У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Кравченка К.Т.
суддів	Пивовара В.Ф., Мороза М.А.

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 31 серпня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 22 листопада 2005 року.

 

         Вироком  місцевого суду

 

                                      ОСОБА_1,

                                      29 листопада 1981 року народження,

                                      уродженця м. Володимира Російської Федерації,

без постійного місця проживання,

раніше судимого:

-    25 вересня 1998 року Хмельницьким міським

судом за ст.142 ч.1 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- 22 червня 1999 року Хмельницьким міським судом за ст.ст. 120, 140 ч.2, 141 ч.3, 143 ч.2, 144 ч.2, 42 ч.3 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 1 липня 2003 року Обухівським районним судом Київської області за ст.185 ч.2 КК України на 3 роки позбавлення волі. Постановою Бережанського міського суду Київської області від 21 серпня 2003 року, на підставі ст.5 п. “г” Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 року, невідбута частина покарання скорочена на половину. 29 липня 2004 року звільнений за відбуттям покарання,

 

засуджено за ч.2 ст.186 КК України на чотири роки позбавлення волі.

 

За ч.2 ст.185 КК України ОСОБА_1 виправдано.

 

Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 30 вересня 2005 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України виділено в окреме провадження та направлено прокурору для проведення додаткового розслідування.

 

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 у доход держави 423 грн. 68 коп. судових витрат.

 

         Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 22 листопада 2005 року апеляцію засудженого залишено без задоволення, а вирок Хмельницького  міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2005 року - без зміни.

 

         ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, 19 квітня 2005 року, приблизно о 3 годині, за попередньою змовою із особою невстановленою слідством, перебуваючи на зупинці громадського транспорту “Універмаг “Юність” на вул. Кам¢янецькій у м. Хмельницькому, з метою заволодіння чужим майном, скляною пляшкою завдав удар по голові ОСОБА_2, заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження, відкрито заволодів його майном на загальну суму 585 грн.

        

         У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що цей злочин він не вчиняв, справу щодо нього сфальшовано, потерпілий та свідок ОСОБА_3 його обмовили, на досудовому слідстві до нього застосовувалися незаконні методи.

 

         Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги засудженого, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

 

         Висновок суду щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за обставин вказаних у вироку, ґрунтується на перевірених  у судовому засіданні доказах, і є правильним.

 

         Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, і відповідно дослідженим доказам, застосував матеріальний закон.

 

         На обґрунтування свого висновку суд послався на показання потерпілого ОСОБА_2, який як на досудовому слідстві, так і у судовому засідання пояснив, що 19 квітня 2005 року, на зупинці “Універмаг “Юність” у м. Хмельницькому, ОСОБА_1 завдав йому удар пляшкою по голові, від чого він впав. Засуджений та інша особа відкрито заволоділи його мобільним телефоном та грошима. Крім того, ОСОБА_2 стверджував, що очевидцем  злочину була ОСОБА_3,  яку співробітниками міліції затримали із його мобільним телефоном.

 

         Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердила показання потерпілого та пояснила, що саме засуджений  завдав удар пляшкою по голові потерпілому, та разом з невідомою особою, відкрито заволоділи його телефоном. Пізніше телефон ОСОБА_2 невідомий передав їй, а сам разом із ОСОБА_1 втік.

 

         Показання потерпілого та свідка повністю узгоджуються між собою та з іншими доказами у справі. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи у ОСОБА_2 виявлено легкі тілесні ушкодження, що могли утворитися 19 квітня 2005 року за обставин, вказаних у вироку. Винність ОСОБА_1 у вчиненні грабежу, стверджується також і показаннями свідка ОСОБА_4, та даними, що є у протоколах огляду місця події, огляду  та вилучення речових доказів.

 

         За таких обставин вважати, що потерпілий та свідок ОСОБА_3  обмовили засудженого, немає підстав.

        

Посилання ОСОБА_1 на те, що злочин він не вчиняв, а справу проти нього сфальшовано, спростовані зібраними у справі доказами, і є безпідставними.

 

Що стосується заяви засудженого про те, що на досудовому слідстві до нього застосовувались незаконні методи, то, як видно зі справи, клопотань такого змісту він не заявляв.

 

Суд апеляційної інстанції перевіряв доводи ОСОБА_1, аналогічні доводам касаційної скарги і не знайшов підстав для їх задоволення. З таким рішенням погоджується й колегія суддів Верховного Суду України.

 

Призначаючи засудженому покарання, суд, відповідно до вимог              ст.65 КК України, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого і призначив покарання мінімальне для даного виду злочину, яке є необхідним та достатнім. Підстав для застосування ст.69 КК України, не знайдено.

 

Не вбачаючи підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст.384 КПК України.

 

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

 

Керуючись ст.394 КПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а:

 

у задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1 - відмовити.

 

Судді:

 

 

Мороз М.А.                    Кравченко К.Т.                Пивовар В.Ф.