податки з доходів фізичних осіб та на додану вартість. Також представник відповідача надала письмові заперечення проти позову, у яких письмово обґрунтувала свої доводи із посиланням на норми діючого законодавства (а.с. 26-27).
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зареєстрована виконавчим комітетом Донецької міської ради 02.02.2007, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії НОМЕР_2 (а.с. 43), перебуває на обліку в ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька як платник податків.
З 13.05.2010 по 19.05.2010 посадовими особами ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька проводилася позапланова невиїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за період діяльності з 01.04.2007 по 25.05.2010, за наслідками якої було складено акт від 25.05.2010 № 190/17-311/3148801082 (а.с. 11-20).
Згідно з висновками акту перевірки, позивачем були допущені наступні порушення вимог податкового законодавства:
- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92 (далі за текстом - Декрет), внаслідок чого позивачем було занижено суму оподатковуваного (чистого) доходу та податку з доходів фізичних осіб на 8882,50 грн. (у т.ч. за 2008р. – 6745,00 грн., за 2009р. – 2137,50 грн.);
- п.п. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/ВР (далі за текстом – Закон № 168), внаслідок чого занижено податок на додану вартість (далі за текстом – ПДВ) на суму 12467 грн. (у т.ч. за 2008р. – 9467 грн., за 2009р. – 3000 грн.) (а.с. 19-20).
Позивач надала до ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька заперечення на акт перевірки, але вони були залишені без задоволення (а.с. 37-42).
За наслідками перевірки відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення № 0000082000/0/7505/17-313/3148801082 від 04.06.2010 про визначення податкового зобов’язання з прибуткового податку на доходи від підприємницької діяльності та інших доходів громадян у загальному розмірі 8882,50 грн., у т.ч. за основним платежем – 8882,50 грн. (а.с. 9), та № 0000092000/0/7506/17-313/3148801082 від 04.06.2010 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 18700,50 грн., у т.ч. за основним платежем – 12467 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 6233,50 грн. (а.с. 10).
Суд вважає спірні податкові повідомлення-рішення ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.
За змістом акта перевірки, підставою для донарахування позивачу ПДВ та податку з доходів фізичних осіб стало те, що вона, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, отримала у 4 кварталі 2007 року в якості оплати за надані послуги простий вексель на суму 410 000 грн. від ВМГО «Спілка підприємців Мегаспорт», тобто застосувала форму розрахунків, яка не передбачена Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», та не перейшла на загальну систему оподаткування, продовжуючи сплачувати єдиний податок у 2008-2009 р.р. Перевіркою, зокрема, було встановлено заниження оподатковуваного доходу у 2008 році на 44966,66 грн. та у 2009 році на 14250 грн. (а.с. 16-17).
Дійсно, як вбачається з акту приймання-передачі векселя по договору про надання послуг від 01.12.2007 фізична особа-підприємець ОСОБА_3 31.12.2007 отримала від ВМГО «Спілка підприємців Мегаспорт» простий вексель серії НОМЕР_3 номіналом 410 000 грн. (а.с. 63). Зазначена сума увійшла до складу виручки та чистого доходу позивача, що вона відобразила у книзі обліку доходів і витрат форми № 10 та у звіті суб’єкта малого підприємництва – фізичної особи – платника єдиного податку за 4 квартал 2007 року.
Згідно з п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством із цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Таким спеціальним законодавством є Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 (далі за текстом – Указ), яким запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб’єктів малого підприємництва.
Положеннями статті 1 Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, у тому числі, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
При цьому, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Виходячи з такого визначення терміну «виручка», під якою розуміється саме сума, суд приходить до висновку, що розрахунки за надані послуги мають проводитися виключно у грошовій формі.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 року N 2374-III, прості векселі, які були передані в порядку розрахунку за надані позивачем послуги, видаються лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Водночас, Указ не визначає використання платником єдиного податку у своїй діяльності вексельного обороту; перелік встановлених у ньому форм розрахунку є вичерпним.
Вказаний висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, яка викладена у інформаційному листі ВАСУ від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».
Суд зазначає, що реалізація права суб’єкта малого підприємництва на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання останнім установлених Указом вимог. При цьому єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою – підприємцем з додержанням вимог Указу.
Водночас, порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених ст. 1 Указу, у т.ч. й щодо форми розрахунку, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб’єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.
Приписами ст. 6 Указу визначено, що суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість та платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказані податки сплачуються ним у складі єдиного податку.
Відповідно до ст. 2 Указу фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника, залежно від виду його діяльності. При цьому, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника податку та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Отже, несплата податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, як це передбачено для платників єдиного податку, можлива лише в разі дотримання суб’єктом малого підприємництва умов перебування на спрощеній системі оподаткування.
Згідно зі ст. 5 Указу, в разі порушення вимог, установлених ст. 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Таким чином, розраховуючись у інший, ніж це встановлено зазначеним Указом спосіб, позивач мала подати заяву про свою реєстрацію платником податків з наступного звітного періоду, тобто у даному випадку з І кварталу 2008 року, що позивачем зроблено не було. Фактично позивач продовжувала знаходитися на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та сплачувати єдиний податок протягом 2008-2009р.р., що, зокрема, підтверджується наданими у судове засідання звітами суб’єкта малого підприємництва-фізичної особи – платника єдиного податку за цей період.
Крім того, положення про умови та порядок набуття права здійснення підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування містяться також в Законі № 168.
Згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку (зокрема, податку на додану вартість), коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 грн. (без урахування податку на додану вартість).
Положеннями пункту 9.4 статті 9 цього Закону встановлено, що якщо обсяг оподатковуваних операцій суб'єкта господарювання протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, то така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за звітним податковим періодом.
Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
З огляду на викладені вище положення Закону № 168, позивач, уклавши угоду про надання послуг від 01.12.2007, за якою розмір прибутку складав 410 000 грн., повинна була зареєструватися платником податку на додану вартість протягом двадцяти календарних днів, наступних за звітним податковим періодом, що позивачем зроблено не було.
За таких обставин суд вважає доведеними порушення позивачем вимог Указу і Закону № 168, та, відповідно, вважає обґрунтованою позицію податкового органу у даній справі.
Згідно п.п. 4.2.8. п. 4.2. ст. 4 Закону № 889 до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом
Відповідно до п.п. 8.1.3. п. 8.1. ст. 8 Закону № 889, якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.
Згідно п. 7.1 ст. 7 Закону № 889 ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.
Частиною 2 статті 13 Декрету передбачено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Сума витрат, пов'язана з одержанням доходу, розраховується за нормами витрат згідно з додатком 6 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІ України від 21 квітня 1993 року №12, зареєстрованим в Мінюсті 09.06.1993 за № 64, згідно із яким норми витрат за видом діяльності, що здійснюється позивачем становлять 5% у відсотках до суми валового доходу за 4 квартали 2008 року та за 4 квартали 2009 року. Відповідач встановив суму валових витрат ФОП ОСОБА_3, виходячи із зазначених вимог, та відповідно, обчислив оподатковуваний податком з доходів фізичних осіб чистий дохід (а.с. 17).
Що стосується податку на додану вартість, то згідно п.п. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону № 168, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Пунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Пунктом 4.1. ст. 4 Закону № 168 встановлено, що базою оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Відповідно до п.п. 6.1.1. п. 6.1 ст.6 Закону № 168 податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Згідно з п. 10.2. ст. 10 Закону № 168 платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2 статті 2 цього Закону мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту.
Саме виходячи із вказаних вище вимог Закону № 168 ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька розрахувала податкове зобов’язання з податку на додану вартість, що підлягало сплаті позивачем у період 2008-2009 р.р., та не було сплачене у зв’язку із тим, що вона не перейшла на загальну систему оподаткування та не зареєструвалася в якості платника податку на додану вартість (а.с. 18-19).
У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд прийшов до висновку, що відповідачем доведена правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, у зв’язку із чим підстави для задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_3 відсутні.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000082000/0/7505/17-313/3148801082 від 04.06.2010 та № 0000092000/0/7506/17-313/3148801082 від 04.06.2010 - відмовити.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 07 жовтня 2010 року. Повний текст постанови складений та підписаний 12 жовтня 2010 року.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, тобто проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Зеленов А. С.